Дострокові вибори, проституція і культура

У комуністичному суспільстві культура танцювала під дудку влади, і була геть однотипною. Тепер культурі дано можливість розвиватися, щоправда без грошей, не секрет, що міністерство культури існує тільки заради того, аби відмивати гроші, а міністра культури не видно на жодному культурницькому заході, що свідчить про тотальне «забивання» влади на культурну ситуацію в країні.

Та, все ж, політики згадують про культуру перед виборами, не секрет, що в Україні велика частина суспільства сприймає вибори (чергові чи позачергові – немає різниці) – як щось світле і позитивне тільки з однієї причини – на них можна добряче підзаробити.

Але навіть у цьому «підзаробітку» немає нічого позитивного. Першими від подібного способу заробітку постраждали два гурти – «Грін Грей» та «Скрябін». Якщо перші навіть випустили продажний альбом «Наше право», мовляв, їм забороняють співати російською, то останні просто тихо викопали собі яму і вже в неї лягли. Часто доводиться чути, що «Скрябін» творчо помер ще після того, як гурт покинув спочатку Ростислав Домішевський у 2002 році, а через рік і Сергій Гера. Все ж, ці дві події можна пов’язувати. Під час Помаранчевої революції, коли учасники Скрябіна підтримували різні політичні сили, після концерту Кузьми за провладні сили, Домішевський та Гера публічно на 5 каналі звинуватили Кузьму: «Кузьменко поставив під приціли автоматів тисячі людей, які стоять зараз на Майдані. До них приєднався і Підлужний, який працював з Кузьмою з 90-х років». Тоді можливість з'єднання старого складу Скрябіна була перекреслена і почалася нова ера в історії гурту, ера переходу гурту із творчої еліти в естраду. «Грін Грей» же ж взагалі зник зі сцени. Чому не постраждали учасники іншої сили – опозиційної тоді ще, у 2004 році. Все дуже просто – вони виступали за ідею, хоча це не виключає те, що їм платили гроші за виступ.

Вже другий рік поспіль БЮТ використовує одну і ту ж саму брудну технологію – агітаційні кліпи. Торік «Юля косу носить» можна було побачити у виконанні гурту «XS» (варто тільки зазначити, що перший альбом цього року називався «Сучки-подружки» і був у подекуди вилучений з продажу за вульгарність), цього року вляпалась Настя Каменських, успіху якої варто завдячувати Потапу, колишньому учаснику легендарного гурту «Вхід у змінному взутті». Настя записала із кількома собі подібними дівчатками пісню.

А от тернопільські заробітчани із колись альтернативного та прогресивного гурту «Скай» встигли за один тиждень попрацювати одразу на імідж двох політичних сил. У своєму рідному Тернополі хлопці 23 вересня виступали за Юлію Тимошенко, а 28 вересня вже у Одесі за Віктора Януковича.

- Я не збираюся виправдовуватися. – каже менеджер гурту «Скай» Назар, - Музика політичної приналежності немає. «Скай» в Тернополі виступав не «ЗА» БЮТ, а просто на концерті організованому цією партією і це дещо різні речі, тобто якщо артист виходить на сцену з політичною символікою і розмахуючи прапором викрикує політичні лозунги, то це не артист, а політик. Наше завдання грати та співати для людей, а не політиків, і не має значення якого кольору банери на сцені, якщо Вам дійсно подобається творчість «Скай» Ви не будете дурницями заморочуватися.

Невідомо, скільки лишилося жити тернопільському гурту, а, може, на наступних виборах, лідера Олега Собчука ми вже побачимо в Партії Регіонів? Ну а поки що гурт займає умовне перше місце серед «культурних проституток». Платячи 30 тисяч доларів (Партія Регіонів) та 10 тисяч (НУ-НС та БЮТ) за виступ, політики підвищують собі рейтинг, а що ж відбувається із мистецтвом в цей час?

Та і взагалі слід розрізняти мистецтво із замовними співанками та плясками. Торік Олександру Морозу на день народження подарували фільм «Помаранчеве небо», де він знявся, вгадайте у якому епізоді? Звісно, знову ж заробляючи «скажені» відсотки на Георгію Ґонґадзе. Проте, Мороз дорвався до влади не під «помаранчевим небом», а під default-ним – блакитним. Схоже, хана фільму, нема більше у Мороза романтичного помаранчевого неба над головою, ба, тепер, навіть купола Верховної Ради немає – забрали. Але гаразд – екс-спікер якось виживе, а чи стане замовлена на підтанцьовку культура – надбанням, хай навіть в історії української культури? Повірте, не стане ніколи. Інакше б у школах вивчали Тичину не як людину, що зламалася, а як великого українського поета.

Мандруючи далі нивами політичної пропаганди, не можна не згадати про Юлію Міщенко, очільницю гурту «Таліта Кум», яка публічно підтримала ВО «Свобода», а от виступати поїхала в Симферопіль за Януковича. Певно, в останньому альбомі навіть під назвою «Шоу-бізнес», пані Юлія зробила наголос саме на останньому слові. Навіть не хочу припускати, як називатиметься наступний альбом цього гурту.

Святослав Вакарчук на початку виборів узагалі пообіцяв не втягувати свій гурт до виборчого процесу, а у Львові, під час Форуму Видавців, разом із Олександром Пономарьовим не втримався, аби не порушити своєї обіцянки і також долучитися до лав культурних проституток.

Вєрка Сєрдючка вже кілька разів агітувала за Партію Зелених, а цьогоріч не втрималась, аби не «погоцати» з Януковичем. На жаль, що б не казали в інтелектуальних колах – це тільки спосіб заробляння грошей, мовляв, на електорат це не впливає, повірте, величезна частина нашого електорату – це натовп, для якого Вєрка Сєрдючка є беззаперечним авторитетом.

Перед виборами навіть політики стають письменниками – відтак, це ще грубіша форма проституції, якщо політики «знімають» музик на кілька годин або «наніч» переважно для оральних потреб, то здатні до письма люди стають жертвами спокуси великих грошей і «віддаються» навіть на кілька місяців, при цьому, не відомо, в який спосіб йде використання їхньої особистості. Хоча навіть при оральному сексі є дуже велика ймовірність інфекційного зараження, тож музикам, крім вічного хреста на їхній творчості – загрожує довга і сумлінна робота над відновленням здоров’я. Відтак, Янукович начебто випустив «…І рік у влади», Кінах – «Український прорив», про поетичні задатки раптом перед виборами згадав Мороз. А президент Віктор Ющенко нічого не писав, він вирішив просто пропіаритись в літературному колі, приїхавши на «Форум видавців» у найвідвідуваніший день – суботу, зірвавши цим безліч презентацій і зупинивши роботу на пів дня.

Отже, зрозуміло, для чого політикам потрібна культура, що стається із культурними постатями після частування політикою, а от яких же реальних втрат зазнала українська культура цьогоріч?

Втрати серед гуртів-митців я вже перерахував, перейдемо до глобальнішого процесу – зупинки фестивального руху. Цьогорічна осінь – це осінь, де-факто одного фестивалю. І це «Джаз-Коктебель», все. Замилені мізки та очі громадян так званою «великою політикою» геть не помічають, що, якнайменше – п’ять великих і шанованих фестивалів у цьому році взагалі не вдалося провести.

Ось, що каже оргкомітет популярного молодіжного фестивалю «Нівроку»:
- Усі кошти, які були заплановані в держбюджеті на проведення різноманітних соціальних, творчих, мистецьких, спортивних і тому подібних акцій в тому числі і фестиваль «Нівроку» перекинуті на проведення дострокових виборів до Верховної Ради . Саме з цієї причини цього року не відбулися такі фестивалі як «Перлини сезону», «Червона Рута» тощо. Оргкомітет фестивалю проробив велику підготовчу та організаційну роботу, що до проведення «Нівроку-2007», але форсмажорні обставини, за які ми повинні дякувати нашим «шановним» політикам змушують Вас і нас чекати наступного року, коли, сподіваємось, виборів вже не буде.

До речі, фестиваль, який першим так різко висловився на адресу цьогорічних дострокових виборів, за іронією долі, із Тернополя, як і лідер серед культурних проституток – гурт «Скай». Варто тільки додати, що «Рок Січ» Олега Скрипки, який, між іншим, не виступав за жодну політичну силу, також планувалася на осінь.

Отже, підіб’ємо підсумки – в країні, де перехідні музики отримують гонорар за виступ 10-30 тисяч доларів за менш, ніж годинний виступ, коефіцієнт бібліотек та книгарень на одиницю електорату один з найнижчих в Европі, тотальна відсутність концертних майданчиків. Так, скажімо, у столиці є раритет – концертний майданчик «Палац Спорту» (наголос на останньому слові), навіщо ж, коли для політиків є майдани, еге ж?

Ми не забудемо про вас, культурні шльондри, хоча й без цього вас вже нічого не врятує.