Міністерство культури підтримує піратів і рекламує пригоди австрійського гомосексуаліста

14 липня на електронні адреси більшості українських ЗМІ з офісу кінопрокатної компанії «Синергія» надійшов лист наступного змісту:

«Шановні колеги! Повідомляємо, що фільм «Бруно», старт якого у кінотеатрах України було заплановано на 23 липня, в український прокат не вийде. Міністерством культури і туризму України прийнято рішення про заборону поширення та демонстрації фільму на території України».

Світлана Пиркало: «Проза мені ближча, бо прозою легше розповісти історію»

Представляти комусь Світлану Пиркало – штука марна й непотрібна. Про те, що вона – письменниця, перекладачка, журналістка української студії радіо «Бі-Бі-Сі» в Лондоні, колумністка «Газети по-українськи», здається, знають всі.  Як і про що їй думається й пишеться зараз? Що відбувається в її снах і про перший, «дебютний» вірш Світлани Пиркало – розповіла сама письменниця.

Олексій Анастасьєв: «Москва - Веселуха в короні»

Про столицю Росії йшлося і йдеться, мабуть, навіть забагато. У цьому різноголоссі важко знайти справді цікавого співрозмовника, проте нам усе ж вдалося. Олексій Анастасьєв — заступник головного редактора журналу «Вокруг света», корінний москвич, сибіряк за батьківською лінією та українець за материнською, професійний мандрівник, знавець багатьох місць на землі. Бесіда відбулася у нього вдома, на вулиці Гончарній, що з’явилася на місці Гончарної слободи, в Заяуззі, одному з найдавніших районів Москви.

«Стежка вздовж ріки», або Нескінченні історії Маріанни Кіяновської

Якщо поетична збірка Маріанни Кіяновської «Дещо щоденне» окутує теплом, створює затишок у свідомості, то її збірка оповідань «Стежка вздовж ріки» пробуджує щось таке щемке, вразливе, болюче. Текст інколи нагадує потік свідомості, інколи заклинання: слова повторюються, важливі слова, щось дуже важливе, найважливіше декілька разів повторюється.

«Мед з дікалоном» - машина часу інженера Камаєва

Якби я писав передмову, я б неодмінно почав її зі слів, що заздрю тим читачам, які лише відкривають для себе історичну прозу Юрія Камаєва.

«Вальс із Баширом»: вальс зі смертю

Є у світовому кіні дві складові, котрі кіноспільнота, за окремими винятками, виводить на маргінес. Це анімація та ізраїльський кінематограф. Звісно, анімація — жанр з потужними традиціями, є тут свої великі досягнення, але переважною більшістю режисерів та критиків вважається, все ж таки, чимось несерйозним. Що ж до ізраїльтян, то тут проблема відсутності школи: фільми здебільшого виходять провінційні за рівнем, часто вторинні відносно потужніших кінематографій.