категорії: інтерв'ю
Художниця Леся Кара-Коця: «Хоботарка – це суміш свинки із слоненям»
Попелюшка, Карлсон, Колобок – ці казкові персонажі вже стали класикою, яку люблять усі діти без винятку. А що ж з’являється нового для дітей у сучасних книгах і мультиках? Покемони без жодного натяку на смак, монстрики і т.д. Вони чудові, але всі вони – іноземні персонажі, які заполонили сучасне телебачення. А що за останні роки запропонували українські казкарі? Лумпумчик, Хлюсь, а також – Хоботарки.Вперше вони з’явилися в картинах української художниці Лесі Кара-Коці. Їхнім пригодам і мандрам Леся присвятила три персональні виставки. Хоботарки – дивакуваті свинки з хоботами – вже побували в Єгипті, Піднебесній, Лондоні, в гостях у Еміра Куштуриці і в багатьох інших куточках світу. Тепер вони оселилися на сторінках книги Лесі Кара-Коці «Пригоди хоботарок. Порятунок Весняного Сонечка».
 |
- Лесю, чому український персонаж – із хоботом?
- Хоботарка – це суміш свинки із слоненям, тобто поєднання української буденності й екзотики одночасно.
- Ви – художниця за покликанням, чому вирішили написати книгу?
- Було декілька приводів її створити. Я написала близько 50 картин про подорожі й пригоди хоботарок, їх так і хотілося зібрати в книгу. Відвідувачам виставок припав до душі цей персонаж і вони багато разів мені говорили, що треба написати книгу і створити мультик. Мені неодноразово пропонували проілюструвати дитячі книжки. Врешті в мене не було іншого виходу, як написати книгу і проілюструвати її.
 |
- Ні, я вирішила, навіщо мені ілюструвати чужу книгу, якщо я можу написати свою. Взагалі, я думаю, що кращі книги виходять, коли одна людина є автором і тексту, і ілюстрацій. Кожен письменник, якщо він і не вміє малювати, подумки уявляє, як виглядають його герої. І яким би хорошим не був ілюстратор, він не може «бачити» думки письменника і не може 100-відсотково передати те, що вигадав автор книги.
- Окрім книги ми скоро побачимо і мультик?
- То вже справа мого арт-менеджера. Вона знає, як проводити виставки, книгу довелося видавати вперше, тому було дещо складно. Мультик ми теж іще ніколи не робили, тому моєму менеджеру треба буде реалізувати цю ідею, ще не маючи досвіду.
- Сподіваємось, їй це вдасться. Для дітей якого віку призначена Ваша книга?
- У видавництві визначили, що це діти 9-12 років. Але гадаю, що це занадто вузькі рамки. Її можна читати і меншим діткам: зараз вони не такі, як були раніше. Та й дорослі нею зачитуються.
- Тобто книгу вже хтось читав?
- Так, ми вирішили перевірити, чи сподобається вона читачам: дали її почитати дітям різного віку і на одній з моїх виставок залишили примірник, який можна було читати в галереї. Я була приємно здивована, коли навіть дорослі відкладали свої справи і не йшли з галереї, поки не дочитають книгу.
- І які враження у читачів?
- Дорослим подобається поєднання стародавніх традицій і елементів сучасності: я із задоволенням детально описувала український побут і традиції і, в той же час, не могла залишити хоботарок без зручностей сучасного світу (ноутбуки, мобільні тощо). Хоч вони і живуть у лісі, в них є всі новинки техніки.
- А як діти сприйняли?
- Їм сподобалось. А моя 9-річна племінниця Юля навіть дала мені деякі поради, адже вона – письменниця з багаторічним стажем. Юля звернула увагу на те, що головні персонажі недостатньо детально описані і що в моїй книзі немає негативних героїв, як то часто буває у казках.
- Ви прислухались до її порад, змінили щось у книзі?
- Так, я детальніше описала зовнішність і характер головних героїв. Але вводити негативних персонажів не стала. Я не вважаю це за потрібне. У мене всі герої – позитивні. Вони можуть робити помилки і виправляти їх, але всі обов’язково залишаються добрими, як і всі персонажі в моїх картинах.
- Ви використали свої картини для ілюстрацій у книзі?
- Жодної. Для книги я написала окремі ілюстрації, їх вийшло близько 100. Справа в тому, що книжкова графіка значно відрізняється від станкового живопису. Це два зовсім різних види образотворчого мистецтва. В моїй книзі всі ілюстрації – графічні, одного кольору: це початкові літери, вензелі, нумерація сторінок і власне ілюстрації до розповіді. Тут я зверталася за допомогою до стародавніх рукописних книг.
- Чому ви вирішили зробити ілюстрації одним кольором?
- Я хотіла, щоб книга вийшла не дуже дорога, і кожна дитина змогла її собі дозволити.
- Скільки часу знадобилося, щоб написати книгу?
- Я працювала над нею два роки. А почала писати – в Болгарії, коли засумувала за Батьківщиною і ще раз перечитала «Тараса Бульбу».
- Казка про хоботарок – це повністю витвір Вашої фантазії чи в ній є події та особистості з Вашого життя?
- Деяких персонажів я взяла з реального життя. Наприклад, прототипом Германа Миші є мій хороший друг – архітектор Герман Михайленко. А Федір Макітра – це мій чоловік Святослав. Події відбуваються у Вільшані. Це село в Черкаській області, звідки походить мій рід. Хоч я живу в Києві, дуже люблю їздити до нашої сімейної садиби. Там надзвичайно мальовнича природа і привітні мешканці. Не дивно, щ о в тих краях творили такі видатні постаті, як Тарас Шевченко, Катерина Білокур, Іван Нечуй-Левицький. У книзі присутні реалії суто українського сільського побуту.
- Ви гадаєте, що діти, які народилися і виросли в місті, зрозуміють усі деталі сільського життя, описані в книзі?
- Діти розумніші, ніж Ви думаєте. Вони навіть розуміють один одного, розмовляючи різними мовами, чому б їм не зрозуміти своїх земляків?
- Вам сподобалась роль письменниці? Ви і далі будете писати книги?
- Так. Це дуже захоплююча справа. «Пригоди хоботарок» - це назва серії книжок. «Порятунок Весняного Сонечка» - це перша книга з цієї серії, але в мене вже є ідеї, як продовжити цю історію. Тобто пригоди хоботарок тільки починаються.
Залишається тільки побажати успіху Лесі і хоботаркам, тим більше, що скоро вони заговорять англійською мовою.
