Хрест на українській мові в кінотеатрах – політичне рішення суду

Тяжко жити в країні, де права національної меншини (причому лише однієї) ставляться вищими за права нації(!), а крім того, вище за обов’язки. Надивилися ми українських дубляжів, наїлися сиру, що ж, пора лягати у мишоловку. Не просто так ілюструє статтю лише одна картинка – братська могила. У вівторок, 17 жовтня, Київський апеляційний суд скасував постанову Кабінету Міністрів України № 20 від 16 січня 2006 року про обов'язкове дублювання, субтитрування чи озвучення іноземних фільмів українською мовою, чим ще раз довів залежність культури від остогидлої політики.

 

Усі досягнення і сподівання – під землю і хрестик нагорі такий біленький: «Мавр зробив свою справу, мавр може піти». Ми вже писали про перемогу української мови в кінотеатрі (читати>>>). Це фактично останній дієвий спосіб розвитку української мови за усе третє тисячоліття! Голосно сказано, еге ж? Голосніше можуть хіба що політики, затверджуючи нові декларації, в яких тільки засвідчується їх імпотенція.

До прикладу, витяг з 1991 року, документ «Державна програма розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року»:

«Мова – найважливіший засіб людського спілкування та інтелектуального виявлення особистості, основа духовності народу, його історичної пам'яті й сучасного буття. Єднаючи покоління та формуючи національну свідомість, кожна національна мова відображає не тільки самобутність народу, який нею володіє, але і є культурним надбанням усього людства. В інтересах розвитку цивілізації – забезпечити збереження та розквіт усіх мов.
Українська мова – це мова багатомільйонного народу, що стала однією з найбагатших мов світу і може задовольняти потреби суспільства в спілкуванні, розвитку культури, освіти, науки й техніки. Тому нічим не виправдане звуження сфери функціонування мови корінного населення в державному, економічному, політичному та громадському житті. Демократизація суспільства ставить вимогу відродження української національної культури й мови, вільного розвитку культур і мов інших національних груп, які проживають у республіці.»

І що з того, спитаєте ви, це ж ще один суспільно-непотрібний текст? А ні, помиляєтесь, не ще один, а перший(!). Тут вперше згадується демократизація. Що це? На жаль, за 15 років ми так і не вивчили значення цього, та й інших буржуазних термінів. Не втримаюся навести ще кілька цитат для роздумів:
«сприяти широкій організації, зокрема в містах, центрів інтенсивного вивчення української мови»
– хто здєсь?

«Організувати роботу стаціонарних і пересувних майстерень для встановлення українського шрифту на друкарських машинках.»
– буржуазниє националісти!

[…]

Але, з друкарських машинок перейдемо до кінострічок. Наразі фільмів з українським дубляжем мало бути 20%, з нового року – 50%, а з 1 липня 2007 року – 70%. Тепер ніхто з дистриб'юторів не зобов'язаний дублювати чи субтитрувати для нас іноземні фільми, витрачати додаткові гроші. Навіщо? Адже, Росія закуповує оптом фільми на СНД, дублює їх нашою(!) державною (в сенсі совєцькою) і показує в Україні мовою нацменшини.

«Суддiв не цікавить ані стан ринку, ані стан кінотеатрів, ані ті збитки, яких зазнають кінотеатри у східних регіонах запровадженням в дію такої постанови, – вони розглядали справу тільки з юридичної точки зору, – каже Тетяна Смирнова, виконавчий директор Асоціації сприяння розвитку кіно (організації, яка виступала проти переходу кінопрокату на українську мову). – Ця постанова порушує закон про кінематографію в тій частині, де йдеться про дубляж фільмів мовою нацменшин. І судді вирішили: якщо закон можна потрактувати двозначно, і в Конституції згадано як про захист державної мови, так і мов нацменшин, тоді треба керуватися міжнародним законом – Європейською хартією регіональних мов».

Тема невичерпна, дискутуючи з придурком, ти сам стаєш подібним до нього, як гласить народжна мудрість, тож обійдемося без коментарів. Далі публікуємо журналістське розслідування «України Молодої»:

Пані Тетяна Смирнова не вступала в дискусію з журналістом «УМ» щодо абсурдності захисту мови російської нацменшини, яка покриває 100% прокату на території іншої нації, перепрошую. Вона тільки повторила, що суд керувався юридичною логікою. Нагадаю, Асоціація подала в суд на постанову Кабміну зразу після її оприлюднення, суд вони програли, а в Апеляційному суді на третьому засіданні отримали перемогу. Відновити справедливість і повернути українцям українську мову в кінотеатрах може тільки Верховний Суд, а зробити подання у Верховний Суд має Кабінет Міністрів. Уряд Януковича з гуманітарним віце-прем'єром Табачником мінус всі «помаранчеві» міністри, в тому числі й міністр культури і юстиції, оскаржуватимуть у суді рішення про фактичну заборону української мови в кінопрокаті? Уже смішно. Залишаємося ми – ті, хто говорить і думає українською, і хоче, щоб наші діти не були скалічені колоніальною психікою, своє слово має сказати громадськість, споживачі, юридично упосліджена меншина. Знову будемо мовчати?

«УМ» також розмовляла із автором постанови, попереднім віце-прем'єр-міністром із гуманітарних і соціальних питань В'ячеславом Кириленком, нині депутатом-«нашоукраїнцем». «Практично суд два дні тому ухвалив рішення про заборону української мови в кінопрокаті, – сказав він. – Інакше як політичним його назвати не можна, бо постанова була абсолютно законною. Якщо цей уряд у конституційному порядку не оскаржить рішення Апеляційного суду, це означатиме, що держава підтримує антиукраїнську кампанію. Я звернувся офіційно до уряду, щоб він узяв на контроль цю справу, зараз збираємо підписи під листом-поданням народних депутатів, думаю, там будуть прізвища з різних фракцій. Таке рішення не може бути остаточним. Якщо цією справою займуться не тільки нардепи, а й преса, громадські організації, глядачі, тоді справедливість буде відновлено».

Голова Держслужби кінематографії Ганна Чміль повідомила «УМ», що в середу Держслужба офіційно звернулася до Міністерства юстиції, яке уповноважене надіслати касаційну скаргу від Кабміну у Верховний Суд з проханням діяти вiдповiдно до закону. «Стаття 14 закону про кінематографію говорить, що фільми мають бути субтитровані, дубльовані або озвучені державною мовою, а постанова Кабміну тільки створила прецедент до виконання закону, – каже панi Чмiль. -Ця постанова лише регулювала прокатну політику, вона не забороняла дублювати російською мовою, навіть із 1 липня наступного року 30% іноземних картин можна дублювати мовою нацменшин. Ми як працювали, так і працюватимемо далі в рамках закону. Але я сьогодні дуже пораділа, бо коли говорила із дистриб'юторами, що працюють із студіями-виробниками, вони сказали, що будуть і надалі виконувати постанову». «Хто конкретно пообіцяв показувати фільми в кінотеатрах українською?» «Богдан Батрух, Олександр Ткаченко, Андрій Дяченко». Директор однієї з найбільших дистриб'юторських фірм «Геміні» Андрій Дяченко не підтвердив і не спростував слова Ганни Павлівни, сказав тільки, що дистриб'ютори зараз зідзвонюються між собою і в понеділок мають оприлюднити спільну позицію. Нагадаю, що в Україні четверо дистриб'юторських компаній працюють зі студіями-мейджорами, і покривають вони відсотків 70-80% ринку. За логікою, відновлення постанови мали б відстоювати і бізнесмени від кіно, які накупили дорогої апаратури для дублювання і субтитрування і вже почали отримувати прибутки. Але, мені думається, в цій боротьбі повинна перемогти правда, а вона в тому, що в державі, яка називається Україна, мають демонструватися фільми українською мовою.