категорії: репортаж
Темрява – друг поезії
Дев’ятий за рахунком «Книжковий світ» не особливо порадував любителів української літератури цікавими заходами. Були, звичайно, презентації книжок, вручення літературної премії, але переважна більшість усього, що відбувалося під час ярмарку – це було або пересічне або взагалі нудне явище. А душі ж хотілося чогось незвичайного, чогось оригінального та концептуального – і бальзам для неї таки знайшовся! І хто б іще зміг виконати всі вищенаведені умови цікавого дійства, як не молодь, а точніше – організатори поетичного вечору «Радіо live». Скачати записи можна тут.
Талановиті письменники не завжди можуть прорватися в маси. Вони не займаються створенням епатажного іміджу, а ховаються десь кулуарах і творять. Любов Пономаренко – українська письменниця, чиє ім'я не потрапляє на слух з виходом кожної нової книги. Для когось це ім'я може виявитись зовсім новим, але насправді Пономаренко вже має декілька книг, в яких зібрані її повісті та оповідання – «Тільки світу» (1984р), «Дерево облич»(1999), «Ніч у кав'ярні самотніх душ» (2004). Окремі твори письменниці перекладено німецькою та японською мовами.
Концерт вокальної формації «Піккардійська терція» закінчився близько 21-ої години. Але з палацу «Україна», де, власне, й відбулося це (священно)дійство, я пішла набагато пізніше – коли всі «парадні виходи» були зачинені, гардероб не працював, а у приміщенні залишалися тільки піккардійці, журналюги, котрі полювали на їхні слова та світлини, фанати з авторучками й листівками для автографів та суворі, мало не похмурі, охоронці.
У вівторок, 7 листопада, у київському «Бабуїні» відбулася презентація дебютної книжки молодої і талановитої київської письменниці Ксені Харченко. Твір має трохи дивну, але гучну назву «Історія». Афіші приваблювали глядачів участю в цьому дійстві таких відомих у деяких колах проектів, як етно-хаус-гурт «ДахаБраха» та сам театр «Дах». Зрештою, це справді притягло дуже багато людей – більшості з них довелося стояти, а дехто взагалі сидів на підлозі (як я, наприклад). Але задоволення від цього меншим не було.
«Піккардійська терція» один з небагатьох колективів в українському музичному просторі, який не потребує гучних рекламних кампаній, метушливих промо-акцій – його знають, люблять, ним захоплюються і слухають в години радості і печалі, кожен виступ цієї формації проходить на ура і при заповнених залах. В лютому 2005 р. «Терція» представила на розсуд киян І том Антології, пообіцявши скоро подарувати слухачам і продовження. Другої частини Марлезонського балету, перепрошую, Антології від «Піккардійської Терції» довелось чекати більше як півтора роки. Але ті, хто дочекався і прийшов 10 листопада 2006 р. в палац Україна був по-королівські винагороджений!
9 листопада, в рамках ІХ «Книжкового світу» відбулося перше вручення нової літературної премії Нестора Літописця, як гучно зазначається в офіційному релізі, – «трьом літописцям сучасності». Дату для проведення церемонії було обрано не випадково, адже саме в цього числа відзначається День святого Нестора та День писемності. 
Десять років потрібно було Україні, щоб вона почала відкривати для себе своїх геніальних письменників. В далекому 1996 році за різного роду проблемами країні було не до літератури, і у подружжя Дяченків на українських теренах вийшла тільки одна, майже непомітна для читачів, збірка оповідань, і лише зараз, коли події дворічної давнини сколихнули застояне пострадянське болото, у нас почали видавати книжки, які вже давно вийшли іншими мовами. Роман «Ритуал» взагалі постраждав свого часу з усіх сторін – по-перше, він вийшов одночасно із закінченням дилогії про брамника і загубився в тіні свого більш відомого та очікуваного брата, по-друге, підлітковій літературі тоді приділяли занадто мало уваги як видавці, так і читачі. І по-третє, хай мене звинувачують в упередженості, але йому не вистачало україномовного оформлення – ця книжка просто зобов’язана бути українською мовою, більш м’якою в порівнянні з російською, якраз для дітей та підлітків. 
