Покальчук-Дереш-Карпа & Со в Луцьку

Створення літературного клубу в маленькому містечку на кшталт нашого рівносильне проведенню Інтернету аборигенам: в обох випадках ти відкриваєш людям світ, але й в обох випадках потрібно буде навчити користуватися цим благом. Таке враження в мене залишилося від першого засідання «Літературного клубу «Сторінка 404», яке відбулося 24 листопада в пивному клубі «Оболонь». Власне, в «Оболоні» відбувалися лише дві частини цієї події: читання та виступ гурту «Фактично самі», а прес-конференція та автограф-сесія – у маловідомій донедавна книгарні «Ваша книга».

Прес-конференція та автограф-сесія

На призначену 17-ту годину у книгарні було повно людей, не було лише самих винуватців зборища. Журналісти не гаяли часу і допитувались у присутніх про літературні уподобання. Тут же ж, чи не вперше у Луцьку, можна було без проблем роздивитися і придбати книги представлених авторів та навіть журнали зі статтями про них.

Аж ось, десь з-за потаємних дверей з’явилися Юрко Покальчук та Любко Дереш, привітались, і швиденько перейшли до прес-конференції. Купа професійних запитань від журналістів про чисту українську мову у творах (Дерешу), розвиток культурно-мистецького життя рідного міста (Покальчуку), політику та інші, цікаві широкій громадськості, теми; і не менша купа майже дитячих, але від цього не менш цікавих, запитань від безпосередніх прихильників. Задля економії часу прес-конференція перейшла на індивідуальні інтерв’ю з паралельною роздачею автографів - усі бажаючі могли підписати щойно придбані або ж принесені з собою книги та задати своє запитання письменнику майже тет-а-тет. Менш ніж за годину обидві черги розсмокталися і цікавість до авторів спала. Покальчук і Дереш відправилися в «Оболонь». А Карпа… так і не з’явилась.

Читання

«Оболонь» ще не бачив такої кількості відвідувачів одночасно. Люди розміщувались де могли: сиділи за столиками, біля столиків та під сценою і стояли скрізь, де можна було стати. Але на читання потрапили усі бажаючі, за що велике спасибі особисто від мене організаторам та керівництву клубу.

Розпочав порівняно немолодий роками і життєвим досвідом, але завжди юний душею, Юрко Покальчук. Він презентував свою нову книгу «Хулігани», де описав життя відкинутих суспільством, як непотріб, людей. Ще малими дітьми вони спробували гіркий присмак свободи і вже потім не змогли від неї втекти. Ці підлітки ведуть жахливий, аморальний з точки зору пересічної людини спосіб життя, але єдиний можливий з їхньої власної точки зору. Дивно і навіть страшно, що всі історії та герої реальні, збірні, але аж ніяк не вигадані. З ними автор познайомився у Прилуцькій виховній колонії, якою опікується вже близько 15 років.

Потім Юрій Покальчук зачитав кілька своїх поетичних творів: вірш «Пес» (простий, звичайний, але такий глибокий і сповнений внутрішніх хвилювань), «Свобода» (присвячений пам’яті Нестора Махна) та «Не наступайте на любов» (найвідоміший приклад любовної лірики Пако).

Коли виступав Покальчук, з’явилося відчуття, що лучани ще не готові до зустрічей такого формату і не розуміють хто знаходиться перед ними – постійні розмови та пересмішки у залі заважали не лише слухачам, а й самому декламатору. Або ж дехто просто не готовий сприймати серйозні теми у сучасній літературі, «наївшись» ними досхочу ще в школі.

Наступними на сцену разом вийшли Дереш і Карпа і навіть збиралися читати разом, але все ж таки почав Любко. Він представив дві неопубліковані малі літературні форми. Перша - «Притча про дрозофілів», декламувалася під музику Пітера Ґебріела (Peter Gabriel) з фільму «Остання спокуса Христа». Це історія про зародження, розквіт та занепад плодючої цивілізації дрозофілів з висоти людського життя. Друга – частина нового твору під назвою «Потрогати небо». Це властивий Дерешу містичний, сповнений особистими переживаннями епізод про маленьку дівчинку, яка під впливом наркотичних речовин спробувала загасити сонце.

Ірена Карпа першим представила свій новий роман «Bitches Get Everything», який незабаром має вийти у видавництві (лише вслухайтесь у назву) «Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля». Мова ведеться від першої особи, лише в даному випадку цією особою є молода, просунута і, як водиться, закохана кінорежисерка. Інший роман «Добло і зло» – це спільна робота Ірени та її сестри «япономовної гуцулки» Гапи. Розподіливши ролі, вони описали життя двох сестер (Стаса і Срайди) кожна зі свого боку. За словами Карпи, там немає ніяких порно чи наркотиків, але все цинічно і жорстко, лише дещо в іншій формі.

А далі розпочався так званий інтерактив, коли кожен міг задати найвідвертіше запитання і отримати найвідвертішу відповідь. І запитань було чимало. Публіку цікавило все: збочення і вживання заборонених речовин, об’єкти гордості і самокритика, здоровий стьоб та індивідуальне мислення і багато-багато іншого. А ще був колективний дзвінок Ірениній мамі, аби запитати про її відношення до творчості Карпи, щоправда мама слухавку так і не підняла.

Після читання можна було вільно порозмовляти з письменниками, взяти автограф чи сфотографуватися. Це особливо торкнулося Карпи, яка надолужувала за пропущену автограф-сесію. А Дереш з Покальчуком взагалі були помічені за чужим столиком з дівчатами. Але ж вони просто спілкувались і насолоджувались музикою, чи не так?..

Виступ гурту «Фактично самі»

До виступу більша частина людей розійшлася, і можна було спокійно сісти за столик. Питання лише в тому, чи потрібно було сідати…

Розпочали «Фактично самі» з більш мелодійних, повільних пісень, які дозволили музикантам налаштувати музичні інструменти, а самим слухачам приготуватися до радикального перформансу. А далі пісні ставали енергійнішими, у залі спекотніше, а публіка активнішою. Під час виконання «Я повторюю Т.Б.» та «Ти не збуджуєш мене» народ вибухнув: шаленими танцями з елементами слему, нестримними вигуками та гучним підспівуванням. І коли тоненька мотузка та ряд стільців перестали виконувати призначену їм функцію огорожі, між гуртом та юрбою став охоронець, аби хоч якось пригальмувати потужні поступальні хвилі в напрямку сцени. Як завжди, публіка вимагала улюблену пісеньку про Сашу. І нарешті, під кінець виступу, Карпа вдарила нестримною «Сашахуй», та, можна сказати, добила «Киріяном» «на біс».

«Фактично самі» здебільшого виконували пісні з останніх альбомів «Kurva cum back» та «Lo-Fi TRавми», а також кілька зовсім нових, поки ніде не виданих, але уже точно позитивно оцінених.

Як би там не було, але приємно, що подібні вечори мають місце у Луцьку. Такі зустрічі дають відчуття безпосередньої причетності до літератури, мистецтва та культурного життя загалом. А ще є надія, що для когось це стане поштовхом до творчих спроб, або до переходу з рівня «потаємних зошитів» до оприлюднення загалу. І може через кілька років до нас приїде з презентацією свого роману новий Дереш або Карпа, але made in Lutsk…