«Фліт»: Зіркові розмови про книжки та кримінал

З недавніх пір зірковість групи «Фліт» вимірюється не лише в оплесках та автографах, а й в пуазах, молях та канделах – десь високо в небі, у сузір’ї Великої Ведмедиці палає їх власна зірка, подарована прихильниками. Кількість світлових років від стіни репетиційної бази міста Івано-Франківська, де гордо висить сертифікат № 03150108729, до зірки «Фліт» немала, але це відстань, яку легко подолати в думках кожної зоряної ночі. Саме з цією відправною точкою зоряних мандрівок, за годину до першої зірки, нас з музикантами з’єднав телефон. 

Наперед знаю, що з виходом нового альбому ви повідомите, що подорослішали. Розкажіть вже зараз, які зміни відбуваються у вас, які відкриття ви робите. Словом, у чому полягає ваш ріст?

Вова: Поки ми дорослішаємо, відточується наш музичний смак. Це відбувається поступово. Ми не поспішаємо видавати альбом на рік, щоб заробити грошей – ми турбуємося не про кількість дисків, а про якість пісень на них.

Андрій: Це творчий процес і він проходить саме на студії під час запису. Вова складає пісні, не спираючись на конкретний стиль. Так само ми не плануємо наперед задіяти якусь скрипку, наприклад, і лише коли сама музика цього потребує, додаємо щось або відкидаємо. Тому наступний альбом, як результат розвитку наших смаків, буде досить різноманітний.

Що заважає музиканту розвиватись? Для тих, хто вже досяг певних вершин, це часто стає проблемою.

Андрій: Якраз вершини і заважають. Якщо ти вважаєш, що вже досяг вершини і світ біля твоїх ніг, тобі треба закінчувати з цим ділом. А коли ти про це не думаєш, тоді хочеться розвиватися, дізнаватися щось більше і експериментувати.

Вова: Завжди треба залишатися звичайною людиною.

Звичайні люди читають книжки?

ФЛІТ: Читають.

Що саме захоплює вас у цьому процесі?

Вова: Найбільше у процесі читання книжок захоплює власна уява. Мені, наприклад, подобається Стівен Кінг, і зі своєю уявою читати його книжку набагато страшніше, ніж дивитися кіно, тому що ти сам малюєш картинку. Саме хороша уява – це вже успіх прочитання будь-якої книжки. Звичайно, більше ми схиляємося до сучасних авторів – старий стиль важко дається. Нещодавно я намагався прочитати Джека Лондона і ще раз у цьому переконався. Крім того, Андрій читав Дена Брауна, Міша теж любить Стівена Кінга, а я потрохи починаю освоювати українських письменників. Коли пишеться рідною мовою, то сприймається дуже легко. З останнього мені сподобався наш франківський письменник Юрій Андрухович – я прочитав його «Таємницю». А саме дике, що я колись намагався читати – це переклад «Двенадцать стульев» українською мовою. Російською в кожному абзаці тонко відчувається ця особлива одеська розмова. А в тому перекладі немає жодного жарту, перекладено сухо, тому я прочитав півсторінки і кинув. Треба читати мовою оригіналу.

Можливо, й Джека Лондона з Шекспіром варто читати в оригіналі?

Вова: Ще вивчимо, але там складність саме у старому стилі. Через це важко дається і «Сто років самотності» Маркеса.

Які фільми вплинули на вас свого часу? 
Вова: Я думаю, хлопці підтримають, що найкращий фільм усіх часів – це «Форест Гамп». Ігорю ще подобається «Дванадцять» Міхалкова. Гарні фільми «Зелена Миля», «Достукатись до небес».

Чи можна порівняти літературний твір та його екранізацію?
Вова: Звичайно, твір дуже важко передати. Режисер не може показати все – у фільмі це відсотків 25-30. 
Ігор: Він не може мати одну уяву з нами, його фільм – це його особиста думка, особисте бачення того, що написали інші автори. 
Андрій: А той, хто не знімає фільми, мусить погодитись або не погодитись.
Вова: Більше половини людей не задоволені, переглянувши екранізацію, тому що вона не відповідає їхній особистій уяві. Але я люблю режисера Бортко. Він дуже старався показати «Майстра і Маргариту», хоча це насправді неможливо. І, на мій погляд, він прекрасно зняв «Собаче серце».

Чи цікаві вам триллери або інші способи полоскотати собі нерви?
Вова: Полоскотати нерви можна й екстремальними видами спорту чи відпочинку: ходити в гори, лазити по скелях, кататись на лижах. Андрій триллери не любить і я не люблю, хоча Ігор любить «Кримінальну країну». Я думаю, це теж лоскотання нервів. 
Ігор: Дивлячись кримінальні передачі, я навчаюсь тому, що не можна робити. Я раджу своїм близьким, розповідаючи, що стається з людьми у світі, щоб вони остерігались цього.

Чи не гіршає настрій від кримінальних новин?
Ігор: Ні – я людина весела і позитивна. Я люблю психологію, вона потрібна кожній людині, і веселі і не зовсім веселі історії.

У чому почуваєтесь знавцями? Полишимо музику, це зрозуміло – як щодо немузичних захоплень?
Міша: Ми фахівці безпосередньо у тих спеціальностях, за якими вчилися. Андрій, наприклад, геодезист. Вова закінчував «буріння нафтових та газових свердловин», я – «методи та прилади контролю якості». З цих спеціальностей ми маємо документ, можемо показати.

Невже без щоденного використання ці знання не забуваються?
Міша: Звісно, щось в памяті лишилось, речі, якими інколи декого можна здивувати. А Ігор вчився на музиканта і працює за цим фахом.

Якщо Ігор захоплюється психологією, то він, певно, ще й фахівець з людських душ?
Ігор: Так, є трошки.

Це самоосвіта, книжки?
Ігор: Більше життєвий досвід.

А які люди потрапляють в орбіту вашої планети, і за які якості ви їх цінуєте?
Ігор: У першу чергу, мабудь, ті люди, які хочуть спілкуватися і які вміють це робити. Незаздрісні люди. Якщо ти сам щирий і відвертий, будь-яка людина може стати з тобою щирою і відвертою, і через деякий час буде легко добитися від неї дружби і прихильності. 
Міша: Важко описувати, яким повинен бути друг і важко якось це передбачити. Це відбувається спонтанно. Ти можеш знати людину багато років, і в якийсь прекрасний момент вона стає другом. Ти спілкуєшся з нею в десять разів частіше, ніж до того, відкриваєш якісь якості і просто дивуєшся, як раніше цього не бачив.

Ви рахуєте зірки?
Андрій: Поки не заснемо: там купка, там купка. 
Ігор: І щоразу шукаємо зірку, яку нам подарував наш фан-клуб. Маємо для цього карту – без неї б не знайшли.
А що ви знаєте про зірки?
Андрій: Що це скупчення газів. Я вчив астрономію і багато чого знаю про зірки.

Розкажіть нам про них щось цікаве, якісь таємниці зіркові. 
Вова: Розкрию одну таємницю: крім тих, що живуть на планеті Земля, точно є й інші види живих істот.

Це результати власних досліджень?
Вова: Це результати власних запевнень інших людей!

А що може бути спільного між холодним космічним тілом і веселими та енергійними панк-рокерами?
Андрій: Напевно, у цьому нам ближче не зірка, а комета, або болід: яскраве, світле, швидке і прикольне.

А яким для вас повинен бути ідеальний ранок, такий, що дасть натхнення та світлої енергії на цілий день?
Міша: Він повинен починатися о п’ятій чи о шостій годині, як тільки встає сонце. Ти прокидаєшся, виходиш на вулицю, там свіженько – це краще, ніж вставати о восьмій чи десятій. 
Ігор: Так буває дуже рідко, наприклад, коли провертаєшся зранку додому. Це надзвичайно приємно: свіжість у повітрі і гарні спогади за ніч. 
Міша: Буває, повертаєшся з вечірніх концертів, приїздиш у Франківськ вже наступного дня і бачиш його ранковим. Рідше, коли їдеш на відпочинок і встаєш о п’ятій ранку, щоб сісти на поїзд до Сімферополя. 
Андрій: Такі ідеальні ранки зазвичай поєднуються з подорожами, корисне з приємним.

Який він, цей ранковий Івано-Франківськ?
Міша: Все в яскраво-жовто-червоних кольорах, пусті вулиці, по яких можна пробігтись, покричати. 
Ігор: Івано-Франківськ дуже красивий, а ранок ще кращий.

Що найкрасивіше ви коли-небудь відчували у такому місті?
Ігор: Зараз мені на думку спадає момент, коли фан-клуб дарував нам зірку. Для мене це було настільки несподівано і настільки особливо, що я дуже цим перейнявся. Ми всі тоді були разом і практично у кожного сльози наверталися на очі. В мене наверталися. Від щастя – я від горя не плачу. У мене бувають такі моменти, коли йде красива пара, що одружується, весільна сукня у молодої, і я бачу, що хороша пара, що в них все буде нормально – я відчуваю це на інтуїтивному рівні. І тоді я можу навіть заплакати від щастя. Ось таке буває в житті.