Поетичний код «Л.Л. С.С»
Напередодні Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz, який уже кілька років поспіль щороку відбувається у Чернівцях, в однойменному видавництві побачили світ одразу чотири поетичні збірки молодих авторів: «Сорок баксів плюс чайові» космополітичного Андрія Любки, «Адам» львів’янина Остапа Сливинського, «Добрі пісні про поганих дівчат» відомого київського спортивного коментатора Дмитра Лазуткіна та «Внутрішній джихад» Грицька Семенчука, координатора Міжнародного літературного фестивалю у рамках «Форуму видавців».
Відтак під опікою одного видавництва, чотири поети із сотнями віршів під обкладинками свіжовиданих книг вирушили у презентаційний тур п’ятьма містами Західної України за маршрутом: Ужгород-Львів, Тернопіль-Івано-Франківськ-Чернівці. І попри те, що книговидавці часто скаржаться, мовляв, поетичні збірки продаються вкрай важко – охочих послухати «наживо» поезію з вуст авторів у львівській «Квартирі 35» виявилось чимало.
Не вдаючись у деталі хлопці перейшли одразу до читання по колу, яке розпочали із Дмитра Лазуткіна. Дмитро ж розпочав із вірша «Твоя порядність», яку вдало поклали на музику Kozak System і нещодавно зняли кліп із Остапом Ступкою та Іреною Карпою у головних ролях. Загалом у новій поетичній збірці, що вийшла після п’ятирічної перерви, за словами автора багато кохання, пауз про кохання і ще більше кохання. Ця книжка – найдоросліша і найбільш зріла з усіх його збірок. Багато віршів тяжіють до класичної форми. Їх можна легко покласти на музику. Усі вони добрі – без прихованих образ та шкодувань за тим, що не відбулося.
Естафету перейняв Андрій Любка. До його нової поетичної збірки «Сорок баксів плюс чайові» увійшло понад півсотні віршів про кохання і не лише. «Назва книжки, – як стверджує автор, – це своєрідна метафора того, що в житті за все потрібно платити, часто навіть з чайовими. За любов і прозріння, за ганьбу і славу». З анотації дізнаємося, що книжка не розкриває секретів жіночої душі й не містить рецептів зваблення прекрасної статі. Зате вона допомагає наблизитися до розуміння справжньої любові, нестримної пристрасті й прихованих почуттів.
«Читаючи «Адама» Остапа Сливинського, не раз ловиш себе на думці, що поет добре знає мову зсередини. Йдеться зовсім не про філологічну обізнаність. Він знає її так, як тіло знає події власних вен, що неодмінно потрапляють у такт із пульсуванням слів вірша. (…) Поезія Сливинського сповнена чітко прописаними деталями – і пієтизмом до деталі. Вони засадничо небанальні, хоч родом з повсякденності. Назване поетом не раз бачене нарешті запам’ятовується, мов виграшний кадр перелітного кіна» - так писав про збірку поета Костянтин Москалець. Сам ж Остап зізнався, що книжка "Адам" писалася в такий період, коли він мусив собі наново відповісти на багато запитань.
«Криза середнього віку, чи що – якщо хтось знає, коли саме настає та середина, – каже Сливинський. – Тому там багато спогадів, часто найраніших спогадів, з дитинства, бо дитинство -- то пора, яка нам може багато чого відкрити про нас самих, часто це бувають неприємні, але важливі речі. Цей хлопчик на обкладинці невипадковий зовсім -- він якийсь такий суворий і милий по-дитячому. Це може бути і сам Адам, головний герой, якого я собі уявляю такою вічною дитиною, яка набешкетувала в раю і була вигнана суворим батьком. Ще в книжці багато історії, зокрема родинної історії, і це досить нова для мене тема, принаймні у віршах. Бо я усвідомив, що поезія може вберегти деякі речі від забуття. Ну, і любов, бо любов мусить бути у вірші, як олива у двигуні…
І якщо для решти поетів їх нові книги були лише «однією з», то для Григорія Семенчука його «Внутрішній Джихад» став дебютною збіркою. Зі слів наймолодшого поета під обкладинкою авторства колеги з гурту «DrumТИаtr» Юрка Іздрика читач знайде вірші, написані за останні п’ять-шість років, спершу у Хмельницькому, а потім у Львові. Вірші римовані і неримовані, усе впереміш. І лише дві точки: місце і час. Що ж до «джихаду», то Грицько трактує це поняття не лише як «священна війна проти іновірців в мусульманстві», але й як «боротьба з власними пороками». Каже: «Моя голова, характер, душа, мають безліч проблем, страхів,внутрішніх титанів, яких треба винищувати – цим власне і займаюсь через літературу…». Відтак ліричний герой Грицька мандрує зі сторінки на сторінку «музичними» текстами, то в образі закоханого, який понад усе прагне до своєї половинки, то мужнього воїна, готового стати на прю зі світом…
