Жашків - прекрасні коні, шалені гроші і протиприродне кохання

Жашківський кінний завод

Якби «формульна» команда Ferrari запросила вас до своєї «стайні» у Маранелло, ви б зацікавились? Отож!

А чи знаєте ви, що славетний жеребець із ностальгійним ім'ям «Корнет Оболенський» - №1 у збірній Німеччіни - є «українським проектом»?

А чи ви чули про «Байконур українського конярства» - кінний завод у містечку Жашків на Черкащині?

Троє блоґерів з Сумно?Кому вирішили, що ви маєте про все це дізнатися.

Знайомтесь - похідна група Сумно?Кому «Жашків»:

Юля Бурковська,

Володимир Іванов,

Юльця

Отакі вони - радощі розвіртуалізації:)

Кожний (-на) побачив Жашків по-своєму, тому, власно, в нас і вийшло...

...три Жашкова:

Еротика по-жашківськи

Юля Бурковська

Жашківський кіниий завод реанімував у мені патріотку. Все ж таки приємно усвідомлювати, що одна спермодоза наших рідних, викоханих тутешніми ентузіастами коників вартує близько 7 тисяч євро. І це без гарантії запліднення, тобто навіть якщо якась доглянута європейська кралечка, себто кобила, від штучного запліднення не зажеребіє - ну що ж, «наступного разу Вам пощастить», ще 7 тисяч на бочку, і - «спробуй ще!» Звісно, такі гроші європейські кіннотники ладні викладати тільки за спермодозу елітних, чистокровних коней з космічним родоводом, щоби тато донора був видатним стрибуном, скажімо, а мама мала на грудях купу орденів по народжуванню чемпіонів. І в Жашкові за цим пильнують. Навіть кількаденні жеребчики замість переступати через бордюр, граційно через нього перелітають - «Кров не вода!» - з ніжністю коментує їх «татко».

До речі про «татка». Я взагалі планувала еротичний звіт з кінного заводу, бо цей візит скоїв сексуальну революцію моєї свідомості. Романтичних дівчат і вагітних жінок прошу негайно припинити читання.

«Піду покривати кобилу!» - раптом заклопотано повідомив нам головний ветеринар Олег. Ми, сповнені суперечливих, але неодмінно непристойних думок, подріботіли слідом - хто їх зна, цих диваків, раптом справжня любов до коней є не просто абстрактним мовним зворотом. Ми зайшли у зовсім не затемнене, а цілком навіть лікарняне приміщення, з мікроскопами у підсобці і великою штукою посередині. Штука, дещо замацана і байдужа, стояла посеред бідонів із замороженою спермою і нагадувала якийсь тренажер. Тим часом за вікном хлопчик Ваня з конем Лансером навіжено і безцільно гасали по тротуарах, галопом і риссю, вперед і назад, як потім з’ясувалося - збуджувалися. Я зробила нотатку у своєму дамському щоденнику. Перед штукою - називають її ніжно і по-свійськи, Опудало, - поставили кобилу. Вона байдуже дивилася у стінку, поруч переминався з ноги на ногу її юний нащадок - «ну не лишати ж малого самого», пояснили нам. Лансер нетерпляче увірвався до спаль.., тобто до кабінету, і продемонстрував усім присутнім втілення української радості та гордості. Дівчата засоромлено заклацали об’єктивами. Кобила-натхненник з сином дивилися в стіну. Олег натягнув гумові рукавиці і взяв до рук вагіну. Якщо романтичні місс не послухалися моєї поради і продовжують читати, пояснюю: вагіною тут здебільшого називають пристрій, в який,власне, виробник, наразі Лансер, безпосередньо (майже) поміщає свою славетну спермодозу. Акт вкладу семи тисяч у банку відбувся швидко і без санта-барбари. Кобила й далі длубала штукатурку, її малий мріяв про скорий обід, Олег зачохлив «вагіною» Лансера, той обійняв Опудало, кілька фрікцій - палучітє, распішитєсь. Із сакури, ймовірно, опадало листя. Зимова мряка...

Романтика там також була:)

Юльця

Якщо чесно, то запрошення приєднатись до групи було для мене дуже приємною несподіванкою. Цікаво було побачити коней, одна спермодоза яких вартувала як людська нирка на чорному ринку, та навіть у шахах кінь - не остання фігура і має багато переваг перед іншими. Тому легко зрозуміти мою цікавість «ліцезрєть» таких значущих істот. Та й радості споглядати таку красу не було меж. Знаю, що зараз серед міліонерів з'явилась новомодна фішка -  мати пару-трійку скакунів-спортсменів. Але ніяк не сподівалась, що в Україні, на Жашківському заводі, цей бізнес також розвивається, і доволі успішно. Надзвичайно сподобалась сама атмосфера на кінному заводі - здавалось, що робітники просто обожнюють своїх підопічних, причому ці самі підопічні (скакуни-спортсмени) відповідали взаємністю. І не дивно, умови утримання - дуже гарні, тепло, просторо, світло, усі коні мали чудовий вигляд. А коли вони зачули в стайні знайомі голоси, почали тягнути свої мордочки-обличчя, з надією на отримання шматочку цукру. І не марно вони на це сподівались:)

Кожен кінь, як на мене, така ж сама особистість, як і людина, зі своїм характером та норовом. Одні були дуже цікаві до відвідувачів, інші, навпаки, проявляли байдужість і лиш гордо походжали по стайні, треті були лагідні, четверті - гонорові. Цікаво, а чи усвідомлює кінь-спортсмен свою значущість, і чи відчуває він гордість, наприклад, коли отримує перемогу на змаганні. Шкода, що вони не можуть нам про це розповісти...

Найбільше ж мене вразили маленькі лошачки та їхні мами, що намагались захистити та затулити своїх дітей від надокучливих зайвих очей відвідувачів. Дуже цікаво було спостерігати, що мами-конячки та їхні дітки завжди тримаються разом. А коли нас привели до мами з лошам, якому було лише 6 годин від народження, воно бідненьке ще не могло підвестись на ноги. До нього підійшов працівник заводу Олег, і зі словами:  «Вставай, маленьке, - ти ж кінь», почав йому допомагати підвестись на ноги, мама підійшла до своєї малечі, схилила голову, теж наче, підтримуючи його, і бідному маленькому таки довелося вставати.

А влітку, казали, на заводі ще гарніше, бо займає Жашківський завод велику територію з пасовищами, де є де побігати й погуляти. І я на мить уявила: навкруги зелено, безкраї простори, біжить мама-кобила, грива її розвиваються від вітру, а позаду, зовсім поруч, біжить маленьке лоша, яке в майбутньому стане чудовим конем-спортсменом...

Байконур українського конярства

Володимир Іванов

Шо ж вразило мене?

«По-чоловічому» я заповажав Лансера III.

Уявіть - коневі двадцять років. За людськими мірками, це десь за сімдесят! Але, коли він з'явився перед очі «нареченої», то виглядав, як лев, що озирає свої володіння. Тобто цей красень знаходиться в такій фізичній та психологічній формі, що годі позаздрити!

Зворушили лошата.

До цього я не бачів їх у такій кількості. Зворушила їхня подібність до дітей, особливо - цікавість, поєднана із сором'язливістю. Один, коли їх із мамцею вже завели за ріг стайні, несподівано повернувся виключно, щоб ще раз роздивитися цих дивних двоногих гостей. Другий, забувши про маму, зробив кілька кіл по коридору стайні, аби зайвий раз наблизитись до нас. При цьому, коли підходив, то робив вигляд, що його зацівавив клаптик сіна, чи ще щось на підлозі. Тобто - вселяко «колупав піч», як це властиво сільським дітям. Захопила їхня спортивна наснага. Прагнення знайти (або створити) перешкоду і обов'язково її подолати пружнім і легким стрибком.

Вразив русланівський Артіфікс.

Він так фотогенічно красувався, позуючи перед фотокамерою, ніби розумів, що є героєм минулого спортивного сезону. Тобто, він вселяко демонстрував, що збирати лаври і оплески - його природнє право переможця.

Запам'яталися самі Олег і Руслан.

Перший - зануренністю у справу і щірим бажанням продемонструвати неперевершені чесноти жашківських коней. А другий - шармом і артистизмом справжнього кіннотника. Ці якості він злегка приховував фольклористичними жартами та дотепними розиграшами, органічно почуваючись у ролі гостиного господаря.

Знову був вражений жашківськими краєвидами і знову довелось трохи нарікати на погоду. Все, коли розквітне й зазеленіє - одразу з'явлюся тут знов. Тепер це стало також палким бажанням всієї похідної групи «Жашків».

Тут,тут і тут можна ще помилуватись на жашківських коней. Автор фото - Юльця