Ґорґішелі: «Співаємо душею»

Засновниці гурту «Ґорґішелі», дві сестри-грузинки Тамара (гітара, вокал) та Етері (бас-гітара, вокал) Ґорґішелі, які народилися і живуть у Львові, по праву вважаються одними з найвродливіших дівчат на нашій українській сцені. Та попри вроду, сестри музично обдаровані й амбіційні. Ще будучи підлітками, наприкінці дев'яностих років, вони спромоглися зібрати свій власний гурт «Чорний Вересень», який мав досить широку і послідовну популярність та визнання.

У 2003-му році дівчата вирішили змінити назву, концепцію, а також музичну стилістику гурту. До складу долучилися нові учасники Мар'ян Козовий (гітара), Олексій Слободян (ударні, перкусія), а також досвідчений музикант, бас-гітарист «Мертвого Півня», Олег «Джон» Сук, що в «Ґорґішелі» доволі вдало спробував себе у грі на клавішних. Автором текстів пісень є Тамара. Мушу визнати, що на «Ґорґішелі» в пивному клубі «Майдан» чекали давно, адже пам'ятали їхній виступ у нас ще як «Чорного вересня», плюс, хіба можуть не цікавити нашу освічену та досвідчену аудиторію такі гарні, незвичайні сестрички, що співають справді милозвучних, душевних, але непопсових, українських та грузинських пісень. Отже, 12 травня усі лірики та романтики, а також прихильники справжньої жіночої вроди зібралися на зустріч з гуртом «Ґорґішелі». А мені, як завжди, пощастило поспілкуватися з ними перед концертом:

– Дівчата, минулого разу ви приїжджали з концертом до нашого пивного клубу як «Чорний вересень». З того часу особисто для вас щось змінилось у сприйнятті Луцьку, «Майдану»?
Етері – На скільки я знаю і чула, «Майдан» – найкрутіший клуб у Луцьку і все що відбувається цікавого у вашому місті обов'язково проходить тут. У мене особисто склалися дуже позитивні враження і про минулий наш візит і про сьогоднішній теж, я так собі бачу, буде що доброго згадати
Тамара – Дуже гарні люди тут, дуже гарно приймають. Я скільки себе пам'ятаю, усі наші поїздки до Луцька супроводжувалися приємним емоціями. І я сподіваюся і вірю в те, що так буде і надалі.

– Теперішній тур клубами гурту «Ґорґішелі» підпадає під презентацію вашого дебютного альбому чи сьогодні звучатиме цілком нова програма?
Т. – У нас зараз якось так склалося, що ми їздимо звичайно у підтримку вже другого альбому, але офіційно це не заявляємо. Немає якоїсь реклами, що це спеціальна акція, присвячена клубному туру. Ми їздимо, маємо концерти, у Луцьку, в Києві т.д. і т.д.

– Зараз мабуть доводиться концертувати по усіх куточках України, я знаю, що ви мали виступ і на батьківщині своїх батьків, під час днів України в Грузії. Ваша творчість насичена еклектикою, присутні і фольклорні як українські, так і грузинські мотиви, де краще, сприймають музику «Ґорґішелі»?
Т. – Ти знаєш, це залежить від кожної людини зокрема. Тому що кожна людина особлива, комусь щось подобається, комусь не подобається. Звичайно, що уподобання мажуть різнитися, але коли справа доходить до зустрічі людей з гарною музикою, то усе і всюди сприймається скрізь виключно добре.

– Вже довелося відчути на собі тягар популярності? Люди на вулиці впізнають?
Е. – Так, люди на вулиці впізнають, можна почути якісь відгуки, побажання.
Т. – Так, але що прикметно. Найбільше приємно, це те, що відгуки в основному приємні і позитивні і немає якихось таких неприємних зустрічей з людьми. Завжди купа емоцій, купа посмішок: «Дайте автограф, я ваш альбом кожного дня слухаю. Чекаємо на ваші нові роботи». Видно, що люди дійсно цікавляться, чекають. У нас взагалі різна аудиторія. Від дядьків, котрим за п'ятдесят, до маленьких дітей.

– Тобто ваша теперішня музика є такою, що подобається і діткам і дорослим?
Т. – Так. Можливо тому, що ми усе робили і робимо щиро, не підлаштовуємось під якусь конкретну категорію людей.

– Коли планується запис нового альбому?
Т.– Ми вже його робимо, тобто більшість пісень вже є готова.

– Він якось буде відрізнятися від дебютного?
Т. – Так, буде відрізнятися тим, що там побільшає грузинських пісень і стилістика буде трішки іншою.
Е. – Власне, ви зможете почути кілька нових робіт. Буде такий собі ексклюзив для відвідувачів «Майдану» сьогодні.

– А старі речі будуть заграні? Тому що перед концертом я бачила хлопців, що поприходили у футболках «Чорний вересень», певно, вони очікуватимуть улюблених хітів від вас.
Т. – Ой, я такого ще не бачила. Я навіть не знала, що є такі футболки. Звичайно, якщо будуть дуже голосно кричати: «Заграйте нам пісню «Стрибаєм», то, звичайно ми заграємо.

– Дівчата, а окрім музики чим займаєтесь по життю? Ви ще вчитесь, чи вже закінчили навчання?
Т.– Етері вчиться на факультеті журналістики в університеті ім. І.Франка. Я закінчила акторське відділення того ж таки університету і зараз ніби офіційно працюю в театрі Леся Курбаса. Є вистави, граю вистави. Якщо є вистава і концерт, то звісно граю концерт.

– Тобто музика на першому місці у вашому житті. Тамаро, а у яких виставах доводиться грати?
Т. – У нас духовний театр. Тому вистави в основному, наприклад, за Григорієм Сковородою. Ось була постановка «Вишневий садок» за Чеховим.

– Так симпатично звучить «Вишневий садок», не «Вішньовий сад», а «садок»
Т. – Так, дійсно, українська тематика у цій нашій виставі звучить дуже промовисто і класно. Чехов, взагалі, геніальний письменник, було б грішно не поставити цю виставу в нашому театрі. Також «Апокрифи» по Лесі Українці і т.д., ролей багато.

– Я десь читала, що ви ще з десяти років мріяли стати рок-співачками. На той час, які були кумири, саме серед рок-вумен? І, якщо не секрет, які сьогодні, або ж яку музику слухаєте зараз?
Т. – Стосовно рок-вумен, я ніц не скажу, оскільки ми з Етері слухали більше електронну музику. Французький хаос, драменбейс – це були основні уподобання. З часом все звичайно змінилося, смаки трішечки змінилися. Але, один з моїх найбільших кумирів і тоді і тепер Фреді Мерк'юрі та гурт «Queen». Хто б там що не казав, я вважаю, що вони геніальні.
Е. – Я зараз, наприклад, відкрила для себе такий гурт як «KeeN».
Т. – Підтримую.
Е. – Ось, нам з Тамарою подобається. Дуже мелодійні пісні. Зачіпають неймовірно.
Т. – А ще мені подобається Джей Джонсон, Сігур Росс.
Е. – Вони не такі відомі на широкий загал. Просто не вся музика, яка робиться на Заході є нам доступною. Обмінюємося дисками між собою у своєму музичному товаристві ну і, звичайно, Інтернет і таке інше...

– Зрозуміло, а з української музики зараз кого б могли виділити?
Е. – Такий гурт як «Бумбокс».
Т.– «Esthetic Education».

– До речі, я знаю, що у вас були спільні виступи з останніми. Чи не могли б ви посприяти тому, щоб хлопці приїхали і до нас з концертом?
Е. – Так, без проблем, але вони зараз в основному в Москві виступають, та якщо ви домовитесь, думаємо, вони з задоволенням приїдуть.

– По місту встигли погуляти, до Луцького замку ходили?
Е.– У нас, на жаль, не було часу. Це вже четверте інтерв'ю на сьогодні, перед цим ще їздили на радіо.
Т.– Хоча, всі інтерв'ю, які ми даємо журналам і газетам проходять по домашньому спокійно і невимушено, ось телебачення то вже трошки інша справа.

– Дівчата, що останнім часом читали і що подобається читати?
Е. – Зараз читаю Карлоса Кастанеду, дуже подобаються його твори. А улюблений роман, це ще з дитинства твір Шарлоти Бронте (усім відомий). Я його і кілька разів перечитувала навіть.
Т. – Мені дуже подобається Луїджі Пірандело, останній твір, який мене дуже вразив «Раніше краще, ніж раніше». Ну і звичайно філософські, духовні твори полюбляю читати.

– Я знаю, що ви переспівували пісні «Півнів». Гобелен», наприклад. Чи є ідеї щодо якихось інших відомих речей українських рок-гуртів?
Т. – Точніше сказати, ми не переспівували. Це є пісня Джона і це не переспівувалася, це просто заспівалося. Просто, оскільки «Півні» «Гобелен» вперше заспівали, вважається, що то їхня пісня.

– А сьогодні вона прозвучить?
Е.– Ми вже цих пісень на концертах не виконуємо, тому що вони по настрою трішки відрізняються від нових, випадають, так би мовити, з загального контексту. А українських хітів інших виконавців ми не будемо співати точно, але якісь народні пісні то, обов'язково. Так як ми наприклад співали грузинських народних пісень в обробці. Переспівувати когось не цікаво, а от робити своє, або відновлювати, давати друге дихання якимось фольковим речам, і цікаво і потрібно.
Т. – Ну ми ж не в Росії живемо, що там уся естрада постійно пережовується і переспівується.

– До речі, ваша позиція заслуговує на повагу, адже часто так буває, що люди краще сприймають якісь відомі хіти, аніж власні речі молодої команди. Тобто ви під дудку публіки не танцюєте?
Т. -Ні.
Е. – Я думаю, що наша музика є самодостатньою, тому вона може зацікавити слухача чи глядача так як і всесвітньо відомі хіти, не лише наші вітчизняні.
Т. – Приємно спостерігати, що те, що ми творимо загалом і як гурт «Ґорґішелі» подобається багатьом. Такого нема: «а ви дайте те, чи співайте ось так». Є даність така, гурт «Ґорґішелі» співає свої власні пісні або автентичні народні і люди сприймають це. Дякуємо всім за таке розуміння і підтримку.

– До Києва не думаєте переїжджати? Були ж пропозиції напевно і вже давно.
Е. – Були пропозиції, але ми відмовлялися в силу деяких причин, та переїхати доведеться. Тому що ми кожного тижня їздимо до Києва, там постійно якісь справи, якісь інтерв'ю, записи. Ми ж все таки музиканти, і кожний гурт, кожен виконавець, який в Україні працює і творить хоче рости і якось розвиватись. А у Львові все ж багато не зробиш.

– Так? А я завжди вважала, що у Львові вирує своє мистецьке життя.
Т. – Ну, скажімо, у порівнянні з Києвом, Львів дуже спокійне місто. Як жартома кажуть про львів'ян, що львів'янин, який зробив одну справу до обіду, а другу після, то він шалено перевтомився і йому треба відпочити.
Е. – В музичному плані для молодих починаючих команд там дуже важко. Відбуваються концерти в цирку, в оперному театрі, але це вже такі метри російської, української естради виступають.

– Добре, дівчата. Дякую вам за цікаве інтерв'ю, все ж, якщо буде натхнення, заграйте кілька своїх старих речей, хлопці ж не дарма футболки одягнули: Успіхів вам і до зустрічі!
– Дякуємо!

У той вечір я пошкодувала, що не знаю і не розумію грузинської мови, такою милозвучною і приємною видалась мені з подачі сестер Ґорґішелі. Концерт пройшов у неймовірно дружній і теплій атмосфері. Музиканти відпрацювали і виклались на усі сто, прикметним було те, що саме на цей день припали уродини гітариста Мар'яна Козового, якого майданівці знають ще й з двох виступів у нас «Мертвого Півня» (Мар'ян, як і Джон грають і у «Півнях», і у «Ґорґішелі»). Прозвучали речі з дебютного альбому «Аморе»: «Купідон», «Аморе», «Де твій рай», «Ті, що ходять», «Паперові люди», «Аджарська», «Вересень», «Пташка». Старий хіт «Стрибаєм» (публіка шаленіла).

І нові пісні: божевільно-гарна світло-сумна грузинська річ «Ґенецвалі» (схоже, що грузинські пісні дівчат стануть справжніми хітами серед поціновувачів якісної музики). Пісня-присвята Сергію Товстолузькому «Боже, не йди». ( саме на студії Сергія дівчата записували свій дебютний альбом «Аморе», цього року він трагічно і передчасно пішов з життя). Потім знову ж таки дві грузинські та одна українська народна пісня, в акапельному виконанні на живо. Словом, аморе, як море.., а краса і лірика як Ґорґішелі... Маленькі таємниці «майстерні бога»: краса співу, краса музики, принадність, краса життя й життєвої енергії, усе, що можна дати лише від душі.

Фото – zeppelin