Антонич-фест: сторіччя невідомого поета

Усе починалося заздалегідь — ще влітку Богдан Логвиненко, Юля Бурковська та інші представники Сумно?Ком'у роздавали листівки з поезіями Антонича автомобілістам в заторах та читали їм вірші в мегафони. Автомобілістами справа не обмежилась, досить скоро вірші читалися в метро, електричках, трамваях і автобусах, людям роздавали вірші, хтось відмовлявся, хтось охоче брав, хтось питав:  «А кого ви рекламуєте?»

У рамках акцій з популяризації Антонича молодий київський графітист Гомер написав на одній зі стін на дніпровській набережній «Антонич 100» та уривок з вірша. Він дізнався про Антонича лиш напередодні акції, але, як зізнався, поет припав йому до душі.

Чому саме Антонича взязалась піарити ініціативна молодь?

«Тому що Антонич — це позитивний символ», – каже Богдан Логвиненко, головний редактор Сумно?Ком'у. Й справді, цей поет прожив коротке життя, помер у 28 років і залишився вічно молодим. Його вірші світлі та життєствердні, юні і бурхливі, про молодість та гармонію. З такою поезією не вийдеш на майдани, її не візьмеш на барикади, не розтягнеш на гасла для чергової революції. Це – поезія не соціальних дій, а молодості, естетики, гедонізму.  Антонич – навічно поет молодості і краси.
 
На початку жовтня з нагоди Дня народження поета відбувся фестиваль. Три дні в парку Нивки відбувалося щось незвичне, для місцевих жителів – так точно.

Загалом фестиваль — найкраща форма популяризації Антонича, адже це – явище естетичне, а його поезія розрахована виключно на естетичний аспект сприйняття.

А на фестивалі були: музиканти, художники, архітектори, актори, дизайнери, чайних справ майстри, аніматори, педагоги, гітаристи, глядачі, волонтери, растамани, панки, патріоти, старі рокери, слухачі, безбілетники, організатори, аматори, професіонали, пенсіонери, звукорежисери, охоронці, каліграфи, ведучі, поети, львів'яни, школярі, моделі, бродячі фестивальники та інші.

 Хтось кричав на вході, що перегородили парк, хтось запевняв, що 40 років тут живе і це – його парк, хтось писав заяви в міліцію, а хтось прийшов на фестиваль з нагоди 100-річчя чудового українського поета.

Організатори фестивалю прагнули звести до мінімуму читання поезій Богдана-Ігора Антонича, адже врешті-решт кожен може прийти додому і почитати вірші – хоч вголос, хоч пошепки.

Головний акцент ставився на візуальній та музичній частинах фестивалю. За три дні на сцені побувало 19 гуртів і виконавців: Орест Криса, Запаска, PoliКарп, Аварійне Небо, ЗА КРАЙ, Дівчина Джона, Пропала Грамота, Росава, Оркестр Янки Козир, Кому Вниз, Квітень Руїн, Йорий Клоц, Татхагата, Веремій, Вій, Катя Chilly, Shopping Hour, Тельнюк: Сестри, Віктор Морозов разом з Мертвим Півнем.

Музичний склад фестивалю – невипадковий. Творчість кожного гурту так чи інакше пов’язана з Антоничем. Переважно вони виконують пісні на слова Антонича. Гурт «Пропала Грамота» виконував пісню часів Антонича, запевняючи, що її міг співати сам поет.

Поряд зі сценою, а часто – у взаємодії з музикою демонструвалося одразу дві лінії одягу від «Мокші»: уже відомий з попередніх фестивалів «Сумно?-одяг» і новий «Антонич-одяг» з вишитими цитатами віршів. У всіх, хто змерз осінніми днями в парку, була нагода одразу ж на фестивалі придбати теплу одежинку. «Мокша» зігріває людей!

Усі, хто зазирнув на вогник фестивалю, мали нагоду відвідати незвичну галерею. Напередодні фестивалю організатори закликали всіх бажаючих художників ілюструвати вірші Антонича. На фестивалі можна було побачити, що з того вийшло. Роботи висіли прямо на деревах, підписані на кленових листках; все це, овіяне ароматами індійських арома-паличок, приманювало відвідувачів і фотографів.  Якщо галерею ви таки проґавили, може ознайомитись з роботами тут.

На вході поряд з книгами Богдана-Ігора Антонича продавались сувенірні магніти авторства Олександра Гуцала.

Також на фестиваль приїхала творча група «Кактус». Ними був влаштовуваний художній пленер і всі охочі могли спостерігати за роботою художників.

Творили не лише дорослі, але й дітлахи. Під наглядом досвідчених педагогів дітиська ліпили мультики з пластиліну, кавових зерен, кураги та інших солодощів. Ініціаторами дитячого майданчику виступили мистецька агенція «Традиція» та студія мультиплікації «Червоний собака». Кожна дитина знімала кілька секунд мультика. Згодом вся дитяча творчість буде зведена в одну анімацію-фантазію.

Всі дні фестивалю невтомно трудились молоді скульптори. Вони робили скульптури з дерева, навіяні творчістю Антонича. Кожен бажаючий міг спостерігати за роботою та спілкуватися з майстрами – погодьтесь, така нагода випадає нечасто. А вночі загадкові дерев’яні скульптури випускали з рота пахучий дим і мовчки спостерігали за відвідувачами.

Також на території фестиваю можна було скуштувати смачного трав'яного чаю і відігріти руки в «Чайній Ра».

Театральними виступами радували студія «Райдо» та Театр тіней.

Звісно, не обійшлося й без проблем, таких, як відсутність освітлення в перший день, агресія місцевих чиновників і деяких місцевих жителів, які вперше зіткнулися з таким явищем, як фестиваль, і, як зазвичай до всього нового й невідомого, ставились вороже; фінансові проблеми, деякі накладки в програмі, зокрема – те, що Тарас Чубай так і не приїхав не фест; комусь не вистачало кіосків з пивом, а комусь – гідності, щоб зайти не через паркан, однак фестиваль відбувся впевнено і достойно.

«Приємно, що були знайомі, друзі, – коментує Олена Шарговська, один з організаторів фестивалю, – але ще приємніше – що багато незнайомих облич. Зазвичай на подібних збіговиськах, навіть більшого масштабу всі «свої». А тут була нагода познайомитись із дуже різними людьми, відчути, що однодумців, людей незазомбованих, значно більше, насправді.»

Можна пишатись вже тим, що ім’я Антонича вийшло з тісних філологічних кіл на більш широку публіку, що його книжки купують, а вірші читають.

Фестиваль відбувся без жодних агітацій, годинних промов та нудних біографій, без пафосу і без алкогольно-шашличних посиденьок. Це був гідний і доволі багатогранний захід, повністю присвячений Богдану-Ігору Антоничу.

Фото – Новинар