«Шахмати для дибілів»: виховання дошкою

«Просто текст как-то по-дебильному написан. Тексты пишите нормальные», - очевідно, саме таке справєдліве пожеланіє мог би висказати по поводу нової книги Михайла Бриниха «Шахмати для дибілів» його високопоставлений тьозка, єслі б у нього було врем’я отвлєчься од своїх мерських забот і посвятити себе читанню.

Думаю, ви усі слишалі, що книга ета, собствєнно, як і ета рецензія написана ненормативним язиком. І не матюками, як можна радостно сподівацця, а мудрьоним суржиком або по крайнєй мєрі, язиком, которий суржик дуже напоминає. І як ви понімаєте, ето такий художній прийом, а не просто щоб повипендрювацця. Хоча подозрєваю, шо і без «повипендрювацця» не обошлося. Був же у Бриниха опит напісанія на спор любовного роману, а «Шахмати для дибілів», можна допустіть, сочінялся під ізвєстний конкурс «Коронація слова-2009». Навєрно, Міхаїл подумал: «А чем же ето я хуже Андрюхі Кокотюхи чи Марії Матіос» і видав прелюбопитнєйшую книженцію, которая і здєлала єго лауреатом.

В «Шахматах для дибілів», можна сказати, 34 главних героїв. Охраннік Васілій Петрович (він же у свободне од работи врем’я Доктор шахматної гри Падлюччо), которий, как-будто знамєнітий герой Селінджера, не дає мальчіку Міше впасти у прірву пожирання сладкого у супермаркетах і вмєсто того растлєває юний мозг всячєскіми дибютами, защитами, мітельшпілями і прочімі гамбітами. Остальниє 32 – то шахматні фігури, коториє при определьонной стєпєні развітія воображенія можуть представлять модель нашого общєства – від малоподвіжного і труслівого караля до пєшок, яким закон позволяє ходить тіки прямо, а для того, шоб чкурнути направо чи наліво, нада прибити собі ж подобноє сущєство, котороє завинило перед каральом тіки у тому, шо у нього іной цвєт кожи або слішком опасні мислі в голові.

А якшо ви не хочете заморачуватися всємі падобними філософськими вапросами, то (у пєрєривах мєжду пріступами смєха) з чтєнія етой кнігі можна палучіть нєкую практичєскую пользу – ознакоміцца, правда в оригінальному авторському ізлаженії, із основами шахматной тіорії, по крайнєй мєрі шо касаєцца начал і дибютів. І пусть ці основи очєнь і очєнь нєполниє і отривочниє, но, по всій відімості, Міхаїл Бриних всьо-такі больше вніманія удєліл формє, а вот содєржаніє, возможно, подбіралося такоє, катороє можно било би обратіть в інтєрєсную как для пісатєля, так і для чітатєля форму стьобного роману-виховання з елементами учєбніка по шахматной тиорії.