Гусинці. Затоплена церква затопленого села

За сто кілометрів на південь від Києва на лівому березі Канівського водосховища стоять дві хати.

Одна з них - це колишня школа неіснуючого тепер села Гусинці. Тепер тут мисливська база. Навколо - ліс і піщані масиви. З берега добре видно будівлю церкви та дзвінниці, що стоять тепер серед води.

Розповідають, що коли стало відомо, що село піде на дно рукотворного моря, місцевий голова сільради, не злякавшись можливих наслідків, організував ремонт і реставрацію церкви. Можливо, завдяки йому хвилі водосховища не зрівняли церкву з плесом. А можливо, завдяки майстерності будівельників, що звели її стіни так, що вже понад тридцять років не страшні їм ні вода, ні вітер, ні сонце. Вражає, що церква стоїть не на острові, а прямо в річці. Але в середині - сухо. Вода підступила до порогу, але не зайшла до середини.  Під мурами храму сидять рибалки. Влітку у човнах, взимку - над ополонками. Інколи сюди навідуються священники.

Неподалік церкви є піщаний острів з Лисою горою. Її висота 125 метрів, і вона найвища в окрузі. Кажуть, на Купала відьми мало не з пів України злітаються сюди. Насправді, там дійсно відчувається щось магічне. Ніби опиняєшся серед закинутого міста в джунглях Амазонки. Тільки замість тропічного лісу - очерет. Замість зарослих ліанами храмів ацтеків - затоплена Дніпром козацька церква.

Були плани відродити святиню, побудувати до неї місток... Поки що ніяких змін. Ні, брешу, за цю зиму хтось викупив мисливську базу і на березі, навпроти церкви почали щось будувати. В когось буде класний вид з вікна другого поверху.