категорії: інтерв'ю
«Кому Вниз»: Є музика, якої не буває забагато
Я познайомилась з гуртом «Кому Вниз» років так з десять тому , дякуючи Олександру Євтушенку, а, зокрема, музичному журналу «Галас», до якого він був безпосередньо причетний. Файне і, на противагу деяким сучасним, досить змістовне видання, а до нього ще й касетка з записом кількох українських гуртів додавалася. Годі розповідати, що касета і сам раритетний примірник швидко зникли й погинули у руках кількох десятків знайомих та друзів. 
Якщо йти природнім шляхом, після створення власного гурту проходить багато часу до того, як гурт стане на ноги і зможемо дозволити собі зняти кліп. Після першого кліпу і розпочинається справжня боротьба за місце під сонцем і проблеми форматності музики. 22-го лютого в клубі «44» «Бажана» розпочали цю боротьбу. Гурт презентував кліп на пісню «ОК» та виконав декілька пісень в акустичній версії. 
Цього четверга в Venzel Club відбулася вечірка фестивалю Шешори. Люди, які холодної непривітної зими вже бачать в своїх снах яскраво-зелені літні полонини й ватру, натхненні співи й веселі танці прийшли на цей концерт бо там виступали гості Шешор – білоруський гурт «нагУаль», який грає в стилі психо-фольк, та «Тайко Драммерс» – чаклуни з барабанами – унікальний український гурт, що наслідує традиції японських барабанників.
Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу. [Іоанн 10:14-15]
Перша думка, яка виникає, коли береш до рук книжку Торґні Ліндґрена «Слід змія на скелі»: а чи не син це тої самої Астрід Ліндґрен, авторки улюблених дитячих оповідок про Карлсона та Пеппі Довгу Панчоху? Такі асоціації хіба говорять про нашу необізнаність в питаннях шведської літератури. Крім того, що Торґні Лідґрен не був помічений у родинних зв’яках з милою серцю Астрід, сам він – поет, письменник, драматург, літературознавець, один з найзнаніших сучасних шведських літераторів (його твори були перекладені тридцятьма мовами), а також член Шведської академії, тобто належить до кола вибраних, які вирішують, хто в цьому світі вартий Нобелівської премії.
Коли навесні 2006 року людина-театр Михайло Мельник зняв з репертуару виставу «Парфумер», резонно було сподіватися, що незабаром слід чекати на новий спектакль. Власне так і сталося: у театрі «Крик» вже кілька тижнів при переповненому залі проходить прем’єрна вистава «Мутація» – сучасна інтерпретація оповідання «Сон смішної людини» Федора Достоєвського.
