категорії: стаття
«На перехресті»: модернізм як ліки проти комплексу меншовартості
Є принаймні дві речі, які мені подобаються в Українському музеї в Нью-Йорку. По-перше, це його здатність об’єднати під одним дахом колекцію плахот, смушанок та верет (подарунок від Ющенка, а хто б сумнівався) і триметрові еротичні полотна модерніста Всеволода Максимовича. По-друге, це прагнення музею бути не тільки місцем побачень для діаспорян, а й самоцінним культурним об’єктом на карті міста. Подаючи зразки української культури під кутом загальнолюдських цінностей, цей заклад згадується в туристичних путівниках як одна з найпомітніших приваб космополітичного району Іст-Віледж на Мангеттені. 
Наприкінці листопада далекого 1996 року пішов відлік першого сезону гурту «Танок на майдані Конґо». Саме з виступу на тогорічній «Червоній Руті» почалася нова ера в історії гурту, ера «українського гіп-гопу», як її окреслять музичні критики вже згодом. Що ж встигли зробити хлопці за 10 сезонів існування? Мабуть, простіше сказати, чого не встигли: стати продюсерами, олігархами, хоча в останньому вже можна сумніватися.
Рожева обгортка з Катериною Хінкуловою на передньому плані, жовтуваті сторінки, на яких, за словами братів Капранових, – «найкраще, що було в українській жіночій літературі за останні сто років». Найкраще? Мабуть, нехай кожен сам, прочитавши «36 пісень про життя», зробить для себе висновки. 
Прихід зими до Львова залишився непоміченим. І сталось це не тільки тому, що погода не зовсім зимова. Просто цього року 1 грудня – День «Музики високого духу». Про концерт гурту, котрий формував українську рок-сцену, велося багато розмов, причому серед кіл, які навряд чи матимуть у найближчий час спільні точки дотику: представників молодіжних субкультур та інтеліґентних панів та панянок. До того ж мова торкалась не тільки ціни на квиток (від 20 до 1500 грн.), але й того, чи справді для такої неканонічної події може бути надано приміщення Львівського Національного театру опери та балету.
В четвер у клубі «Квартира Бабуїн» відбулась презентація дебютного альбому напів-грузинського гурту «Горгішелі» – «Аморе». Одразу стало зрозуміло, що подія аж ніяк непересічна, через кількість так званих «Віп-персон» та тележурналістів. Приміром, на дійстві були помічені Едуард «Діля» Приступа і Руслана Лижичко, яка, до речі, також випускається на «Сomp music/EMI», де й вийшов перший альбом «Горгішелі».
У німецького сучасного письменника Томаса Бруссіґа, який нещодавно відвідав Україну, виходить вже друга книга у видавництві «Кальварія» (перша – «Сонячна алея» – вийшла ще наприкінці минулого року). Цього ж разу це «Як хлопці стають чоловіками, або чому футбол». Проводити паралелі між цими двома творіннями – порожня трата часу, вони абсолютно несхожі, хіба що часті згадки автора про болісні часи, часи Берлінського муру, ФРН та НДР, – усе це хоча б якось споріднює ці дві цілковито різні книжки.
