Діма Коляденко: «Брешу собі, що я щасливий холостяк»
Його називають людина-валіза. У своєму стильному саквояжі він носить увесь набір артиста: мікрофон, як у Мадонни – новинка техніки найдорожчої марки, планшет для роботи в інтернеті, годинник від дизайнера Леді Гаги і перстень, який подарувала Ірина Білик, з двома брильянтами, які він вставив у день їхнього розлучення. Він мріє про про дачу з дерева, любить натуральні запахи, боїться мікробів і не любить вдягати не нові речі, ненавидить говорити по телефону і обожнює отримувати смс-ки… Він пахне «Ангелом» від Муглер, а в його очах бігають бісики. Недавно король епатажу, зірка українського телебачення Діма Коляденко відсвяткував ювілей…
– Як виявилось, хлопчики у 40 років гучно не святкують. Я з таким жалем просидів свій день народження у тиші, – зізнається Діма Коляденко.
– У вас новий саквояж, це подарунок собі, коханому?
– Це Луї Вітон з нової колекції. Я мріяв про цю сумку два роки. Розумів, що її носять всі, що носити таке це уже поганий тон, але хотів і все. Думав, якщо люди мене побачать з нею, думатимуть, що я багатий. От мій син, коли це все побачив, сказав: «Тату, це або підробка, або ти дуже круто заробляєш…». А він же в мене просить по сто гривень (Сміється). Але цю торбу я купив закордоном, там дешевше…
– А де попередній знаменитий саквояжик?
– У ньому зламався замок, ніяк не занесу у майстерню. До речі, він знімався у кіно, називається «Перерва». Там окрім мене ще будуть Влад Яма, брати Борисенко, Альона Вінницька, Микола Басков, Максим Галкін… Прем’єра відбудеться у вересні на одному із національних телеканалів. Там ціла серія присвячена тому, як діти в піонерському таборі стирили в мене сумку, а в мене ж по життю манія, що у мене сумку вкрадуть. От вони і поцупили… І поламали… Але у мене ще багато сумок, велика колекція… Є одна, яку мені передала з закордону справжня графиня зі Сходу. Побачила мене в інтернеті, як поціновувача саквояжів, і передала мені оцю – красиву, у гербах…. Покажу вам її уже найближчим часом. Куплю нові туфлі і костюм з «получки» і вийду в світ, очікуйте!
– У вас вийшов альбом…
– Ага, і кліп крутиться, до речі, безкоштовно, на всіх музичних каналах. Моя платівка – класна, улюблена, перша. Називається «Діма Коляденко», а чому б ні? Це ж бренд. На кружальці є чотирнадцять пісень, три кліпи. Але я вже думаю про наступну платівку. Я уже зустрічався зі звукорежисером, мої композитори Олег Жолтіков і Діма Шарабурін написали мені нову красиву пісню. Я вже сиджу у студії, мені тільки гроші потрібні. Попередні півтора роки я працював тільки на диск. Отримував зарплатню і ніс в студію… У мене після року таких «носінь» депресія почалась, тоді я сказав усім – СТОП! Взяв перерву на місяць. Тоді за один день я купив собі шість пар кросівок, три пари джинсів, чотири сорочки, чотири парфума, п’ять шапок, купу трусів і шкарпеток… Я хапав усе підряд, – такий голод у мене був за шоппінгом.
– Ви шоппінгом знімаєте стрес?
– Зараз він відійшов уже на другий план, на першому – музика. А раніше я міг чухнути в Нью-Йорк на тиждень і ходити по магазинах, витрачати гроші… Тоді я вирішив, що вкладати можна у щось вартісніше, і ось, довкладався до депресії. Мені почали снитись жахіття, мовляв, я у магазині усе міряю, підходжу на касу, відкладаю усі лашки і обіцяю повернутись за ними за дві години… Отак я марив шоппінгом.
– Один із кліпів, який є на платівці, ви знімали у Хмельницьку, чому?
– Я усі кліпи знімаю на Західій Україні. Відео на пісню «Не во сне и во сне» знімали у Кам’янці-Подільському, а на пісню «Где ты?», яку я присвятив Ірині Білик – у Хмельницькому. Мені місто сподобалось, там люди добрі. Уся знімальна команда родом звідти. Я тільки приїжджаю, як через п'ятнадцять хвилин уже всі знають, що я тут, збігається уся околиця за автографами. Наступного дня місто кишить чутками про те, що ми поїхали до режисерки на шашлики. Мені подобається, мене там люблять. Мені навіть запропонували там з великими знижками зуби полікувати. Типу бартером – я у них потім на рекламі зубами світитиму. Я погодився.
– Що для вас щастя?
– У мене є два варіанти – я можу сказати правду, а можу збрехати. Коли я брешу, то кажу, що щастя – це концерти, аплодисменти, гроші отримати, купити ковбаси, в ресторан сходити, повечеряти смачно, Фаня – мій імператорський пікінес задоволений сидить біля мене, я дивлюсь телевізор, ніхто по хаті не сновигає, капцями не шарудить… Але це я собі так брешу, мовляв, я щасливий одинокий холостяк. Насправді ж я мрію, щоб у мене вдома хтось таки совгав капцями, бо життя-
така штука, що навіть Ірина Білик хоче бути щасливою і вже знайшла собі чергового кандидата на чоловіка. Йому 36 років, але я не можу запам’ятати його ім’я, бо він росіянин, але не росіянин. Дизайнер якийсь, в інтернеті пишуть, що це муза Гурченко.
– Так в інтернеті пишуть, що і ви готові уже женитись…
– Я? Та ні, я в пошуках… Ходжу на побачення щотижня. У мене Оля Фреймут за сваху. Пишуть, що я хочу або співачку, або банкіршу. Де журналісти такі плітки беруть? У мене син вчиться в інституті журналістики. Він прекрасно співає і танцює, але вирішив чомусь йти на журфак. А потім мені дзвонить теща і каже: «Дімочка, нам потрібні гроші на інститут». А я з концерту йшов і запитую наївно: «Скільки?». А вона мені – дванадцять тисяч п’ятсот. Я мало не впав. Мені ж на такі гроші півроку працювати. Я ж шоколадні цукерки за концерт отримую. То я сказав, що нехай забирає документи. А що? Я безкоштовно вчився…
– Але повернімось до жінок. Яку саме шукаєте?
– Я балуваний. Я жив з королевою української естради Іриною Білик. Тепер мені потрібна як мінімум принцеска.
– Чому вас немає в соцмережах, там же стільки принцесок водиться?
– Зате там є мій син Філіп. Він каже: «Тату, ти є всюди! Вконтакті тебе чотири, в Однокласниках тебе чотири… і він показав мені реальну переписку. Це ж сидить там хтось – дівчинка, хлопчик чи якийсь пердун старий і він відписує наче від мене. Я почитав. Слава Богу, що там немає матюків, що він не займається гидотою, але як пояснити людям, що це не я? Мені ж образливо…
– Ви розповідаєте плітки про зірок, а яку плітку чули востаннє про себе?
– А про мене усіляку гидоту пишуть. Але є одна історія, про яку коли дізнались мої колеги, сказали, що я хакер. Словом, написали про мене чергову прикрість на одному із популярних сайтів. Я не витримав і о дванадцятій ночі, витративши сто гривень, під різними ніками подописував коментарі, що я хороший. Хвалив себе і упісювався. Дійшов навіть до того, що Марія з Дніпропетровська хотіла від мене дитину. Але щоб не все так солодко було, то на завершення ще одну гадинку написав. Так я став хакером (сміється).
