«Вітер століть»: атмосферний культурний фронт
Хтось відчув, ніби його серця торкнулася любов, а комусь захотілося стати націоналістом – такі доволі різнопланові враження мені довелося чути від глядачів після кіровоградського концерту мистецької акції «Вітер століть: подих української поезії у рок-музиці», що відлунала 11 грудня у Будинку культури Державної льотної академії.
Адже об’єднала ця акція два достатньо різних за музичною естетикою колективи: ліричний «Тельнюк: сестри» та монументальний (насамперед завдяки постаті лідера команди Андрія Середи) і саркастичний (через його ж виразну громадянську позицію) «Кому вниз». Задоволення мали отримати всі: і ті, хто прийшов послухати вишукану музику від сестер Тельнюк, і ті, кому до вподоби енергійно помахати головою під безкомпромісну музику «бурі і натиску» «комувнизтів». Головне – те, що було, власне, визначальним у виборі учасників «Вітру століть» - опертя у творчості на найкращу українську поезію.
«Тельнюк: сестри» найбільш вразили якісним звуком. Хоча, зрештою, як по-іншому має бути у колективі, в якому грають якщо не найкращі, то точно одні з найкращих вітчизняних музикантів: Іван Небесний, Олег (де)Путятін, Роман Суржа. Дивлячись на їхнє натхненне виконання, і не скажеш, що за останні чотири дні це вже четверте місто, в якому відбувається «Вітер століть». Хіба що Галина Тельнюк, котра була ведучою їхньої частини концерту, трохи заплуталася, напевне, від утоми, і «віднесла» Кіровоград до Східної України, про що їй не забули дорікнути глядачі, залишаючи по звершенні свої відгуки на афішах. Але оскільки то був на залік з географії України, а мистецька імпреза, то якраз із мистецькою складовою, що б там хто не говорив (навіть під час самого виступу сестер), усе склалося традиційно перфектно: складні музичні аранжування, відповідні поетичні тексти Василів Симоненка і Стуса, Станіслава Тельнюка та Івана Козаченка, нашого земляка Євгена Маланюка та, чи не найбільше, Богдана-Ігора Антонича, чий вірш «Вітер століть» і дав назву акції.
Варто було на сцені з’явитися «Кому вниз», як зал миттєво накрила (пардон, за затаскане, проте точне слово) харизма Андрія Середи. Іміджево похмуро й незворушно виконуючи «Суботів» та «Микиту Швачку» на слова Шевченка, «Воронів» (текст Олександра Олеся) і «Кленовий вогонь (автор – Володимир Івасюк), Андрій хіба у паузах між піснями із втаємниченою посмішкою якогось знаючого гуру ганив політиків і прославляв воїнів, радячи усім читати книжки. Загальне враження від виступу «Кому вниз», так само, як і від «Тельнюк: сестри» - найкращі очікування справдилися, і кіровоградці стали учасниками рідкісного для нашої, центральної хіба що тільки географічно, місцевості свята якісної музики.
Коли відлунала завершальна «комувнизівська» «Ліра», розпочався взаємний обмін автографами. Глядачі з блокнотами й плакатами як займалися відшукуванням причетних учасників акції, так і самі залишали хай не завжди віршовані (як вимагалося), але щирі відгуки. Не знаю, чи ці закарбовані враження вплинуть на Міністерство культури і туризму, аби й надалі у, віримо, не найбільшому міністерському бюджеті завжди знаходилися ресурси для підтримки й розвитку цієї та подібних справжніх культурних акцій. У будь-якому разі нехай цей «Вітер століть», як написав Антонич, буде насправді вільний і нестримний.
