Гапочка: «Якщо ми це робимо, значить, нам це подобається»

Яскраві, голосні, щирі – таким було моє перше враження від концерту гурту «Гапочка». Як виявилось, це не красивий сценічний образ, а стиль життя. За рік, проведений на сцені, «Гапочка» встигла завоювати популярність, повністю виправдовуючи таке собі пророцтво, отримане на фестивалі «The Global Battle Of The Bands UA 2008». Пророцтво свідчило: успіху – бути!

Сидячи на Лисій горі над Андріївським ми встигли не тільки насолодитись вечірньою панорамою Києва і змерзнути, а й поговорити про музику, музику, і ще раз музику.

Де, коли і як так стали зірки, що сформувався гурт «Гапочка»?
Це було давно.

На цьому моменті розповідь припиняється, потім чуються крики: «А давайте влаштуємо конкурс! Хто краще за всіх розповість, як все було насправді, отримає болванку з демо-записами «Гапочки»! Далі сміх стихає і розповідь починається заново.

Все починалося з першого курсу, коли ми приїхали до Києва. Ну, не всі, і не одразу, правда. Спочатку був тільки Артем, який приїхав з Кіровограда. Був Єгор, але мене він ще не знав, з ним ми познайомилися на одному фестивалі… Джонні в нас з’явився тільки за рік. Ініціатива була моя, оскільки я писала пісні, хотіла створити гурт і знайти людей. Ось так поступово усі і знайшлися.

Це був 2007 рік?

Так. Ми зібралися і почали створювати щось спільне. Перший концерт у нас був 11 березня. І от нам вже рік, навіть трохи більше.

А де вперше виступили?

Вперше виступили в Києво-Могилянському «Підвалі» разом з гуртом La Skarnemurta, італійський ска-панк, вони були у Славському минулого року. На першому концерті було, здається, дев’ять пісень. Багатьох з них вже немає, вже не граються.

А чому? Не прийшли природній відбір?

Ми щось змінювали, чомусь вчилися. Це потім, для збірок раритету, котрі за двадцять років видаються. Щось на кшталт записів Цоя чи Нірвани, ті котрі ставиш ввечері на кухні, і усі – вау! І купують за шалені гроші. Просто тоді музика писалася, і ми її робили, а потім за рік в нас вже сформувався якийсь стиль.

А як ви цей стиль формулюєте?

Поп-рок. З чим?.. Та ні з чим. З маслом.

Які далі пісні сподіваєтесь записувати? Адже у вас записано поки тільки три.

Ні, записано набагато більше, просто представлено публіці менше.

Але саме в студії лише три.

Так… Плануємо, але не записуємо.

А що скажете щодо дебютного альбому?

Те ж саме: плануємо, але не записуємо. Готуємось! Він має з’явитись сам, це не має бути сплановано. Ось, наприклад, є чоловік і дружина, і вона йому каже: «Коханий, давай сьогодні зробимо дитину!» і все, адже так не буває, воно якось само… Ну, в сенсі, не зовсім випадково, а ось вони живуть разом, щось разом роблять, і в якийсь момент – «Любий, я вагітна». Тут не можна запланувати. Все залежить від обставин. Ми просто маємо зрозуміти, що нам справді це потрібно.

А кліпи знімати збираєтесь?

Збираємось, тут вже конкретніше. На пісню «Крила». Коли? Найближчими тижнями вже проходитимуть зйомки. Але коли він з’явиться – теж залежить від обставин.

Катя, питання особисто до тебе. Я знаю, що пісні у вас пишеш ти. Як проходить цей процес? Приходить натхнення, береться гітара, і - починається?

Саме так. Щось починає бентежити, береш гітару. Може, навіть не гітару. Іноді в хід іде фортепіано.

А на яких інструментах граєш?

Гітара, бандура і фортепіано так, трохи.

А з бандурою виступати не пробували?

Досі ні, але колись – можливо. А взагалі я вчусь на бандуриста.

Ви всі вчитеся в музучилищах. Для вас музика – захоплення чи спосіб заробити гроші?

Це життя! Це все, що ми маємо, це не хобі, це і є наше життя.

А у вас є розподіл на музику як життя і на заняття, яке допомагало б це життя якось проводити?

Якщо сильно хотіти. Кожен хоче жити по-різному, у кожного свої пріоритети. Хтось хоче величезний будинок, а комусь достатньо однокімнатної квартири.

Як ви ставитесь до української музики зараз? З’являється багато нових гуртів, але чи всі заслуговують на увагу?

Ну, в будь-якому випадку, більше ніж раніше…

У мене складається враження, що в Каті якась особлива думка з цього приводу.

Багато гуртів, так, але… Не хочу нікого ображати, але багатьох із них я просто не розумію. Але тим не менш, ми з багатьма дружимо.

З ким саме?

ДримбаДаДзига, ДахаБраха, Ellis, Інкунабула, якої, на жаль, вже нема, Злам, Ніагара, ТОЛ, багато, насправді багато.

А у вас у всіх музичні вподобання сильно відрізняються? Тобто ви робите музику, але ж у кожного свій погляд на неї.

Але ж є компроміс. Я б не сказала, що ми розходимося у поглядах, якби це було не так, нас, певно, і не існувало б. Те, що виходить, те, що ви чуєте, і є наш компроміс. Якщо ми це робимо, значить, нам це подобається.