СУМНОвці на ВЕЧОРНИЦІ!
Вечорниці... Таке солодке і поки незрозуміле нам слово… Нам, сучасній українській молоді, яка зростає під звуки чужої мови, яка ходить у черевиках з незрозумілим написом, танцює на діскацєках під синтетичну (і теж чужу) музику, їсть "гарячу псину" і вважає, що так і треба – присвячується!
На першу в своєму житті вечорницю завітали і СУМНОвці Влад та Олексій. Але спочатку інформаційна вставка.
Вечорниці – зібрання, на яких молодь готувала себе до шлюбу. На вечорницях молодь зближувалася, хлопці залицялись до дівчат, розповідали різні небилиці, всі співали пісень, танцювали. Це був своєрідний пробний шлюб – перевірка придатності пар до подружнього життя. Здебільшого вечорниці робили в оселі (вечорницькій хаті) самотньої вдови. За таку хату платили хлібом, борошном, полотном, тільки не грошима. До вечорниць готувалися заздалегідь. З-поміж себе юнки вибирали отаманку – найповажнішу дівчину, яка керувала всіма дійствами. Вечорниці закінчувались з першими півнями; коли ж вони тривали аж до третіх півнів, то це вже були досвітки ("Українська міфологія", Валерій Войтович, Київ, "Либідь" 2002). 
Старий Новий рік знаменує собою кульмінацію зимово-календарного циклу різдв'яних свят. Вечір з 13 на 14 січня (за старим стилем – з 31 грудня на 1 січня) в народі має назву Щедрого вечора. На столі обов'язковими стравами є кутя, узвар, паляниці, вареники, риба. На покуті колосками до гори ставлять дідуха. Віддихуючи восково-медовим духм`яном палахтотять свічки – "трійці". Морози міцнішають, але свято набирає потуги. До співу колядок додаються вже й щедрівки – в них вчуваються ритми весняного відродження. Дні потроху довшають, але ночі стають пронизливо-зоряними. І не дивно – адже впродовж цих таємничих днів світотворення небесна брама залишається відкритою.
Традиційно кутю готували тричі: у переддень Різдва – багата кутя або Коляда, друга готувалась у переддень Василя – щедра кутя, Щедруха, третя у переддень Водохрещі – голодна кутя. Щедрівки – величальні пісні на святі Щедрого вечора. В цих ритуальних піснях закодовані магічні слова, якими чаклують, прихиляють щедрого бога Спаса дати в новому році добрий врожай. Маланка (Меланка) – театралізоване дійство, одна з головний ролей в якому належить хлопцеві перебраному в "Маланку". Поряд із Меланкою часто прибирають Василя – дівчину в хлопчаче вбрання. Меланкова коляда належить до культових пісень – поздоровлень давнього походження. Водіння кози – за староданіми переказами, Пречиста Діва по Різдві Сонця Коляди перевтілила новонародженого Божича, щоб оберегти його від проклятої Мари, у козу, яка паслася на землі. І допоки не скінчиться боротьба святлих сил з темними, Божа Мати знов і знов обертатиме його на козу саме в це свято. У дні Різдвяних святок ходять ряжені, з яких один перевдягається в козу, а інший пастуха (www.krainamriy.com).
13 січня 2006 рік. Музей І.Гончара. Вечорниці на Василя (Щедрий Вечір) від фестивалю "Країна Мрій".
Десятки, чи навіть сотні людей в українських національних костюмах, одні куштують кутю, інші танцюють, співають, щедрують чи просто культурно розмовляють роздивляючись музейні експонати. Батьки прийшли з маленькими дітьми, багато молоді – всі усміхнені, щасливі! Багато просторих зал, щоправда заповнених вщент людьми, у кожній з яких відбувається своє неповторне дійство... Країна Мрій... Емоцій – море, вражень – безліч, слів просто немає!..
Ми вирішили познайомитись із щасливими людьми навколо, а заразом поцікавитись, як потрібно вести себе на таких заходах. У нас зав'язувались цікаві розмови, час невпинно летів...
Отож, ми запитували:
– Скажіть, будь ласка, з якою метою Ви прийшли сьогодні на вечорниці?
Софія Голота, студентка КНУКІМ:
Я прийшла для того, щоб побачити, які є традиції на Маланку. Оскільки я думала, що вечорниці присвячені Маланці… Подивитися обряди, українські танці, послухати різні пісні… Подивитися на людей в національних костюмах, оскільки це не кожен день побачиш. Дуже зручна нагода.
– Ви цим цікавитесь чи це вперше, так би мовити?
Звичайно, як кожна українка цікавлюся.
– Але в нас не кожна українка цікавиться!..
Як кожна Справжня(!) Українка!
– Чудове визначення! Чи часто відбуваються такі вечорниці?
Мабуть, на кожне обрядове свято: на Андрія, на Меланку, на Івана Купала, на всі подібні свята...
– Добре, як справжній українці: чи часто проводяться заходи подібного плану на які має ходити Справжній Українець?
Я вважаю, що незважаючи на той прогрес і на все те, що ми зараз маємо: любимо, можливо, рок-музику, хтось "попсу", але повинні також звертатися і до своїх народних традицій.
– Роман Коляда, неофіційне Козацьке товариство:
Розважитися.
– Як саме ви будете розважатись?
Танцювати гопак.
– Не кожен українець вміє танцювати гопак. Ви десь навчалися цьому, мабуть?
Скажімо так, спеціально – ніде не навчався.
– Власна ініціатива, так?
Я просто знайомий з людьми, які вміють танцювати гопак.
– Добре, чи знаєте Ви чим потрібно займатися на вечорницях?
Дівчат цілувати, гопак танцювати.
– А, взагалі, українськими традиціями цікавитесь?
Я цікавлюся швидше звичаями ніж традиціями. Звичаї – це частина традицій, тому й відповідно традиціями також цікавлюсь.
– А ви, як Cправжній Українець, їх добре знаєте?
Ні, навряд чи я їх добре знаю. Традиції можна ділити на християнські і нехристиянські – між ними є великі відмінності. Скажімо так, нехристиянські традиції я загалом добре знаю, а християнські знаю, так як я виріс в тому середовищі, але до них ставлюся не так, як до звичаєвих традицій. В такому плані…
– Скажіть тоді, чи такі відмінності на користь зближенню, єднанню українців?
Вони зараз є суміщеними. І православне християнство дуже багато чого забрало з собою. Це, по-моєму, загальновідомо, але тут питання не в тому, в який день що святкувати, а – в світогляді самих людей. Зараз багато християн, які християнський світогляд не сповідують абсолютно. Це організації націоналістичні, козацькі, в такому от дусі… Вони, на мою суб'єктивну думку, абсолютно не сповідують християнський світогляд про який говорив Ісус.
Віктор Маковський, "сибіряка", що перейшов на засади українського націоналізму:
Я прийшов сюди щоб відчути, по-перше, дух, той настрій, як молодь відроджує наші традиції, українські; по-друге, я дуже хотів подивитися, як правильно танцювати, що взагалі таке Вечорниці. Але найперше я хотів подивитись на ту молодь, що... не покоління "пепсі", а молодь українська, що така молодь є і її багато.
– Ви довгий час жили не в Україні…
Я народився в Сибіру, в Тюмені, потім я жив у Москві. В Україні я жив з десяти років до армії, але це була ще не Україна, це була – Малоросія або російська провінція… Я жив у Києві де не було жодного українського слова…
– Скажіть, будь ласка, які риси були притаманні Вашому поколінню? Чи прослідковуються вони нині?..
Ви знаєте, те покоління, що було моє, воно не було таким єдиним... Воно теж різне. Я пам'ятаю, оті, хто саме кияни, хай вони російськомовні майже всі були. По-перше, українську знали майже всі, для того щоб хоча би книжки читати. Книжки читали і, що цікаво, у всіх потайки був Степан Бандера, УПА! Це було просто "наше", ніхто не знав, як вони воювали, ніхто не мав інформації, але ми всі були проти комуністів, тому потайки ми співали. У нас була туристична група і тому як тільки подалі від цивілізації ми обов'язково співали: "Два пістолі, три гвинтівки на горищі я сховав…" Тому, це покоління не можна назвати зовсім "совковим", хоча там були різні люди. Де вони зараз всі? Один мій знайомий зараз радник Президента України Ющенка, другий... Ну жодного немає ні в "комуняках", ні в "конотопської відьми" – це я знаю!
– Яким ви бачите майбутнє України?
Майбутнє України я бачу як: унітарна, незалежна, європейська держава. Щодо кордонів, то я гадаю те, що співали...
– Від Сяну до Дону?
... Від Кавказу по Сян – то було на початку ХХ сторіччя , зараз треба жити по правилах європейських. Але, якщо після кінцевого розвалу "совка", тобто залишків Російської імперії, та сама Курщина попроситься до нас, я гадаю, що ми її залюбки приймемо.
– Будемо вірити в краще!
Слава Україні!
Саша Мазур (студентка КиМУ), Маланка Вітер (Інститут журналістики Т.Г. Шевченка):
По-перше, ми були запрошені, а по-друге, ми "фани" української культури і хочемо взяти участь у її повному відродженні.
– Чудово, що ж ви будете робити на вечорницях? Взагалі, чому ходять молоді люди на вечорниці?
Вечорниці – це в першу чергу завжди було місцем де люди зустрічалися, спілкувалися, вчилися чомусь. Це традиція, яку треба підтримувати. Я вважаю, вона найцікавіша і є невід'ємною часткою нашої культури. Тим більше є привід – Старий Новий рік.
– Чи важливо, на вашу думку, кожній молодій особі знати свою народну культуру?
Візьмемо, наприклад, іноземні держави: там люди шанують свою культуру, знають її в повному обсязі. Чому ми не повинні її знати? Ми всі хочемо на Захід, але не хочемо спершу вивчити себе, вивчити Україну, вивчити свою культуру.
– Чи добре Ви знаєте українські традиції?
Я так думаю, що досить добре знаю традиції, тому що я виросла в такій сім'ї. Бабуся підтримувала все життя українські традиції, а я на цьому вчилася, цим жила. Я корінна киянка і для мене традиції в дитинстві – це було щось іншим виміром. Зараз намагаюся всьому навчитися, все пізнати: читаю, ходжу на такі заходи, як вечорниці – це один із способів вивчити українську культуру.
Сергій Василюк, лідер українського рок-гурту "Тінь Сонця":
Побачити друзів, тому що серед них багато національно-свідомих. Саме від них почув про цю подію, і я радий, що багатьох із них тут зустрів. Ходиш, і навіть важко передбачити кого ти зустрінеш!
– Скажіть, будь ласка, а що, на Вашу думку, роблять на вечорницях взагалі?
В моєму уявленні – це, як споконвічна українська традиція: весела компанія, там де танцюють і спілкуються, знайомляться.
– Чи сучасно це виглядає (натякаємо на "шароварство"), як Ви вважаєте?
Так. Українська культура стає щодалі сучаснішою. Це – однозначно. І "класно", що такі зустрічі відбуваються. Немає такого відчуття, що це надумано, що це викопано невідомо звідки – все щиро і природньо.
– Творчість гурту "Тінь Сонця", тексти пісень наповнені козацькою тематикою… Мабуть, багато треба було перечитати книг?
Так. Я багато читав історію, поповнював свої знання, які пропустив в школі. Дуже цікавився творами Яворницького, мені дуже сподобались його книжки про історію запорозьких козаків, багато символів ми запозичили звідти. Ми намагаємося довести, що вони не зникли нікуди: ні Великий луг, ні Ненаситець, ні Чортомлик… Що все воно зараз є, треба тільки відчути це!
– Чи слід очікувати нових пісень на історичну тематику?
Наступний альбом у нас буде ще глибшим, будуть братися символи ще дохристиянські. Частина з них, скажімо так, буде міфічна.. І перша пісня, яка вже записана – "Пісня Чугайстра" є кавер-версією на твір білоруської групи "GODS TOWER". Ми змінили сенс, присвятивши цю пісню Чорнобильській трагедії, зробили її україномовною. Мені дуже приємно, що в Білорусі це дуже радо сприйняли. Дуже багато приємних відгуків звідти надійшло, просили зробити білорусомовний варіант аби в Білорусії могли всі співати. Багато наших пісень будуть сповнені ще глибших, споконвічних українських традицій.
Юрій Федінський, кобзар з української діаспори США:
Щоб побачити друзів.
– А що взагалі потрібно робити на вечорницях у Вашому уявленні?
Треба святкувати, сьогодні свято. По-традиційному, не просто так…
На перший погляд, це просто може бути промо-акція "Країни Мрій". Пам'ятаєте, два роки тому такі самі, ще перші вечорниці, були проведені на Андріївському узвозі. Через ці вечорниці відбувся і сам фестиваль "Країна мрій"...
– Чи збираєтесь танцювати сьогодні?
Мабуть, мабуть, мабуть... У нас сьогодні два свята, дві вечорниці: одна тут, а інша в тому приміщенні, де були два роки тому перші вечорниці на Андріївському узвозі. Там є галерея, буде інший творчий вечір: авангард мистецтва, різна музика...
– Ви українець діаспори, так? Народилися в Сполучених Штатах Америки?
Я колись був діаспорцем. Зараз я тут живу і за це я втратив свій "діаспорський" статус. Я не жив у Нью-Йорку чи Чикаго. Я жив в американському селі. Мій тато американець. Лиш по материнській лінії всі українці… Добре, коли ти знаєш різні культури. Ти знаєш, що тут є, що там, потім можеш знати, "що є що". Зараз я маю реальну картину, що таке сучасна українська культура. Культура – це моя любов, це мій сенс життя.
Козак "Прорва", СНС музею І. Гончара:
"Старий", питай людей про це! Чого ти мене питаєш?
Я тут працюю. З приводу вечорниць – одна справа, а щодо музею: у 2/3 відвідувачів є така фішка – ходити по музеям, треба дивитися. Музей – це нібито "культурно". Але коли люди приходять до нього і це їх захоплює, вони розуміють, що абсолютно безкультурні. У них пробуджується інтерес до всього цього. Приходять один раз, другий, третій, розпитують…. Будь-який музей, в першу чергу, займається просвітою. І ми нічим з цього приводу не відрізняємося.
– Скажіть, будь-ласка, у вас така зачіска цікава, як вона називається?
Ну... Чуб, чуприна. Те, що ви називаєте "оселедцем".
– А чому саме "Чуб"? Негарно називати "Оселедцем"?
Ну… я не люблю так називати.
– Це козацька зачіска, так?
Узагалі то так.
– Вона походить з козацьких часів?
Ну чому ж?.. Відомо, що вона походить не тільки з козацьких часів. До нас дійшла в такому варіанті.
– Чи добре Ви знаєте українські звичаї та традиції?
Намагаюсь ними жити. Тобто, я не можу знати все і на кожен регіон, незважаючи навіть на свою освіту – етнограф-фольклорист. Але те як я собі уявляю, про те як жили в той час, – так я собі зараз відображаю і на собі і на своїх хлопцях. Козака поза товариством не буває – це головне правило!
Так, мабуть, козак "Прорва" таки має рацію – "козака поза товариством не буває"! Нам, українській нації, потрібно об'єднуватись! А щоб наша міць була нездоланна, нам треба єднатися навколо свого коріння. А коріння наше – в глибокій традиції і прекрасній багатовічній культурі! А ще в мові – дусі будь-якого народу!
Слава Україні!
Влад Бровко
Олексій Цілик

П’ятнадцятого грудня нуль-п’ятого рочку в київській Чащі відбулася прес-конференція та концерт Фактично Самих (читай: Факсів). Ну шо ж, тепер траблів з акредитацією зовсім не було, за що і перша дяка. Друга дяка за наданий альбомчик, на який рецензія буде найближчим часом (а може й вже є :) ). Але ж, як заведено у цього гурту, пресушка не почалася вчасно. Ну не могло такого бути. Але було помічено на ній багато знайомих облич, приємно, що прогресивний і дуже різнобічний український гурт не забувають :). Зайшовши на другий поверх "Чащі" ми всілися прямо навпроти кмер (а що ми не звйозди?) :). Та згодом зрозуміли, шо даємо жару цим і втікли куди можна далі :). Люд брав інтерв’ю у всіх, кого вони тільки там могли зустріти, але не у ФакСів, ясно-красно, вони там ще не намалювались. Вдруге стало приємно від того, що в альбомі, на відміну від попереднього, немає матюкацій. От, до слова, не можу не згадати, що дуже гламурний піпл з ТЕТу сидів напроти і жував цигарки, бє і ще раз БЄ. Почалася прес-конференція.
Ми втікли від ТЕТу поближче до камер, нє, вже не для того, щоб вони знімали нас, а щоб почути і побачити весь цей цирк, що зветься в народі "прес-конференція". Ірена вийшла хвора, як повідомила нам, в неї курячий (аkа пташиний) грип, і, продемонструвала курку, яка її заразила :). Курка висіла на піджачку, і Карпа демонструвала як можна їй (курці) розтягувати кінцівки. ҐрінПіс вже точить ножі, готуйся Ірено ;). Чесно кажучи, не пам’ятаю, чи було якесь розумне питання, ну крім: "Як вам вдалося записати такий якісний альбом?", на що Данієлян відповів: "Самі дивуємось". :) А ще ми дізналися, що він(Данієлян) проштовхувач попси в ФакСах. Попсовік, ух, попсовік. Купа розмитої інфи, типу: "Один канал візьме нас в ротацію, якщо ми знімемо кліп на одну пісню". Бла-бла-бла. Ну про пісню вдалося дізнатися, це "Очі твої", а от про канал, партизани не обмовилися. Відчувалася чи то невиспанність, чи то важкий стан через той грип курячий Іренки. Бажаємо якнайшвидшого висипання та видужання :) Але повернемося до пресушки. Цікаво було дізнатися, яких тварин хотіли б завести учасники гурту. Виявляється, у Саменьких є тваринка-талісман. Це черепашка, правда, вони з нею не бачилися вже два роки. А ще Карпа згадувала про якогось кота, начебто до черепашки в них був гуртівський кіт. Після всіх-всіх питань Ірена продемонструвала футболочку від Олега Артема, який, до речі, пресушку десь прогулював. На ній красувалися літери, які вкупі складают текст однієї з пісень.
Можна підбити підсумок, що прес-конференція пройшла нуднуватіше, ніж я на те очікував, проте, можливо, це викликано тією клятою хворобою Ірени. Але на цьому ще не все скінчилося. Почали крутитися кліпчики, яких відразу три!!! І, звичайно ж, виступ, на який стримуюсь писати коментарі. 
Почалося дійство не як було заплановано, о дев’ятій, а на годину пізніше. І ось ТНМК виходить на Ринг. Це так клуб зветься, від того, що сцена виконана у формі рингу. Почалося прослуховування платівки, ні, Ви не подумайте, що то була фанера, просто "Танки" грали все у відповідності до альбому. Поки не дійшло до "Мушу йти", ну не хотіли йти, а ми їх не пускали :). Але зачекайте, про це говорити. Почну з того, що виступ записувався на кілька камер, в клубі було помічено багато знайомих облич, дуже відомих людей, серед яких була найсильніша людина планети, на чому наголосили ТНМК і присвятили пісню "Банзай" саме Василю Вірастюку. Панувала атмосфера доброти, дівчатка під сценою поводилися на диво спокійно, напевно далася взнаки ціна (50грн в один бік), через яку збочена частина шанувальників не потрапила на тусівку. Зі сцени прозвучало дуже багато респектів, що Танки люблять робити, респект їм за це :). Вперше вдалося зіграти без свого звуковика, Олега Артима, який був зайнятий іншою вечіркою, про яку ми також тут написали. Особисто я стояв на морозі аж до "Клоунів".
Далі - "Відривайся" і понеслася.:). Після цього Танки почали лабати пісні, які не входять до "Сили": "Ен анатом", "Та Ти Шо!?", "Іво Бобул", "Файна Юкрайна", "Мила"(у версії "...іДМГ"). Остання пісня вразила остаточно. Це вперше ТНМК наважилися зіграти її наживо. Далі була душероздираюча "Мушу йти", після якої ТНМК таки не пішли. І добре, бо покликали на сцену колишнього учасника гурту Едуарда "Ділю" Приступу, з яким була зіграна найстьобніша пісенька з "Сили" - "Пупсики". Як за старих-добрих традицій Діля та Фозз валяли дурника на сцені, з чого гиготів Фагот і зал загалом. 


Ну от, чекати ще п’ять хвилин за її словами. Далі - сік’юріті. "СУМНО.ком," - кажу я. "Таких нема", - відповідають на вході. - "Є сумно.юей." =))) У ФакС-ів завши проблеми зі списками =) Та то не дуже важливо. Перша ж картина нас дуже вразила: перед сценою стоять фарби, банки "вража кров" 3шт. І 1шт такої самої банки, але вже не з кров’ю, а з "Росою на соцні". Я здогадався, що краще сховати усі цінні речі (подарований примірник "Порна" на вході) далеко в беґ, ще замазюкають. Перше нюхове навантаження дуже вплинуло на психіку :). Надто багато було ароматичних фігонь. Чи то в мене психіка слабка? :). Отож поближче до самого видовища. На вході стояв візок з маркету, де були шарові книжечки, але про нього (візочок) пізніше. Олег Артим ходив-ходив, бродив-бродив, Ірена крутилася перед нечисельними фото та відео об’єктивами.
А тим часом за кулісами закінчувалися останні приготування. І от, парам-парам, на сцену виходить чоловік в дивкуватих джинсах, які на мене справили сильне враження, хоч й до біса прості, просто обмазюкані фарбою :). І 5 дівчаток у блакитних спідничках і топіках з різноманітними квіточками. Сценарій був таким: чувак спочатку малює себе, тоді розмальовує кожну з дівчаток-пупсіків і притискає їх до стіни, щоб лишилося їхнє відображення, тоді замальовує всі ці зображення одним кольором, й через деякий час зі стінки вилазить велетенський ніж, яким той же чувак прорізає арт. З прорізаної дірки виїжджає той самий візок, про який я обцяв розповісти пізніше, а у візочку - Карпа. Вилазить з візочка і читає уривок зі своєї книги, а точніше, як я зрозумів, майже її початок. В цей час чувак в дивкуватих джинсах обмальовує Ірену і, коли вона дочитує, робить ту саму процедуру притуляння до стінки й з нею. Єдине, чого я не зрозумів: а до чого там були 2стриптизерши, одна з яких "виступала" під час читання, чим дуже відволікала чоловічу частину залу від вслуховування в текст, хоч й Ірені не дуже холодно було, виходячи з того, що було "на ній". Світлини екранізують цю тупеньку розповідь, якщо у вашому браузері вони не вимкнені ;). Далі я вже нічогісінько не пам’ятаю, бо дуже пити хтів. А в той час розносили напої з надписом "Вража кров". Ми думали то сік, чесно :(. Звідки нам знати, що їм Мері - вража? Ось така от розповідь кострубата вийшла.