Тарас Прохасько: «Мілош подібний на гірську ріку»
У львівській книгарні «Є» у рамках міні-туру містами України відбулася презентація аудіо-книги «Тарас Прохасько і Сергій Жадан читають вірші Чеслава Мілоша». Українські авторські переклади польського лауреата Нобелівської премії зачитати слухачам Жадан та Прохасько приїхали особисто, тож аншлаг у залі можна було спрогнозувати. А тим, хто зумів проштовхнутися через стіну натовпу поближче до резидентів презентації, пощастило отримати диск у подарунок, який, до слова, вийшов накладом півтори тисячі примірників. Кому ж платівка не дісталася – її можна придбати у комплекті з новим випуском журналу «Український тиждень».
Зі слів заступника керівника Польського інституту у Києві Анни Лазар, таких поетичних аудіокниг, що пропагують творчість Чеслава Мілоша, у світі існує вже десяток. Втім, українське видання стало винятковим, адже у його записі участь взяли відомі українські письменники Тарас Прохасько та Сергій Жадан — лауреати премії Конрада, які своїми перекладами створили свого, нового Мілоша. Вирізняється українське видання й унікальним музичним оформленням, яке, за словами Анни Лазар, є ледь не паралельною, музичною інтерпретацією творів Мілоша. Українські молоді композитори Олексій Шмурак, Богдан Сегін та Максим Коломієць спеціально для проекту створили музику, яку на диску можна почути у виконанні ансамблю Nostri Temporis.
– Вірші, які я перекладав, – це пропозиція від Андрія Бондаря з перекладацького проекту «Підказаний Мілош», який дуже тонко відчуває Мілоша і його перекладачів. Слід зауважити, що Мілоша в Україні перекладають багато, і деякі вірші, які перекладали ми з Тарасом, уже перекладали, зокрема, Дмитро Павличко і Оксана Забужко. Тож ми наче були обмежені у виборі, що уже становило певний виклик, а з іншого боку виникало питання, як не повторитися.
За словами Тараса Прохаська, одна з особливостей Мілоша в тому, що його неможливо запізнати, запам’ятати, вивчити і час від часу повторювати.
– Як цю поезію можна запам’ятати і скористатися з неї у сенсі інформаційного пізнання? – дивується Прохасько. – Мовляв, почитаю Мілоша і зрозумію про одну річ, яку я давно намагався збагнути. Такого не буває, бо в нього немає інформації. Хоча одною фразою Мілош мені таки запам’ятався: «Навіть мить просвітління насправді нічого не змінить». Це важливо, бо знання Мілоша є іншого, чуттєвого, методологічного, жестового характеру. Мілош подібний на гірську ріку, де стан радості триває поки ти занурений, а далі – ти лиш пам’ятаєш, що вона є. Це чуттєва пам'ять, що так можна мислити і бачити світ. Поезія Мілоша показує, що у людському пізнанні і його методах передачі існує необхідність поетичного способу мислення, без якого ти не пізнаєш себе до кінця. Мені пощастило, бо значна частина віршів була натурфілософського змісту, мудрі і прозорі тексти, ніби присвячені ботаніці, біології, зоології, екології, так, наче мені спеціально їх зібрали. А потім я зрозумів, що таким є дух цілої поезії Мілоша, де він піднімає ще один важливий аспект про те, що у кожному з нас живуть різні часи. Є час тіла і присутності, наче я є тут і зараз, і, разом з тим, я є носієм тривалого часу – виду, роду, пам’яті. Мовляв, кожен з нас водночас є безкінечним і несе вічність, а разом з тим, є тут і тепер, і є – скінченний.
