Artefact Esthetic Education'у пост фактум

На фінальному київському Artefact-перформансі Луї Франк нокаутував мікрофонну стійку, охоронці цитували «12 стільців», а технологи й механіки поліграфічного інституту проміняли офсетні циліндри на contemporary art вітчизняного виробництва...

І що цього разу?

Творчість цих музикантів звільнена від тривіальних кліше та жорстких шоубізнесових кордонів. Стоячи осторонь від масового «продукту життєдіяльності» сучасної музичної індустрії, вони створюють власний самобутній лейбл, вдало поєднуючи неординарне концептуальне мислення із неабияким досвідом у сфері мистецтва. Для тих, хто активно слідкує за творчістю гурту, новаторський підхід до організіції українського Artefact-туру був, скоріше, очікуванням, аніж несподіванкою. Керуючись власним досвідом, із 100%-ю впевненістю можу стверджувати: жодний виступ Esthetic Education не пройшов у рамках стандартного сценарію. Згадати хоча б космічний інтерфейс Djuice-параду, саунд-супровід німої «Антени» Естебана Сапіри у Мистецькому Арсеналі, екзотичний їж-пий на Indie-party та, врешті, відкритий «ріхесінг» в одному із напівпорожніх цехів київського авторемонтного заводу. Проте цього разу двом кучерявим та одній білявій головам вдалося перевершити сподівання навіть найвибагливіших прихильників...

Інкубатор талановитих яєць

Столичний фінал серії Artefact-перформансів відбувся 2-го жовтня, у двопавільйоннику «Альта Експо», до якого у цей вечір «підтягнулась» левова частка молодого творчого генофонду. Усі чисто із загадковими розмальованими папірцями... Ще б пак, адже квитки на захід ви б не знайшли у жодній касі міста! Все, що потрібно було для участі у перформансі,- трохи натхнення і, як результат, власна оригінальна «мазанина», за наявності якої ви й отримували бажану перепустку-браслет. Вони, до речі, були трьох кольорів: червоний - для некурців, коричневий - для курців і чорний - для технічного персоналу та спеціально запрошених гостей. Як виявилось, урбаністичні нетрі приховують незліченну кількість юних даровань, чиї шедеври і стали «трьома китами» майбутнього дійства. Було б і собі налаштуватись на колективний креатив інженерії, та спокуса скористатись службовим становищем взяла гору. Отож, двійко кучерявих технологів та один чорнявий механько всередині...

Загадкові вуса дядька Сальвадора

Чорний кабінет, що слугував сценічним майданчиком, знаходився у кінці другого павільйону, та перш ніж дістатися пункту призначення, нам довелося пройти неабиякий квест... У той час як команда програмістів завершувала підготовку «віжуалу», всі бажаючі мали змогу спробувати власні сили у експрес-живописі. Для цього у виставковому залі було встановлено кілька мольбертів, кожен у супроводі життєрадісного консультанта (на жаль, креативні експерименти на останніх проводити суворо заборонялося). Щоправда, картини народної творчості виявились здебільшого абстрактно-примітивного характеру, та все ж цілком у дусі постмодернізму (зрештою, залишимо ці жанрові тонкощі добродіям мистецтвознавцям). Звісно, не без іронії, але факт лишається фактом: вже саме відчуття пензля та фарби пробуджує несподіване бажання творити... Відчуваеш себе невід'ємною частиною сучасної art community (...іронічний смайл дедалі ширшає...). Спробувавши себе у ролі Гогенів-Роденів, прямуємо далі. Увагу привертає майданчик із двома екранами, між якими моделі у спеціальних костюмах із сенсорами технічними рухами створюють власне відеовідображення (така собі оглядова версія електронної «родзинки» майбутнього перформансу). Ще одна цікавина- автомати експрес-фото, але роздруківка постеру із твоїм зображенням можлива тільки при умові придбання пачки цигарок відповідної марки та наявності коричневого браслета. Ми утримались...

Брати Люм'єр та анімаційні вівці

Власне, сам концерт розпочався своєрідним відеопазлом, складовими частинами якого і були глядацькі малюнки. Один за одним вони з'являлися на центральному екрані, зникаючи у різнокольоровій мозаїці. По закінченні слайд-показу в залі кілька секунд панували тиша і темрява, аж раптом... Із загадкового чорного кабінету донеслося дзвінкоголосе інтро «Lift it higher», і на побічному екрані з'явились ЕЕ у білих костюмах із провокаційно довгими перуками кольору «платиновий блонд». Як і очікувалось, кожен «не на своєму місці»: гітарист Ілля Галушко підтримував ритм на електроконго, басист Юрко Хусточка і вокаліст Луї Франк влаштували справжній джем на клавішах, ну а «метр піано» Дмитро Шуров майстерно вправлявся із барабанами. Упродовж першої частини виступу на головному екрані відповідно до тематики пісень демонструвалися оригінальні відеоряди, що у поєднанні із несподівано виринаючими постатями «естетиків» створювали дивовижну інсталяцію побаченого та осмисленого. Музична та візуальна динаміка грала із відчуттям часового простору... Уривки чорно-білого ретро переходили у глузливий комікс, який у свою чергу змінювався яскравою поп-артовою анімацією. І в усьому цьому калейдоскопі раз у раз з'являлись самі виконавці, настільки ж динамічно змінюючи власні образи...

10 хвилин під сценою

Коли ж величезне полотно завіси підняли вгору, публіка нарешті побачила потаємну майстерню музичної алхімії, оснащену проводами, відеокамерами і датчиками, реагуючими на рухи. Спеціальні технологічні костюми та перефарбовані у білий колір інструменти доповнювали технічний задум. Луї Франк, безгрішно білий та у капцях, виглядав особливо натхненно... Експресивно розмахуючи кінцівками, щирий на емоції вокаліст примудрився навіть збити ногою мікрофон на фінальних акордах «Василя Васильціва»! Резонанс же між публікою та сценою часом досягав такого розмаху, що на мить заплющивши очі і притулившись до вібруючої огорожі, можна було здійснити уявний «тріп» до стотисячних «Лужників». На тлі масових заворушень, вибачайте, «ковбасило» навіть організаторів. От тільки кремезні сек'юріті у власному інформаційному просторі жваво обговорювали результати матчу «Металіст - Бешикташ», та це вже зовсім інша історія... Що стосується нового музичного доробку, то це, як завжди, цілковитий мікшн електроніки, віртуозних клавішних пасажів, несамовитого фанкового драйву та вишуканої лірики. Отож, шановне товариство, будемо «свінгувати».