Синій зошит Павла Гудімова
«Тюнінг», як альтернатива “конфлікту”
«Коли непрофесійний тюнінг помічає професіонал, він стає професійним.»
Павло Гудімов
По дорозі до «Я Галереї», 13-го серпня, я, зосереджений на якихось власних думках, випадково помітив графіті на стіні одного з балконів п’ятого поверху. Пожалкував, що в мене з собою не було фотоапарату, і пішов на відкриття виставки. Серед галасливого товариства, особливо у затишній, проте тісній при такому скупченні люду галерейці, дуже важко розгледіти роботи. Хоча це не означає, що відвідувачі були зосереджені лише на фуршеті. Не зважаючи на чималу спокусу скористатись твором Ігоря Яновича утилітарно, ніхто на це так і не наважився. Кожен з творів виставки по своєму цікавий та глибокий за змістом. Але найбільш уважно з іронічною посмішкою придивлялись до книжки, яку «тюнінгував» Микола Маценко.
Ідея «Тюнінгу», за словами Павла Гудімова, полягає в тому, щоб представити збірку робіт, спонтанно створених на предметах, котрі потрапили під руку різним художникам.
Нещодавно я з однією людиною спілкувався на тему відмінностей між художником та не художником. Зійшлись на двох критеріях. Перший – відсутність страху та впевненість. Відсутність страху перед тим, що з першого разу «нічого не вийде». І впевненість в тому, що з першого разу таки нічого не вийде. Тому художник з впертістю робить десятки варіантів (хоча не рідко глядач оцінює саме перший). А другий критерій – простота у виборі матеріалів. Бажання творити у художників настільки сильне, що вони не завжди в змозі дозволити собі придбати професійні матеріали, тому не рідко використовують предмети, котрі, здавалося б, не мають до мистецтва жодного відношення. «Смітник, як джерело натхнення», – каже Павло Гудімов.
Хоча, окрім «дефіциту матеріалу», часто трапляється так, що художник раптово бачить якусь річ, і в нього виникає ідея на творчу переробку саме цього об’єкту. Можливо, саме в цьому полягає пулярність книги Миколи Маценка на виставці?
Павло Гудімов запевняв, що зібрав спонтанні роботи, кожна з яких була створена автономним задумом автора, а не спеціально до цієї виставки. Хоча представивши твір Тіберія Сільваші, згадав, як художник радився з ним, чи підходить матеріал (шматки реклами для біг-борду) для «тюнінгу».
Чому «тюнінг»?
У Павла Гудімова є зошит. Синій. До того зошита потрапляють всі ідеї (переважно кураторські) Павла. Одного разу він відкрив свій зошит, щоб занотувати до нього лише назву проекту – «Тюнінг». За словами Павла, ще ніде не було використано це поняття в «класифікації» мистецтва.
Саме слово іноземного походження – тюнінг, яке міцно увійшло до авто-сленгу, асоціюється у мене зі старою «Победою» середини п’ятидесятих, перефарбованою в рожевий колір, з добре «наквецяним» написом BMW на передньому капоті синьою фарбою. Тобто тюнінг асоціюється у мене з аматорством. Павло Гудімов вирішив довести на лекції («майстер-класі», див. «Бажання невпевненості», другий абзац), що тюнінг не тільки може бути мистецтвом, а ще й професійним мистецтвом. Розплющені та розрізані духові інструменти, як експонати фешенебельних виставкових залів, або як частини декору. Об'єкти Луіса Буржуа, та дизайнерські речі від Інго Мауер. «Природний тюнінг» в Припяті, або в Закарпатті після повені. Інтер'єр костелу Франциска і Бернардина або зафарбована білою «цукерковою» фарбою церква у Вільнюсі. Акварель біля смітника, на якому «зграфітнено» – «ФУ». Розклеєні по Києву роботи Анатолія Белова та інтерєр житла рокера «Міккі», або Кузовкіна. Обидва проживають в різних селах і є друзями Павла Гудімова. Він з теплотою розповідав про них, і про те, як він любить навідуватись до них і захищати «сільських диваків» перед односельцями. І серед всього цього слайд-шоу було також показано чимало матеріалу «не професійного тюнінгу» від чорної деревяної коляски для мотоцикла, котра нагадує сумнозвісний «ящик», до «ізобілія» в сільмазі. Величезна серія фотографій, що фіксують post-радянську еклектику. Сам по собі фіксаж цього явища, який є фото-аматорством, ніби сперечається з цією еклектикою за право класифікації. Складається враження, що Павлові настільки набридло згадування слова «радянське» в контексті визначення «post-радянське», що він вирішив назвати це «не професійним тюнінгом», як назва перехідної епохи. Кнфлікту епох.
Ще до початку «майстер-лекції» я вийшов на вулицю подихати свіжим повітрям. Навпроти галереї розміщений спорткомплекс з барельєфною ліпниною на стіні. Зображено хлопчика на дельфіні. Навпроти галереї сучасного мистецтва. Можливо, Павло вже звик? Я ще ні. А ліворуч від галереї, через дорогу обгороджена клумба... Так, щоб не потоптали. Серед усього заплутаного у тому паркані приладдя особливо контрастують палки з облупленою деінде білою фарбою. Біля тієї огорожі проходило декілька хлопців. До них під'їхала патрульна машина, з неї вийшло декілька добродіїв в беретах, і люб’язно почали перевіряти у тих хлопців документи. Я про всяк випадок пошвидше зайшов в галерею. Власник будь якої виставкової зали приклав би максимум зусиль до ліквідації такої клумби-сусіда, але тільки не Павло Гудімов. Посеред лекції він, захоплений розповіддю, відчинив важкі металеві двері, щоб продемонструвати публіці огорожу!
Коли я повертався з розповіді ввечері додому парком, то вгледів прогулянку на конях вздовж траси, а з ресторанної шашличної звучало караоке-виконання «А нам всё равно!». Ну, чим не тюнінг?
Виставка «Тюнінг» триватиме в «Я Галерея» до 31 серпня
Адреса галереї – вулиця Волоська, 55/57
