категорії: репортаж
«Українські книги – українським в’язницям»: півтори години на зоні
Здавалося, ніщо не сприяє вдалому проведенню запланованої акції. Зима чомусь вирішила початись саме в цей день, 25 грудня, і нам довелося немало намерзнутися в очікуванні. Тим більше, була пізня пора – близько сьомої, адже туди, куди ми йшли, не пускали раніше. Отже, наш пункт призначення стоїть по вулиці Дегтярівській, 13 і має назву «Київський слідчий ізолятор № 13». Але ось надійшов дозвіл, і декілька письменників, поетів, музикантів і журналістів попрямували на зустріч із, приблизно, сотнею злочинців – ув’язнених Лук’янівки.
Наталка Сняданко своєю «Колекцією пристрастей» продовжила популярну в «сучукрліті» тематику любовних пригод молодої українки. Нинішня варіація, на відміну від майже гламурних, багатих на екзотику сексуальних історій Ірени Карпи, носить виразну печать галицького походження й двох вищих освіт головної героїні. От тільки чи змінилося кардинально від цього бодай щось?
Нам завжди хочеться доброго, прекрасного, вічного. Але, на жаль, бувають моменти, коли ми відчуваємо свою безпомічність перед невблаганним Фатумом. Пояснюємо це існуванням темних сил і констатуємо: зрештою ми нічого не знаємо про цей світ. Незглибима діонісійська (себто, за Ніцше, ірраціональна, підсвідома) стихія крутить нами як циган сонцем. З-поміж численної когорти вітчизняних музичних формацій Вінки (група існує з 1998 року) – одні з тих, хто створює з негативу культ. «Викликати» діонісійський первінь допомагає стихія народного мелосу. 
Цією цитатою з пісні «Скрябіна» я б наважився сказати про подвійну книгу Світлани Поваляєвої та Вікторії Наріжної. Перша вклала до цього спільного доробку свій поетичний запас під назвою «Камуфляж у помаді», друга – дебютну повість «Безсмертя в місті N.» Відбулася серія презентацій цієї книги містами України, і 24 грудня цей літературний дует вітала Одеса в арт-клубі «Вихід».
Київська презентація книжки «Славка» Галі Ткачук (за участю гурту «Пропала грамота») мала відбутися ще 18 грудня. Але в клубі «Бочка», обраному для проведення заходу, з’явилися проблеми з електрикою. А яка може бути «Пропала грамота», коли пропала електрика? Однак рівно за тиждень, 25 грудня, нічого екстраординарного, що могло би завадити літературно-музичній акції, вже не сталось. І тому презентація таки відбулась.
Поки автор боровся з, як казав булгаківський Воланд, апокаліптичною ознакою, а точніше «квартірним вопросом» «Бурдон» вже почали концерт, і відіграли добру четвертину запланованого. Потаємним ходом «добрі люди» провели на балкон театру. Зал просто тріщав від кількості люду. Оскільки глядачі-слухачі сиділи навіть на підлозі, то робочого простору для Бурдону було залишено вкрай мало. Оформлення сцени – два колеса від воза та з два десятки свічок, жодного світлового чи лазерного шоу, переодягань чи балетної трупи, адже Бурдон не епатує, а всього лиш затягує в свою музику енергетикою самої музики.
Мабуть, це чи не єдина рецензія, в якій представляти автора немає ніякого сенсу, всі його чудово знають: інколи це ностальгія, інколи це закручене до дірок «Києве мій», котре викликає негативні асоціації з любим метрополітеном, який «ненав’язливо» заяложує цю чудову пісню, сподіваюся, це коли-небудь таки скінчиться і київська підземка не буде асоціюватися з творчістю Дмитра Гнатюка. Видавництво «UKRmusic» попрацювало на славу – видавши збірку кращих естрадних пісень метра камерного та оперного співу.
