Оркестр Янки Козир закрив весняний сезон «Квартирників у Лесі Українки»

Коли 22 травня о сьомій вечора ми дісталися до будинку номер 97 по вулиці Саксаганського, де знаходиться музей Лесі Українки, маленька кімнатка була вже забита, як стільцями (які стояли на такій відстані один від одного, що соваючи свій стілець, починаєш перейматися за безпеку своїх і чужих колінних чашечок), так і людьми. Це не могло не тішити. Окрім людей і стільців у кімнаті дивовижним чином знайшлося місце для фортепіано і сцени.

Спочатку на сцену вийшов соліст гурту «Самі свої» Олег Сухарєв, розповів, що концерт є закриттям весінньою серії «Квартирників», подякував усім, хто відвідував попередні, відмітив зростання їх популярності, закликав людей ходити слухати справжню музику у зали, а не в кабаки (які, як він зауважив, усі звикли називати клубами), і

поскаржився на невдячну авдиторію у вищезгаданих кабаках. Потім Сухарєв отримав у подарунок від директора музею альбом з світлинами, зробленими під час попередніх концертів. З тим офіційна частина закінчилася і розпочався концерт.

 Оркестр Янки Козир відіграв півторагодинний виступ практично на одному подиху. Привітавшись з глядачами, Янка Козир наголосила, що буде розповідати про пісні в перервах між виконанням, тільки якщо матиме розповідний настрій, видавши в голосі певне хвилювання. Янка аж до середини концерту тримала в одній руці разом з мікрофоном програмку власного виступу, підкреслюючи це враження. Власне, вже з перших, «коронних» для Янки Козир сценічних рухів а-ля «казкова розгубленість», стало відчутно, що для повноправного показу традиційного дійства цього гурту, в тому масштабі, до якого вони звикли, місця на сцені замало. І якщо майже всі музиканти «Оркестру» змирилися з цим фактом, смиренно сидячи за своїми інструментами, а «другий голос» Наталя Андрійченко стояла, майже притиснена до стіни кількістю апаратури, то фронт-вумен намагалася використати мінімум свого простору для максимального насичення театральною феєрією.

Вже під час виконання першої пісні,Янка, взявши до рук тамбурин, жбурнула в зал вінок, в якому вона вийшла на сцену. Вступну частину наступної композиції своїм сильним голосом виконав гітарист Сергій Радзецький. Оркестр Янки Козир приділяє увагу кожній деталі кожної окремої композиції, граючи однаково злагоджено як давно відомі, так і нові пісні. Гурт використовує дуже інтригуючи вступи до своїх пісень. Так, наприклад, відвертаючись від глядачів, ніби просто попити води, Янка починає «кукувати», сповіщаючи про початок пісні «Зозуля». Та попри самодостатність кожної пісні вони не конкурують одна з одною, а доповнюють загальну «постановку» виступу. Власне, десь на середині концерту усвідомлюєш причину хвилювання Янки та її малослівність між піснями. Справа в тім, що концерт своїм настроєм справді подібний на добре продуманий театральний виступ. А безпосередньо під час виступу актори не відволікаються на пояснення стосовно сюжету тієї чи іншої сцени чи свого виходу на сцену.

 Справжнє мистецтво не переможе ніщо: ані брак місця, ані технічні негаразди. Від гурту йшла шалена енергетика, і вже після другої пісні у залі стало по-справжньому гаряче. Загалом Оркестр Янки Козир виконав 17 пісень, причому дві з них – циганською і одну,  «Трави нема», – польською. В цій пісні вокал Янки Козир контрастує переходами від сильного вокалу в стилі Дженіс Джоплін до майже дитячого шепоту.

 В дещо психоделічній версії «На схід» невдале загравання з елементами «екзотичної» культури виглядало відверто кон’юктурно. А от виконання двох наступних пісень «Нане цоха» та «Лола пхабей», одну з яких Янка Козир присвятила пам’яті своєї бабусі, якісно та щиро підтвердили циганське коріння співачки. Після цього прозвучала спокійна блюзова акустична балада «Як швидко закінчилось літо», ніби заспокоюючи слухачів після циганських пристрастей.

 Найяскравішою піснею стала «Contra Spem Spero» на вірш Лесі Українки. Усе, що поетеса вкладала у рядки, Оркестр Янки Козир зміг проспівати так, що подих перехоплювало.

 Після цього Янка вибігла з залу. Ті, хто знає про любов Янки Козир до перевтілень, очікували продовження. Та й у програмці, котру роздали перед концертом, було зазначено ще дві пісні. Не на кожний концерт випадає нагода отримати перелік пісень, що будуть звучати. Це говорить про відповідальну підготовку виступу.

 Солістка повсякчас змінювала образи, наприклад, «Лицяйтеся» на слова Шевченка вона співала у фаті, а коли прийшов час каверу на пісню «Venus» гурту Shocking Blue, який у перекладі йменувався не більше, ні менше як «Шикарна», Янка вбралася у гламурну сукню. Перевтілившись в героїню пісні «Тече вода», одягнувши капюшон свого білого вбрання, вокалістка виконала її з повною самовіддачею, імітуючи в кінці пісні плач, схилившись до сцени.

 Закінчив гурт піснею «Всі сплять» і виконав її настільки ніжно і витончено, що поки солістка не сказала «Дякую», ніхто не насмілився зааплодувати. Зате опісля пролунав цілий шквал оплесків.

І оскільки, цитуючи Сухарєва, «не загравши на біс, в нас ніхто не йде», Оркестр Янки Козир виконав ще раз «Зозулю».

 Під час концерту трапилось пару збоїв, котрі не зіпсували враження від виступу, проте загострили враження «мавкоподібності» солістки. Хоча все це загравання з язичництвом, певне, є лише театральною бутафорією, бо як заявила сама Янка Козир на офіційному сайті Оркестру, – її найулюбленішою книгою є Біблія.

 Підбиваючи підсумок шести вечорів цієї весни, Олег Сухарєв поділився планами, окрім продовження традиції «На квартирник до Лесі Українки» цього року також започаткувати в майбутньому «бардівські» вечори в музеї Михайла Старицького, котрий знаходиться неподалік. А також закликав ходити в музеї незалежно від того, чи проводяться в них концерти, чи ні.

 Загалом концерт вийшов чарівним. Чарівним не тільки музикою, а й місцем, в якому все відбувалося, цією напівтемною кімнатою, в якій, здається, і досі живе відголос тих Великих, хто колись у ній мешкав. Чарівним також цей концерт здався завдяки людям, що туди прийшли. Хай у порівнянні з іншими заходами їх було зовсім небагато, але вони були усі геть різні. Різного віку, різного соціального статусу, певно, різних світоглядів. Але щось зігнало їх у п’ятницю ввечері по закінченню їх різних робочих днів у цей тісний зал. На квартирник. І не на який-небудь, а до самої Лесі Українки.

P. S. Але найбільшою втіхою на цьому концерті була дівчинка років восьми, яка сиділа у першому ряду, прямо перед сценою. Вона завзято плескала в долоні і підспівувала. Здається, секрет виховання національно свідомої молоді розкрито.

 Трек-лист концерту:

1. Свічечка (сл. О. Литовка, муз. ОЯК)
2. Цвіте терен(українська народна пісня)
3. Зозуленька (сл. О. Литовка, муз. ОЯК)
4. Трави нема (сл. О. Литовка, муз. ОЯК)
5. Два когути червоненькі (українська народна пісня)
6. Тече вода (сл. Т. Шевченко, муз. С. Дідух)
7. Лицяйтеся (сл. Т. Шевченко, муз. ОЯК)
8. На схід(сл. О. Литовка, муз. С. Дідух)
9. Нане Цоха(сл. О. Литовка, муз. циган. світу)
10. Лолі Пхабей (сл. О. Литовка, муз. циган. світу)
11. Як швидко закінчилось літо (муз. і слова С. Дідух)
12. Гоп-гоп гопака (українська народна пісня)
13. Тихо човник пливе (муз. і слова С. Дідух)
14. Contra Spem Spero (сл. Л. Українка, муз. С. Дідух)
15. Шикарна (сл. О. Литовка, муз. Shocking Blue)
16. Всі сплять (сл. О. Литовка, муз. ОЯК)
17. Зозуленька (сл. О. Литовка, муз. ОЯК)

Фото Євгенії Олійник