Україна на Франкфуртському книжковому ярмарку

Світова книжкова Мекка – Франкфуртський книжковий ярмарок – щороку 10-14 жовтня збирає майже 7500 учасників з власними стендами (видавці, літературні агенти, продюсери тощо) з понад 110 країн світу та близько 300 тисяч відвідувачів. І в кожного тут свої завдання.

Більшість видавців, літературні агенти та продюсери мають тут десятки зустрічей з питань придбання-продажу прав, домовленості про більшість із яких було досягнуто за півроку до початку виставки. Німецькі видавці, окрім традиційних для всіх видавців питань придбання-продажу прав та обміну професійним досвідом, ще й презентують свої здобутки німецькій публіці, роблять безліч презентаційних заходів, розрахованих передовсім на німецького читача, і... продають книжки – ну просто Форум видавців... тільки не у Львові...

Для недержавних організацій, таких як асоціація приватних видавців Грузії чи Інститут книжки у Кракові головним завданням є достойне представлення як своєї держави, так і сучасної літератури своєї країни. Адже в країнах, де державні чиновники хоч трішки дбають про інтереси своєї держави, давно усвідомили аксіому: якщо видавець чи/або країна не представлені, або не достойно представлені на Франкфурті, з цим видавцем та/або країною (а отже й державою) краще не мати ніяких справ (передовсім бізнесових) у будь-яких сферах, а інвестувати в таку країну взагалі не можна. Тому, наприклад, держава Грузія виділяє кошти (у цьому випадку – 60 тис. доларів США) недержавній організації (у цьому випадку – асоціація грузинських видавців), яка кревно зацікавлена у якнайкращому представленні сучасної грузинської літератури у світі для достойного представлення країни і держави Грузії на Франкфурті-2007. Одночасно з цим створюється фундація промоції сучасної грузинської літератури у світі, яка надаватиме гранти закордонним видавцям для перекладів, видання і промоції сучасної грузинської літератури... Грузини просто скопіювали польський досвід. Різниця лише в тому, що у Польщі цією організацією, яка представляє Польщу на міжнародних виставках і надає гранти закордонним видавцям є недержавний Інститут Книжки у Кракові, та ще в тому, що поляки виділяють на ці програми значно більші суми (у 2006 році з держбюджету Польщі лише на грантові програми для закордонних видавців було надано більше 240 тисяч євро...).

Які завдання вирішують на Франкфурті державні організації, сказати важко. Адже відвідування корпусу №5 Франкфуртської виставки, де представлена й Україна, з року-в-рік залишає однакове враження: чудові колективні недержавні стенди Польщі, Угорщини, Словенії, Румунії, Чехії, Словаччини, Сербії та ...«ніякі» стенди, за організацію яких відповідають державні службовці – Білорусь, Україна, Саудівська Аравія, Узбекистан...


Тому, наприклад, для приватного українського видавця у Франкфурті є ще одне завдання: промоція не тільки імен сучасних українських письменників, а й просвітницька робота щодо України. Бо ще два роки тому багато хто з видавців із «цивілізованих країн», вже після Помаранчевої революції (!), питав що таке Україна...

А навіщо ж приватний та й далеко не найбільший український видавець «Кальварія» витрачає щороку досить немалі кошти на поїздку до Франкфурту з власним стендом? Як сказано в нашій програмній заяві: «Ми маємо намір створити культ української книжки в Україні та прагнемо зробити сучасну українську літературу світовим брендом». А для цього потрібно, щоб книжки сучасних українських письменників перекладали і видавали кращі видавці з різних країн. І тут виникає одразу кілька проблем.

Проблема перша: більшість імен сучасних українських письменників нічого не говорить західним видавцям. Адже всі видавці хочуть, щоб їх книжки були бестселерами, а бестселер, це передовсім знане ім’я, а вже потім якість тексту... Тому перший крок – докласти максимальних зусиль для того, щоб зробити ім’я українського автора привабливим для західного видавця. Це передбачає цілу низку заходів, зусиль і витрат зі сторони українського видавця: від вивчення каталогу того видавця, якому пропонуються права (тут має бути якась відповідність), до написання і перекладу якісних промоційних матеріалів (у тому й перекладів фрагментів текстів українського автора). А поміж цим є ще промоція автора в Україні... Як показує досвід, термін, необхідний для того, щоб ім’я сучасного українського автора зацікавило бодай кількох серйозних видавців на заході, складає щонайменше три роки. Якісний переклад середнього твору забере ще принаймні півтора роки. А далі: перше видання «там», промоція, дослідження ринку, оцінка потенціалу автора і, можливо, наступні видання... Однак і якісні промоційні матеріали, і витримки з преси, і, навіть, якісні переклади фрагментів творів можуть нічого не дати без особистого контакту з західними видавцями. Розмова «очі в очі» та вміння переконати західного видавця у тому, що пропонований твір сучасного українського письменника - саме те, що йому необхідно, і досі залишається найдійовішим інструментом промоції сучасної української літератури у світі.

Проблема друга: як знайти саме «свого» видавця на Заході, адже у кожній цивілізованій країні є по кілька тисяч видавництв? На власному досвіді ми вже можемо намалювати дві крайні ситуації, яких варто остерігатись (це лише застереження, а не категорична заборона – винятки бувають всюди): маленькі видавництва, які видають книжки сучасних українських письменників виключно коштом європейських грантів і «монстри» видавничого світу (особливо зі старою історією).

Перші - дуже часто не мають власної дистрибуції і не розвивають її, тому видання у таких видавництвах часто закінчуються виданням кількох тисяч примірників книжки, кількома презентаціями і публікаціями у місцевій пресі. За кілька років про цього автора у цій країні вже й не згадають, а інші видавці уже не захочуть його видавати, посилаючись на приклад невдалого видання...

Другі - інколи виявляються, за словами одного міжнародного літературного агента «цвіллю» - експерти, яким вони «повністю довіряють», часто є людьми не «зовсім молодими» (нерідко - далеко за 70) і знають лише російську. З перекладачами може трапитись таж історія... Зрештою і про промоцію вони можуть забути...

Звичайно, зусиллями одного, далеко не найбільшого видавництва з України зробити сучасну українську літературу світовим брендом за короткий час не так просто. Але вже сьогодні, у тому й завдяки нашим зусиллям, більшість видавців з цивілізованих країн, вже не питає, що таке Україна і не дивується, що українська і російська мова - різні. Тепер головною нашою проблемою є проблема знаходження кваліфікованих перекладачів з української на інші світові мови. От поляки, завдяки діяльності Інституту Книжки, фінансованого Польською державою, цю проблему вже практично вирішили. Невдовзі її вирішать і грузини... На жаль, не українці...

Фото: © MSBrand Corporation, 2007