26 квітня - спецефект, що не відбувся
Це був найбільший спецефект за всю історію людства. Так прокоментував знамениті теракти 11 вересня в США видатний мислитель сучасності Жан Бодрійяр. Але честь отримати всесвітній Оскар смерті за найкращий спецефект цілком могла б випасти й Україні. Американська розвідка в квітні 86 року сигналізувала про тисячі трупів, якими були вкриті береги Прип'яті. Голівуд вже тоді чудово змоделював психіку американців як ідеальних споживачів масової культури.
Ліберальним й гуманним американцям не могло прийти в голову, що насправді ті люди засмагають. Загальновідомо, що чи не найбільшим злочином "клятої сов'єцької влади" було те, що вона замовчувала сам факт аварії. В сучасному світі якщо тебе не показують по TV, це означає, що ти мертвий. Позбавлений життєдайного допуску до ЗМІ, спецефект 26 квітня так і не відбувся, він не зміг оформитись у мові, мова не змогла його в собі структурувати, для того, щоб він міг бути підданим деконструкції, перетравити та адекватно оформити, і в цьому - найбільший злочин сов'єцької влади. Виходить як за Керолом: "не можна ж рубати голову, якщо окрім голови більше нічого немає", неможливо деконструювати те, що не було оформлено в мові як якась певна конструкція. Можливо, саме тому зараз в доповіді ООН сказано, що наслідки аварії сильно перебільшені, адже які можуть бути наслідки того, чого для них у нас не було? Але симуляція нормального стану, впорядкованого правовими відносинами не менш велике мистецтво, ніж піар надзвичайного стану, який перебуває поза правовими відносинами, які зазвичай діють в суспільстві, аномії - катастрофи. Відсутність Чорнобильської катастрофи в ЗМІ виявилась найкращою художньою метафорою ідеального злочину. "Клята сов'єцька влада" цілком логічно продовжувала традиції авангардизму, адже, як правильно зазначає Борис Гройс, мистецтву соціалістичного реалізму в кінцевому підсумку вдалось те, що не вдалось авангардному мистецтву 20-30-х рр. - цілковитий розрив з реальністю та вихід з системи, а отже й невключення до історії мистецтва, музеїв, виставок etc. Лише на Заході соцреалізм ще користується стабільною популярністю, але лише як кітч, повністю автономізований від будь-якого свого внутрішнього змісту. "Художник - завжди близький до ідеального злочину, суть якого - не говорити нічого (виділення моє, детальніше - див. нижче - І.К.)" -, як завжди влучно зауважує Жан Бодрійяр, крім того: