«Абздольц» хоче на Євробачення замість Ані Лорак

Гурт «Абздольц» – один із найяскравіших і найенергетичніших на українській underground-сцені. Музиканти не бояться відмовитися від формальності, форматності та умовності. Пояснити це важко – їх треба обов’язково побачити наживо. Вокаліст гурту Міхуїл на власному прикладі демонструє, що талановиті люди талановиті у всьому. «Голос» «Абздольца», ведучий програми «Рок-Солянка», музикант, композитор, один з найтитулованіших викладачів «школи дибілізму» і просто дуже позитивна людина. Саме ця «людина-оркестр» і розповість дещо про «Абздольц» і не тільки.

– Розкажи, будь ласка, як виник «Абздольц».
– Наша історія починається з 2032 року. Тоді народився Арсен Теодорович, завгосп у школі. Той чоловік дуже сильно бухав, а коли у нього закінчилися гроші, не було за що похмелитися, він вирішив продати шкільну апаратуру. Ми придбали собі горн, барабани, а також портрет Леніна і піонерські краватки – вони йшли «у нагрузку». Тут ставимо три крапки і переносимося у сьогодні…
Нам боляче згадувати усі перипетії, які ми пережили. Був час, коли писали і продавали пісні, щоб вижити. Спеціально придумували композиції для таких виконавців, як Сандулєса, Отсосо Павліашвілі, Кобзон і Буратіно. На щастя, ці страшні часи минули.

– Як тлумачиться назва гурту?
– Слово «абздольц» – це філософський термін, що замінює всі матюкливі слова. Є також версія, що «абз» і «дольц» – це два слова, що перекладається як «абсолютні придурки».
«Абздольц» – це народна філософія. Є повний абздольц, а є маленький – для звичайних людей. Все життя в нашій країні – це абздольц.

– Як можна охарактеризувати вашу музику?
– Вона призначена більше для клубів, хоча можна грати і на великих солянках. Мало хто про неї знає, відповідно, приходять ті, хто справді хоче слухати. Тому зараз раціональніше грати на невеликих майданчиках. Коли матимемо серйозний альбом, можна буде пробувати великі заманухи. Сподіваюсь, так воно і буде.
До більших концертів треба дуже серйозно підходити: мати якісний звук, професійного звукорежисера, світло, шоу. Це все має бути масштабно. Про музику ми вже подбали. Наша професійність зараз на нормальному рівні. Щодо іншого, то в Україні зараз мало людей, хто це може зробити якісно.

– Що отримують люди на ваших виступах?
– Суперменів, бетменів, надувні кульки, просто кульки, позитив, розпусту, порнографію. І трішки наркотиків. До речі, це наша друга професія. Ми підпрацьовуємо в школах наркодилерами в туалетах.
Всі наші пісні дуже смішні, але якщо вдуматися в сенс, то Покемони і Чебурашки – це дуже серйозно. Покемони – це всі навколишні таварісчі нашої країни. Вони так само поводяться: насіння плюють, карти херячать. Чебурашки – це теж таварісчі, які живуть в нашій країні, але прилетіли з інших планет, тобто інтелігенти всякі.
Ми розраховуємо більше на сприйняття музики. Скоро слів не буде взагалі, а будуть якісь свистульки, асоціативні приколи різні.

– Чим гуманоїди кращі за людей?
– Та нічим. Начебто всіх терпимо і любимо. Люди – це дуже приємні створіння, крутіші навіть за деяких гуманоїдів. З гуманоїдами все ясно і зрозуміло, а з людьми трапляються такі ситуації, коли ти не можеш їх передбачити. І це найцікавіше. Не люблю надто серйозних людей. На роботах, наприклад, які випендрюються дуже сильно.
Поганого ставлення до себе не терплю. Коли людина вважає, що вона якась головніша, центральніша, це треба зразу припинити. Треба сказати їй, що вона придурок і більше з нею не спілкуватися. Втім, таке буває дуже рідко.

– Які концерти тобі найбільше запам’яталися?
– Ми завжди найкращі. Одного разу, коли носили апаратуру і клеїли барабани замість виступати, були взагалі круті.
Ми постійно виступаємо дуже мало на великих фестивалях. Організатори бояться, що якщо ми ковбаситимемо більше, усім іншим не буде сенсу виступати. Або граємо першими, щоб ніхто нас не почув. Бо якщо усі почують, почнеться щось страшне.
Нам немає різниці де виступати, йдемо усюди, куди кличуть: у клуби чи на фестивалі. Грається-співається усюди однаково. І там, і там можна порвати всіх. Майже навпіл.
Ми стали музичними наркоманами. Якщо місяць немає концерту, ми себе погано почуваємо. Це погана енергетика, яка збирається всередині. Ти її мусиш трансформувати в добру і виплеснути. Або просто погану виплеснути. А за допомогою музики на концерті вона перетворюється в дуже кльову, яку сприймають люди. Концерти допомагають звільнитися від усіх «бєзобразій» в голові. Грати на сцені – це найкрутіший наркотик на світі.

– Що вас надихає?
– По-перше, музика. Народні пісні, шум трави, лісів, мерехтіння комах, мукання собак, гавкання корів, щуряче нявкання, жаб’ячі співи. Також любимо Гігу Степана, Віллі Токарєва, Людмилу Гурченко. Щодо вітчизняної музики, то найбільше надихає нас, звичайно, «Абздольц» У кожного з нас вдома є всі альбоми і пісні, а у декого навіть щось невидане і незаписане. Недавно перечитали книжку «Гість із минулого» Кіра Буличова. До нас нарешті дійшло, що фільм про мелафон «Гостя із майбутнього» знято по книзі «Гість з минулого». Це нас настільки вразило, що ми перечитали усього Буличова.
Читаємо ранкові газети. Ще «TV-park» і «Spicy». Але «Spicy», на превеликий жаль, закрили, тому змушені перейти на «COOL-Girl».
Читаємо Чехова. А на всіх виступах, щоб не пити, почитуємо всілякі фентезі про 3-голових тарганів.

– В якому місті шукаєте натхнення?
– Звичайно ж, на планеті Зігер, звідки ми прилетіли. Не люблю Київ. Люблю природу, село, там гарні тьотьки і молоко. Моє улюблене місто – Фастів, бо там дуже багато жлобів і я оттудово. Всьо.
Ще любимо Тернопіль. Там колись жив Пасяка. Доволі сумна історія…
Ще більше хочемо у Бережани. Там є трудколонія і проводиться дуже веселий фестиваль «Червона калина». Вибігають всякі лисі чувачки непонятні і співають пісеньки штибу: «Мені бабця зварить бо-о-орщик». Потім їх знову строять у колони і ведуть по камерах. Дуже нагадує фестиваль в Ріо-де-Жанейро.
Якщо серйозно, то гурт зібраний з представників усіх куточків України. У нас немає ніяких конфліктів на цьому ґрунті. Спілкуємося усіма мовами, які існують в Україні, навіть іноді на івриті. Це, на нашу думку, вирішення міжкласової боротьби.

– У чому особливість передачі «Рок-Солянка»?
– По-перше. Це реклама своя.
По-друге, задоволення. Грошей там заробити не можна. Просто весела передача, якої ще немає в Україні. Такого формату, жескотні, ідіотизму поки що ніхто не може собі дозволити. Зазвичай на радіо дирекція диктує формат, а тут можна робити все, що заманеться. Маючи передачу, я сам собі лікар. Сам вирішую про що сьогодні говоритиму. Придумав – пішов. Бачу, що НЛО приземлилося – роблю передачу про НЛО. Заздалегідь ніколи не готуюсь, музику підбираю зі своїх вподобань. Спочатку це була лише українська музика. За 2 роки її стало замало. Зараз можна почути що завгодно.
Передача створена, щоб показати, що є щось інше. Увесь світ живе за такими стандартами: хто зробить щось цікаве або повипендрюється оригінально, той має слухачів.
Я хотів зробити так, як ніхто не робить. Вона створена для того, щоб по-інакшому викладати радіомовлення. По-перше, українські музика і виконавці тут дуже несерйозні. Правда, буває по-всякому. З музикантами не завжди цікаво. Іноді насмієшся, а іноді дуже сумно. Про що спілкуватися? З ними все ясно: всі хочуть щось записувати, у всіх ні фіга не виходить. Я маю на увазі underground. Не знають з чого починати. Грошей і часу не вистачає – усі працюють на роботах. Практично про всі команди знаєш заздалегідь, що у них є і про що говоритимуть. Ми намагаємося подати це весело, нестабільно-дибільно. Можна сумувати, можна веселитись. Все повинно бути так, щоб люди перемикались на «Шансон».
Думаю, слухачів у програми постійних десь 50. Вони це можуть витримати. Інші просто неврівноважені. Це ніби перевірка на психіку. Якщо неврівноважена – вона перемикає або вимикає, або розбиває приймач.

– Що ви сподіваєтеся здійснити у 2008-му році?
– По-перше, випустити повноцінний альбом. Ми вже записали синґл, що називався «Альбом», тепер плануємо випустити альбом, що називатиметься «Синґл», або якось інакше. По-друге, кліп знімемо. Вже знялися у кіно. Є такий фільм спеціальний. Але не про «Абздольц», а про інші справи.
Хочемо виступити на «Євробаченні». Одягнутися як гуманоїди, тобто навпаки – зняти шкіри всіх цих гидких людей і виступати в своєму натуральному вигляді, як розумні щупальце андроїди з планети Зігер. На нашій планеті всі гуманоїди народжуються музикантами, як ви їх називаєте. Оскільки, до цього «Євробачення» вигравали люди нетрадиційної сексуальної орієнтації, зараз мають виграти гуманоїди.
У цьому році ми хочемо змінитися на краще. Бути завжди разом, перестати пити і зайнятися спортом.