Про хорор,привид та хостел з „наїздом”: Доволі іронічна репліка з приводу гучно скликаної пресової конференції.
Зачин. Короткий. «Якби Костицький був драматургія було б зовсім інша звичайно ж...» – випадково підслухана автором фраза з інтонаціями артистичного розпачу з «післясеансового» діалогу функціонерів Спілки кінематографістів на порозі буфету...
sp; А все так добре розпочиналося.Біля тридцяти зареєстрованих ЗМІ. Практично всі «головні »ТБ-канали з камерами. Довгенька «президія» (5 осіб і це «ще не всі присутні») в синій залі Будинку кіно: кінокритики,очільник СКУ та навіть психолог.Дійство практично як у, красиво зіграному на публіку, сценарії. Ефектний початок: «Ало,це ви пане Костицький.А ми на Вас чекаємо, ми ж Вас анонсували,»- привселюдно гомонів «на камери та диктофони» очільник Спілки кінематографістів пан Тримбач до Голови Національної комісії з питань захисту суспільної моралі Василя Костицього. «От бачите чиновник не прийшов та ухилився від зустрічі з пресою» ,- це вже практично пафісно... «От кляті бюрократи» – мало читатися на обличчях та в думках журналісті та співчуваючих, але раптом виявилося ,що в залі присутня секретар тої самої комісії. Пані коректно відмовилася посісти місце у президії – адже весілля було явно не її. Потім вихід до заздалегідь встановленого мікрофону кінорежисерів та кіноаналітиків з полум’яними промовами. Спочатку преса навіть затихла зацікавлено. Адже анонсувалася проблема «Привиду нової цензури» та «Урядового комітету проти громадських кіноекспертів». А ще щось там про «Хостел-2» і «Пилу-6»: закордонні калюжі крові, чужі відпиляні кінцівки... А потім розпочалася справжнісінька словесна катавасія: «наступ (це коректно замінений в усній промові «наїзд» з пресового-релізу) на інститути громадянського суспільства», «цензурування вочевидь є шляхом в глухий кут», «обіцяли 5 мільйонів – не дали і того»,«Союз кінематографістів відстоює цінності ліберального суспільства». «2 роки Урядовий комітет не розглядав питання діяльності кінематорафістів», «де заплановані 50 мільйонів», «головне запитання: а що ж далі?» . Через деякий час журналісти почали дещо спантеличено гортати тексти розданого «Прес-релізу відозви Секретаріату СКУ» з гордовито промовистою «шапкою»: «Невігласи при владі: справжній жах і найгірніше «порно». А там (ну в тексті) ще веселіше: «удар по явищах суспільної деградації», «хибна державна політика», «державницька неадекватність», «царина мистецтвознавчої, соціалогічної чи психологічної оцінки», «художньо-естетичні явища», «естетична палітра творців мистецтва», «компетентне індексування творів» «Гонгадзе,Олійник» без цитат і «Олександр Довженко» з цитатою від коня,що розмовляє, «найголовніший деморалізуючий вплив на суспільство» «найганебніше в українській сучасності реаліті-шоу». Жирна кінцівка- «зважаючи на все вищесказане»: радикально переглянути і чітко унормувати критерії» , «передати функції Спілці кінематографістів» та «радикально оновити...» і, нарешті(!) « за фахову невідповідність звільнити із займаної посади віце-премьєра Васюника». Найбільш уперті з журналістів почали ще гортати на додачу листочок під назвою «Щодо ситуації в кінематографі»...А в гробовій тиші тотального журналістського нерозуміння пан Тримбач продовжував пояснювати: «якщо програму кіновиробництва провалено має відповідати перша особа»... Відомий кінорежисер пан Фіалко вбив останній гвіздок ( хоча ні у нас же «хорор» – кілок) : «треба звернутися з вимогою виключити Україну з ЮНЕСКО». Журналісти спробували відразу « залягти і окопатися».Особисто я в цей момент згадав про «лігу сексуяльних реформ». Я був одним з найзатятіших і долистав до безіменної сторінки з поясненнями щодо «необхідності скликання прес-конференції». Короткий виклад : «кілька екстраординарних причин», «загроза антиконституційного впровадження цензури», «небезпечний синдром», «дієвий інструмент поліпшення «екології медіасвіту», «формування у споживачів насамперед у юних реципієнтів, власних екологічно-захисних та етико-естетичних орієнтирів»(це мені сподобалося особливо-фактично бомба!). І наприкінець пропозиції: «припинити блокування розвитку вітчизняної кіноіндустрії», «цивілізована система індексації» та «проведення експертнх оцінок фахівцями» і найцікавіше: «започаткувати на державному рівні поширення основ медіаграмотності населення України». Активно цитую те все тому,що просто купаюся в цих перлинах!
sp; Нарешті, трохи оговтавщись, найбільш смілива представниця з низки присутніх «діячів телевізійних мистецтв» спробувала внести ясність і попрохала когось одного з президії щось зрозуміле сказати : «...нам же потрібен хоч якийсь синхрон- ну хоч щось скажіть! (кінець цитати)».
«Я Вам зараз поясню»,- ...і все розпочалося по колу.Тим часом я віднайшов посеред паперів ще й текст високолітературної «Репліки до прес-конференції» відійшовшого на яхті в Антарктиду пана Михайла Іллєнка. Нарешті представниця одного з наймасштабніших національних ТБ-каналів прямо заявила президії, що та намагається маніпулювати журналістами задля досягнення якоїсь мети. Мета виявилася не виголошеною. Але сталося те, чого я давно не спотерігав – фактично всі представники аудіовізуальних ЗМІ, поклавши на плечі штативи та взявши до рук цифрові і аналогові телекамери, залишили залу. Перед цим, слід зазначити, журналісти запитали і про те чому Спілка кінематографістів «лобіює інтереси деяких прокатників». Вочевидь віднайшли в папірцях назву і листи фірми, яка «окультурює» під різними цифрами український нарід в кінотеатрах. Були також зафіксовані і несміливі спроби психолога погомоніти про державну підтримку Голівуду під час «великої депресії». Але коли залишки пресової братії почули, що тьотя любовно принесла додому екземплярчик «страшилки», а її дітки відмовилися те все дивитися при чому з різних причин, інтерес, м’яко кажучи, зник зовсім. І до тьоті і до події. Всі подальші потуги зібрати до купи розмову автоматично набули мікробоскопічних розмірів. Перед тим як все скінчилося, я потис руку одному з молодих кінокритиків і поздоровив його з промовистим виступом: юнак мужньо, зацікавлено і зніяковіло... промовчав всі півтори години збоку «президіуму».
Сухий залишок: вибух активності або як сказав пан Тримбач – «потребу громадської організації СКУ виявити громадську активність» спричинив факт вимоги забрати прокатне посвідчення у фільмів під (російською мовою скажу бо нюансів чи вірніше міазмів точних не передам) «умілітельнимі» назвами «Хостел-2» та «Пила-6». «Під шумок» на засіданні Урядового комітету з гуманітарних питань «тимчасово відсторонили від роботи» очільника Державної служби кінематографії пані Чміль. Вочевидь хтось таки продемонстрував в кабінетах на Грушевського декілька особливо виразних відеофрагментиків – ну прямо «підвів улюбленого Микиту Сергійовича до картин і скульптур радянських експериментаторів-підарасав». До речі на момент проведення пресової конференції виявилося,що пані Чміль як працювала так і працює. Але добрим нашим кінематографістам завжди є що сказати...Тому того,що пафісу «стало» на половину менше практично ніхто не помітив: звільнити Васюника, дайош Чміль на посаду! Привід поговорити про глобальні проблеми української кінематографії був вибраний зовсім мізерний.Мізерність приводу спопелила серьйозність розмови. Згодом переглянув деякі «основні» ТБ-новини. Сюжети на телеканалах були побудовані за стандартною схемою: 20-25 секунд «про заборону»(звичайно ж з показом «відеофрагментиків»)+ ЗГП президії та ще декілька секунд синхрону «на захист пані Чміль» чи «про цензуру». «Не густо» прямо скажемо.
І про найголовніше. На мою думку. Наші добрі, чесне слово добрі, дяді і тьоті кінематографісти ну зовсім не вміють займатися професійним менеджментом та продюсінгом. Серед постулатів цих нелегких кінематографічних спеціяльностей: вміння наполегливо та жорстко працювати з бюрократією тоб то з державними чиновниками. А це означає в тому числі і володіння елементарними механізмами проходження та прийняття рішень.Примітка під «механізмами» я розумію не те про,що ви подумали. А ще це означає в тому числі і те, що тексти для українських «кабінетних» дядь і тьоть мають бути писані не мовою естетськ0-вишуканих і літературно-елегантних реплік та етюдів, а лаконічними словобудовами проектів рішень та постанов уряду та інструкцій різним державним службам. Для особливо умистечених даю порівняння: «...підвалини свідомого вибору з-поміж пропозицій екрану, де рідкісні мистецькі вартості потопають у «медіальному шумі» та різноманітному ширпотребі» – це з тексту розповсюдженого посеред журналістів 16 листопада на пресовій конференції. Прямо встають переді мною обличчя функціонерів казначейства рідного українського, які це читають – чим вам не «хорор»?! А тепер: «...Для підготовки та проведення у м.Києві...здійснити перерозподіл коштів Стабілізаційного фонду у сумі 15.000 тисяч гривень шляхом зменшення обсягу видатків...» і т.д.Це – з реально діючої Постанови Кабінету Міністрів України. Різницю відчуваєте? Розмова з чиновником – це інший стиль, інші підходи,інша мова, якщо хочете. При чому і на теренах суперкінематографічної Франції і в корумпованонедемократичній Росії кінематографісти не говорять «треба боротися з системою». Вони «систему» привчають працювати на себе. І легко та невимушено в «системі» працюють. Для них проблема вибору:або знімаємо кіно – або ламаємо систему не стоїть! Для прикладу якщо комусь в Америці заманеться подати до студії або сценарних відділів текст авторського опусу, надрукованого «не тим» шрифтом «не через той» інтервал на зеленому папері в цяточку, то з вірогідністю 102 з дев’яткою в періоді через кому відсотків те все потрапить в ...корзину для сміття. Щось я не чув про потужні демонстрації на захист порушених прав сценаристів? А Ви?При цьому всі «наші»- грамотні страшенно люди! От у текстах навіть про Резолюції Європарламенту та Комюніке Єврокомісії. А це значить розуміють: держава (будь яка!) без апарату не можлива. Саме тому констатую: якщо керівництво української Спілки кінематографістів з різних причин буде розмовляти з українськими чиновниками «різними мовами» – українського кіна не буде! І не має! Ні українські кінематографісти від державних бюрократів «чогось хочуть». Ті багато років питають: «чого»? Українські кінематографісти пишуть. Тексти. Зразки вище. Українські чиновники розглядають. З відомими результатом. От і пан Тримбач моє запитання про якісь зрозумілі і конкретні писані офіційні пропозиції до Уряду,комісій чи ще «когось там» тактовно втопив у ...Стилістика відповіді вище. Для довідки – пан Тримбач керує СКУ вже навіть не сто днів, і не стоп’ятдесят. Так і грають уже скоро двадцять років у ігри. Словесні. В кінці купки папірців знайшов роз’яснення від О.Рутковського(до речі – секретаря Спілки кінематографістів України), що таке «хорор» (стерильна відсутність будь якого інтелектуального месиджу (так в тексті)) і що ж таке «цензура»(святенницькі потрактовані вимоги «соціялістичної моралі»). Як раз для включення в текст урядового рішення. Який небудь...Потягне на «кільканадцять тисяч» тисяч гривень.
sp; Пропозиція: можна присвятити себе і проблемі переходу всіх українських трамваїв на вузьку колію (зекономимо купу металу), або переведенню вітчизняного дорожнього руху на лівосторонній (теж свої плюси є!). Або ще чогось або когось там можна спробувати «поламати» або «перевиховати».
Наприкінець загострюю увагу всіх свідомих кінематографістів України на наступному фрагменті з копії документу, що вони люб’язно роздали пресі! Цитую з оригіналу звернення «з проханням переглянути... на відповідність»: «По словам творців «Пила – IV»(ой, я здається любовно вище в тексті цифру «не так» вписав!) не останній фільм з цієї серії і на даний момент планується випуск ще двох фільмів»...Ой нене,радість яка! Готуймося! До пресових конференцій! Присвяченим нагальним потребам українського кіно. Чи кіна...
Олександр Зирін
незалежний український телевізійний оглядач
sp; P.S. Поділюся ще деякими спостереженнями. Дрібненькими такими. Згодиться на наступне. Зі сфери «пі» і «ару». Для того, щоб пригорнути увагу і потрапити в «топ новину» в інформаційній царині зовсім не обо’вязково призначати пресову-конференцію саме в день 85 літнього ювілею українського радіо та відкриття фіналу міжнародного пісенного конкурсу дитячої пісні «Євробачення-2009» в Києві. А для доведення ситуації до катараксису (це не «по Рутковському» – то з народної спадщини») в президію слід запросити не 5-6 людей, а 10-15. І до мікрофону – масовку з фільму про козаків! Як раз все «потрібне» в новинні сюжети (при чому кругом!) і залізе.
