Споглядання ікони: з ліхтариком у темряві

Можливість побачити «Світло в пітьмі» — не тільки символічна метафора в контексті пошуку світла духовного, а й запрошення кожного відвідувача до ритуалізованого дійства: до 3 квітня в галереї «Іконарт» із допомогою кишенькового ліхтарика можна оглянути виставку ікон «Світло в пітьмі» іконописної майстерні «Небо на землі» з Миколаєва, яку очолює священик Сергій Павелко. Учасники майстерні вже не вперше експонують роботи в темряві й мали змогу переконатися в доцільності такого способу спробувати змінити ракурс сприйняття творів сакрального мистецтва. 

Ритуал починається, коли відвідувач заходить у темну експозиційну залу, тоді ліхтариком по черзі освітлює ікони, їхні елементи... Він не має змоги пробігти мигцем по роботах, охопити оком відразу кілька творів і піти, а розглядає твори і шукає — світло духовне зокрема. Ідея пошуку — одна з ключових у концепції такого підходу, адже, за словами куратора галереї Маркіяна Філевича, «не галерея чи художник вирішуватимуть, на що саме звертати увагу, цей вибір робитиме сам глядач — це його справа — освітити ту чи іншу ікону, побачити в ній ту чи іншу деталь. Кишеньковий ліхтарик, на відміну від свічки чи прожектора, дуже вдало підкреслює ідею пошуку, котра завжди супроводжує нас у сприйнятті сакрального мистецтва». Мені в цьому ритуалі споглядання ікон у темряві з допомогою кишенькового ліхтарика бракувало завершального акорду — загального світла наприкінці, аби побачити експозицію цілісно. Але, з іншого боку, така «незавершеність» спонукає повертатися подумки чи реально до експонованих творів.  

Щодо самих робіт, то учасники майстерні «Небо на землі», беручи за основу іконописні сюжети, відомі і рідкісні, пропонують їх сучасну інтерпретацію. До слова, іконописці працюють, як у давніх майстернях, не підписуючи авторство. Також практикують колективну працю — обговорюють роботи, висловлюють зауваження, шліфують один одного. 

Іноді ефекту пробудити глядача вдається досягнути завдяки зіставленню насичених кольорів — золотого й блакитного («Благовіщення») або, навпаки, біло-пастельному ніжному тлу («Молебна»). Щодо сюжетного наповнення, то серед ікон, представлених на виставці (її формували працівники галереї), виокремлюють триптих «Благорозумний розбійник» як зразок сучасного іконопису. На іконі розбійника, який покаявся перед самою смертю і чиї останні слова («Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у царство своє…») стали для нас важливою молитвою, зображено не розп’ятого на хресті поруч із Христом і ще одним розбійником, а окремо. У розбійника зав’язано уста, з-за хреста підстерігає змія, а ззаду завдає удару мечем чоловік, вбраний у костюм і краватку. «Йдеться не тільки про те, що ця драма навернення, яка відбулася дві тисячі років тому, може повторюватися і сьогодні, бо є багато людей, які, подібно до розбійника на хресті, в останню мить свого життя готові визнати Бога, особливо підкреслено те, що часами  сучасний світ  не дає цього зробити, закриваючи їм уста і завдаючи болючого удару. Остання спокуса людини перед смертю зазвичай найважча – це момент найбільшого випробування. Тому, щоб визнати в таку мить Христа як Бога, бачачи Його не у Славі, а Розп’ятого поруч, потрібно мати дуже велику віру. Цікаво, що благорозумний розбійник – перша людина, що увійшла в рай. Тому його приклад є для нас таким важливим», – розповідають відвідувачам у галереї «Іконарт».