Паризькі літературні читання: Любко Дереш і Софія Андрухович
Нарешті і у Париж прийшло літо з сонцем, відпустками і напливом туристів. А справжньою літературною подією літа для україців у Парижі, став приїзд українських письменників Любка Дереша і Софії Андрухович, організований українським літературним клубом. Письменників гостинно зустріли у світлиці на останньому поверсі української бібліотеки, звідки чудово видно дахи Парижа: мистецькі ательє, цегляні димарі старої фабрики, соціальні багатоповерхівки.
Перед тим як надати слово митцям пера, керівник клубу і модератор зустрічі пані Олена Мізерак представила публіці збірку «Сновиди – сни українських письменників». Цілком можливо, що така збірка є єдиною в світі. Починає розповіді про сновидіння Софія Андрухович, така її доля, адже її прізвище починається на А. Цікаво, що у неї не було жодного інтерв’ю, коли не спитали про батька.
Любко Дереш доволі часто приїздить у Париж, а для Софії Андрухович це перша поїздка. Тому Любко і представив Софію публіці. Вперше вони познайомилися у Польщі і старому, дещо радянському готелі «Фелікс», який Софія Андрухович описала у однойменному ессе. У ньому, як власне і в інших творах письменниці, відчуватно особливий стиль, неймовірна деталізація, увага до створення середовища, коли деталі переходять у сюжет. Найбільшим успіхом напевне є її роман «Сьомга», де автор демонструє незумисний психоаналіз, де дрібні життєві колізії переходять у справжню картину. Тому Любко Дереш порівнює Софію Андрухович з Венерою і Місяцем: краса поєднується з несвідомим.
Наразі пані Андрухович пише книгу у формі щоденника, де описується Станіслав (нинішній Івано-Франківськ) на початку ХХ століття. Софія Андрухович коментує свою спробу дослідження історії сценою з фільму «Політ над гніздом зозулі», коли пацієнт психлікарні не зміг відсунути рукомийник, він гордо заявив – я принаймні спробував. Але спроба є дуже вдалою – Софія змогла викликати у публіки ефект присутності, перенесши на 100 років назад у Станіслав, під час прочитання уривків твору.
Любко Дереш прочитав ессе «Король Артур у Єгипті», яке буде у збірці оповідань, що вже готується до друку. Це ессе Любко Дереш присвятив Сергієві Жадану, коли під час року проживання у Єгипті вони майже випадково зустрілися і у крамниці з соками манго і гуави обговорювали останню книгу Кокотюхи.
На даний момент Софія Андрухович читає газети й інші документи епохи, що допомагають у написанні книги. А Любко Дереш пречитує Толстого і Достоєвського, яких, вважає, читати в школі в 12-річному віці – це вбивство. Також він читає закони Манусамхіна – кодекс прав людини, якому понад 5000 років. Серед курйозів Дереш розповів про опис побуту людей, про поради щодо знаходження вдалої жінки (у майбутньої дружини мають бути зуби, як у дельфіна, не страшне мелодійне ім’я, яке закінчується на голосну), та поради вегетаріанцям, котрі прагнуть м’яса (слід зробити з тіста фігурки м’ясних тварин і їсти їх).
Публіка розпитувала про особливості написання творів, своєрідну «ембріологію» книг. Софія Андрухович пише у 1-шій половині дня, коли голова світліша. У цьому їй допомагають йога та кава, а механічне малювання збуджує фантазію. Любко Дереш погоджується з нею і також пише вранці. За його словами, слід писати 5-7 сторінок в день, коли текст повзе сам. Писати треба кожень день, натхнення з’являється в процесі, мехінізм не іржавіє тоді, коли працює. І спокій – найближчий товариш письменника. Зовнішній і внутрішній.
Загалом твори – це діти. Вони можуть бути очікуваними, бажаними, по коханню, випадковими, спланованими. Можуть траплятися викидні й здійснюватися аборти. Але Софія Андрухович і Любко Дереш переконані – їхні твори з’явилися через надлишок любові.
