навКОЛО Стуса за один вечір
Літературно-музичний проект «Стусове коло» дістався до Києва. Дев’ятнадцятого листопада в театрі імені Івана Франка зібрались люди, в колі інтересів яких є місце для творчості Василя Стуса.
У вересні «Стусове коло» бачила східноукраїнська аудиторія. Розпочали зі сходу, адже дитинство Василя Стуса проходило саме там і Донеччина має особливе місце в біографії поета.
Ідея проекту зявилася десять років тому. Тримався проект, як заведено, лише на ініціативі авторів - Дмитра Стуса, Лесі та Галі Тельнюк, Романа Семисала, Сергія Проскурні й інших. Тоді ж, десять років тому, Сестрами Тельнюк були написані перші пісні на вірші Василя Стуса. Але фінансування проект так і не отримав аж до 2008-го року.
«Стусове коло» - це не поетичне читання Стуса, а перша спроба показати вселюдське в поеті. Організатори та учасники перевели спогади про Стуса з розряду агіографічних до просто життєвих. «Стус без високих слів» - так звучить концепція, сформована ще десять років тому.
Літературно-музичне дійство було поділене на п’ять головних розділів-кіл: коло дитинства, коло любові, коло поезії, коло самотності й коло смерті. Кожне велике коло складалося з більш дрібних. Присутність цих мікрокіл забезпечувала цілісність подій на сцені.
Кожне мікроколо починалося зі спогадів Дмитра Стуса про батька. Потім монолог сина перетворювався на діалог із батьком. Перевтілювався у Василя Стуса талановитий актор Роман Семисал. І для завершення кола Сестри Тельнюк перекладали спогади на мову пісні.
Спочатку Роман Семисал перевтілювався у поета лише при діалогах з Дмитром Стусом, але з розвитком дій актор вже не виходив з ролі. Й під час пісень продовжував коловий рух по сцені. Чим ближче до кола смерті, тим більше експресії та емоцій було у грі актора.
Команда акторів та музикантів у проекті зібралася надзвичайно сильна:
Роман Семисал - перший актор, який узявся інтерпретувати образ Стуса. Роман грає роль Стуса у виставі Ольги Гаврилюк «Йду за край». Що цікаво, актор зовні схожий на Василя Стуса і це, разом з його талантом, дає потужний результат.
Дует Сестри Тельнюк - унікальне явище в сучасній українській музиці. Це не просто дует професійних і талановитих співачок, це - квінтесенція музично-поетичної естетики. Вони виконують пісні на поезію Стуса, Антонича, Маланюка, Тичини, Тельнюка та інших.
Проект «Стусове коло» був зроблений людьми, справді небайдужими до творчості Василя Стуса і до Василя Стуса як людини.
Але чи можна говорити про Стуса без високих слів, зачитуючи на початку звернення Президента? Чому перші ряди партеру були заповнені літніми поважними паннами та панами, якщо проект, за словами Дмитра Стуса, був орієнтований перш за все на молодь?
Чим більше намагаються говорити про Стуса без високих слів, тим більше ідеалізовують і канонізують його постать. Зайва урочистість лише змазала справді хороші враження від проекту.
Для мене найперконливішім враженням від дійства було те, що я дійсно чула Василя Стуса. Це велике мистецтво – так донести його непрості філософські ідеї. Крім того, потрясаюче цілісний і гармонійний спектакль.
"Зайва урочистість лише змазала справді хороші враження від проекту" – не згодна. Може, якби це було фінальним акордом.. а так -- жити як Стус міг він, але чи можемо ми самі жити хоч приблизно за таким рахунком, як учасники цеї вистави? щодо себе я не впевнена.
Не Роман перший актор, який інтерпретував образ Стуса. була вистава, Гарна вистава про Стуса, де грала актриса Галина Стефанова. вона достойно грала, але, звісно, це не те, коли грає чоловік. тут була жесть, а там була чуттєвість. ну, і те й інше заслуговує на оцінку тощо тощо
Дмитро Стус на прес-конференції розповідав, що саме Роман)
ладно, спитаю в нього :)
мабуть, він правий, бо мав на увазі "актор", а не "актриса"...
якби я там не була, то подумала б, що було примітивно і якось буденно. надскупа рецензія на те, що я там бачила.
згодна з Ольгою-Марією щодо цілісності й гармонійності.
Але Тигро, таке враження, що написано аби для галочки.
а мені репортаж не видався надто скупим. може тому, що я й сама не надто люблю розмазування соплей по екрану чи паперу;)
навпаки, на літакценді прочитала такий от надто особистісний звіт про це ж дійство, і пораділа несвітськи – у нас краще)) бо, здається, коли читаєш про якусь подію, на якій не був, значно цікавіше дізнатись -- що ж, власне відбувалось, ніж заглиблюватись у рефлексії абсолютно тобі незнайомої людини. (я не стверджую, що такий матеріал апріорі не може бути цікавим. але в цьому випадку, нмд, є цілий ряд умов.)