Шляхи до свободи не бувають короткими

Як шкода, коли знаходиш щось незвичайне і вартісне, і хочеться тим поділитися, але те щось уже добігає кінця...

Як шкода, що я дійшла до галереї «Лавра» в передостанній день виставки, від якої я багато не чекала, – і раптом отримала неймовірне  емоційне, душевне, духовне потрясіння...

Виставку зорганізовано Польским інститутом та Посольством Польщі і присвячено 30-літтю «Солідарності». Що «Солідарність» – то профспілка, утворена на Гданській судноверфі 80-го року минулого століття, напевне, знають усі. Як знають про те, що фактично вся нинішня політична еліта Польщі, включно з покійним Президентом Качиньским, нинішнім – Комаровським, прем`єром Туском і так далі, так чи інакше причетна до тієї Солідарності. Знають – та й по тому.

Виставка «Шляхи до свободи» так вдало скомпонована,що, вступивши в її межі , ніби потрапляєш в течію часу і він несе тебе від Ялтинської зустрічі 45-го, що визначила долю Польші на найближчі кілька десятиліть, через буремні роки минулого аж до майбутнього – до  Гданську -2016.

Виставка так вдало зорганізована, що за якусь годину ти не просто дізнаєшся про шлях невеликої країни до великого незалежного майбутнього, ти проживаєш – реально проживаєш всі ті болісні і піднесені події. Багато чого – таке знайоме ...

Польща надто близька Україні, надто багато між нами спільного. Але чому полякам вдалося подолати цей щабель – відчути силу і велич соборності, перетворитися з народу  на націю, що здатна сама зробити свій вибір, змінити хід не лише власної історії, а ,фактично, всієї Європи, а зрештою, – і світу?

Так, «Солідарність» -  феномен, унікальне явище, але воно не виникло з нічого, на пустому місці. Невдалі спроби бунтів і страйків, криваві жертви і тюремні застінки для волелюбних – Познаньській Червень, придушений Жовтень-56, жорстокий Березень-68, кривавий Грудень-70... Більш того, вчені-поляки стверджують, витоки слід шукати ще глибше, бо ж з кінця ХІХ століття не було у Польщі покоління, що не знало б боротьби.

А тепер порівняємо з Україною?

Співзасновник Української Гельсінської групи Мирослав Маринович дуже подібним до руху Солідарності вважає дисидентський рух в Україн. Проте,на жаль, мусимо заперечити глибоко шанованому пану Мариновичу. Відміна дуже суттєва: рух у Польщі був масовим , він обєднував понад 10 мільйонів громадян, незалежно від суспільного стану: від інтелігенції до простих робітників.

Найближча аналогія – наш Майдан-2004, коли бізнесмен і селянин були абсолютно рівними- громадянами, і абсолютно рідними- українцями. Коли величезна маса була не біо-масою, а єдністю людей, поєднаних спільною ідеєю і ідеалами, спільним полем соборності.

На мою думку. виставка, репрезентована поляками, – краща терапія для тих, хто втратив віру в так звані «ідеали Майдану», хто зневірився в тому, що то вартувало зусиль.

Досвід Польщі вчить, що краще життя не складається саме по собі , воно, як і Царство Небесне «силою береться і ті, що зусилля прикладають, досягають його».

До речі, однією із найвагоміших складових феномену Солідарності був авторитет і молитовний захист Католицької Церкви. Безумовно, ключову роль у перемозі народу Польщі над режимом зіграв папа Іоанн Павло ІІ – палкий прихильник і союзник Солідарності. Але не слід забувати, що папа Войтила – син свого народу.

Український народ поки  ще не зродив особистостей, що здатні надихнути, згуртувати і підняти народ в єдином прагненні націєтворення. Проте кожен порив, кожна вільна думка, ідея, вчинок є цеглинкою в підвалини майбутньої вільної нації. Те, що здається невдачами і безглуздими зусиллями, в свій час принесе свої плоди.

Хтось скаже, що польська профспілка «Солідарність» просто відстоювала економічні вимоги робітників. Хтось скаже, що Майдан був куплений за гроші капіталістів. Нехай. Не всім дано зрозуміти, що то є – боротися за власну гідність і свободу. Нехай. В колективному несвідомому, в менталітеті народу лишається память і вона в свій час спрацює.

Польща здала свій глобальний екзамен, ми – ще ні. Поляки в вирішальний час змогли поставити прагнення до свободи, почуття солідарності і власної гідності понад усе. Ми змогли – на коротку мить, та ця мить дає нам надію. Досвід Польщі дає нам надію. Надію на те, що у нас – все попереду.

Р.S.

Виставка дійсно надзвичайна – фотографії, тексти, інсталяції, відео... Краще це відчути власними рецепторами – хто встигне. Фото з виставки передають лише дещицю враження, та все ж найближчим часом будуть викладені в галереї.