категорії: музика стаття

Пісня про Дедала та Ікара: Рок-н-рол для наркоманів

Щодня люди помирають від величі й слави, від щастя й золотого резерву в гаманці. Світові зірки лягають нам до ніг, досягаючи свого Олімпу, вони летять так високо в небі, що забувають про нещасного Ікара, а згодом й Олімп перетворюється з величної гори на марковану пляшку з отрутою.

Чому історія не вчить? Щораз величніші й зірковіші йдуть до набагато величавішого царства - царства Аіда. На Олімпі ж лишаються лялькові дівчатка з усіма їхніми цицьками і продюсерами. Хоча іноді в дівчаток вистачає мізків якось таки кинути продюсера і піти своєю стежкою. І тут цяцьки-дівчатка і хлопчики лишаються на чарівному роздоріжжі. Або йти до іншого продюсера, або ж іти шляхом... гм, альтернативним, чи як?

У даному випадку найбільш нашумілий випадок - учасник гурту «Іванушкі», Ігор Сорін, який викинувся з вікна після того, як кілька місяців поспіль намагався народити хоч щось, але, зізнавався, продюсер і попса його висмоктали, хоча з дитинства Ігоря називали дуже талановитим музикантом. Вдумайтесь тільки - маючи якихось 19 років він гастролював з Варшавським музично-драматичним театром з м'юзиклом «Метро» Європою й Америкою. Коли ж залишив «Іванушок», Ігор почав те, що в часи слави зачинали й відомі рокери. І згодом - його не стало.

Що виникло раніше - алкоголь-цигарки чи музика? Про підсадженість українців на найлегший наркотик розповідати не варто - нормальний школяр починає пити пиво і палити ще з середньої школи, й це вже нікого не дивує. А це свідчить тільки про те, що пропаганда наркотиків діє як на курчат - моментально, а заборони стають усе непомітнішими й, зрештою, непотрібнішими. Як і розмови про наркотичний вплив.

А що ж з музикою, власне? Здавалось би - все о'кей, пиво і рок-н-рол - навіки разом. Або ж коньяк: рідко побачиш попсового виконавця із чаркою або кухлем в руках, значить, це все наше - андерґраундне! Алкогольний культ настільки вигідний наркодилерам, що вони витрачають шалені гроші на культивацію - послухайте тільки, як звучить: Пивасик, Шампусик, Горілочка, Оковита, Коньячок, Шмурдячок. Звісно, жодна рок-команда не отримує чистого прибутку з оспівування й окрилювання наркотичного стану, а жоден їхній шанувальник свідомо не стає фанатом наркотиків. Втім, у даному випадку не вони обирають наркотики, а наркотики їх. Це як певний атрибут - ґаджет, ми ж живемо саме у часи примочок. Це теж така собі примочка, на рівні з футболкою або браслетиком гурту.

І, отримуючи лідерство, рокери показують, як треба, вони чудово знають - дійсно, так треба, вони летять так високо в небі, що до Олімпу можна дістати рукою, тільки вправно простягнувши її. Фанати ж начасту грають роль таких собі гарпій: в них чітко простежуються курячі лапи, на яких кігті не для того, аби убити, кігтями гарпія може лише заразити жертву. Вона помре сама.

Рок-н-рол і смерть. Закінчується все щастя приблизно однаково, а починається з творчості. Існує чудовий міф: нема алкоголю - нема музики. Мовляв, якби більшість відомих рокерів не були наркоманами, зараз ми мали б значно скупішу музику. Але як ви усі повторюєте цей стереотип - ви тільки подивіться на своє відображення в дзеркалі - ну хіба ж не смішно - мо-но-тонн-нно. Випийте пива й напишіть геніальну пісню. Що? Не виходить. Тоді спробуйте подивитись на це з іншого боку: скільки б ми отримали шаленої музики, якби ідоли не забували про те, що вони люди. Із цього усе й починається - з утрати цієї людяності.

Для тих, хто стає на шлях альтернативний, усе здобувається тільки потом і кров'ю, слава приходить не з першим кухлем і, часто, не з першою піснею. На це йде море часу - від вигадування до запису можуть проходити місяці, а то й роки, доки майбутній гіт не матеріалізується.

Ніякого алкоголю - для поп-зірок у кишенях продюсерів, і повна свобода - для самостійних і успішних рокерів. Здавалось би, свободою варто насолоджуватись, а не поступово позбуватись її, але багатьом це не під силу.

Найпростіший прийом сучасної преси - тиснути на почуття людини. Правило шести «С» - ніколи не чули? Секс, смерть, страх, сміх, скандал, сенсації. Алкоголь давить приблизно туди ж - на людську слабкість. І, не в силах утриматися від отрути (адже про те, що алкоголь - це наркотична нейротропна і протоплазматична отрута, вчать ще у школі), люди стають локальними або ж глобальними проповідниками наркотичної релігії (в даному випадку алкоголь - лише приклад, те ж саме стосується і марихуани, і нікотину).

Сучасні Ікари саме так і виглядають: вони у небесах, вони проповідники, але зайшовши у своєму проповідництві занадто далеко - різко падають додолу. Приклади можна наводити центнерами і тоннами, їх просто безліч. Безліч тих, хто зрікся слави заради чарки, хапки, тієї чи іншої дози.

Трішки зануримося в історію, аби ця стаття не здавалася безпідставно написаною. Почнемо з класиків - «Led Zeppelin». За всю свою кар'єру цей гурт дійсно не видав жодної халтури, а помер він від захоплення алкоголем ідейника «Дирижаблів» барабанника Джона Бонема. Й досі жива решта учасників «Led Zeppelin» не змогла відтворити гурт, кілька разів збираючись, але вже без руху вперед. Не менш відомий «Pink Floyd» також не обійшла наркоманська доля. Після виходу першого ж альбому «The Piper at the Gates of Dawn» вокаліст гурту Сід Барретт не витримав - і запив. Запив і почав зловживати важкішими наркотиками. Гурт вже продовжив існування без соліста, який дав ім'я і задав ритм. У «Iron Maiden» взагалі одразу два учасники запиячили. Причому один (Даг Семпсон) - ще до виходу дебютного альбому. А потім і вокаліст Мартін Бирч кинув гурт саме через алкоголь. Бон Скотт, соліст гурту «AC/DC», помер, як і Джон Бонем із «Led Zeppelin», стандартною смертю алкоголіка - захлинувшись власними блювотними масами. Можна згадати й про Джима Морісона, й про Сіда Вішеса з «Sex Pistols», й ще десятки й сотні тих, хто вже встигли стати глобальними проповідниками, пасторами. А скільки тих, які так і лишились - локальними?

Найбільшим стереотипом є саме те, що випливає з «культовості» наркотиків, в даному випадку - культу сприймання і написання музики через наркотичні речовини. Згрубша, стереотип звучить так: «Якби ми не мали випивки, ми б і не мали хорошого рок-н-ролу». Але ж дослідіть біографії людей, перелічених у цій статті: до алкоголю і наркотиків дійшло вже часто після здобуття слави. Так, ідеться там про одного такого собі Дага Семпсона - який підсів ще до того, як «Залізна Діва» стала популярною. Даг Семпсон не зміг стати глобальним проповідником тільки тому, що він досяг мети набагато раніше - він став популярним у вузьких колах і для нього ця популярність й була тим Олімпом, до якого всі так довго йдуть. Вона й стала Годо, на якого він чекав, а вирішивши, що дочекався - став алкоголіком. Як і всі інші, які досягаючи примарної мети, забували про свою людську сутність.

Розглянувши всю цю складну картину разом із наркологом, ми прийдемо до одного сумного висновку: знаєте, якби вони не бухали і не кололись, ми б застали набагато більше Їх. Бо до наркотиків,  а багато хто, зокрема, й до алкоголю, вони приходили тільки зі славою і грішми від успіху. Забувши про чудесний міф «Дедал та Ікар»...

В Україні немає таких гучних смертей, але гарпії усе зроблять для того, аби такі з'явились - поза сумнівами, ми маємо йти в ногу з сучасним світом й світові традиції заклинання блювотними масами треба зберігати ретельно. Або ж не зберігати, і врешті присоромити тих проповідників, які на своїх Ікарівських небесах забули про те, що також смертні.