Кохання та інші катастрофи (Love and Other Disasters)

Уявіть, що вам дали можливість зазирнути в життя пересічної британки - таку собі невидиму камеру, що відслідковує кожен рух її життя. Що б ця камера вам показала?

Найперше, мабуть, її квартиру, де вона прокидається, готує собі каву та збирається на роботу, потім саму роботу, тоді випивання склянки мартіні в барі з подружкою і сон – звичайна буденність, відома більшості з нас.

Емілі Джексон теж живе подібним життям, тільки воно в неї не таке прісне завдяки добрячій частці хаотичності її вдачі, а також нетрадиційності, завдяки ставленню режисера та сценариста Алека Кешиш’яна. Отож, снідає вона інколи повністю роздягнена, в своїй квартирі, яку винаймає навпіл з другом чоловічої статі й нетрадиційної орієнтації, а працює в редакції глянцевого журналу помічником чоловіка-фотографа тої ж таки орієнтації, а вечорами відвідує виставки в галереї свого друга, знову гея. Єдині гетеросексуали в її оточенні – невдаха-подружка, яку постійно кидають її чоловіки-афробританці, та колишній бойфренд, а нині лише партнер по сексу. Зрозуміло, що таке оточення може виховати в емоційно та морально нестабільної дівчини лише одну правду – усі нормальні чоловіки або одружені, або геї, тому Емілі не думає про майбутнє, а живе, як метелик. За такого життя не дивно сприймати кожного нормального хлопця, як «дівчинку», що і трапилося, коли Емілі зустріла смаглявого аргентинського мачо Паоло, настільки шокованого європейською специфікою, що він не знайшов у собі сил сказати правду про себе. І лише життя згодом розставило все на свої місця.

Чим відомі британські фільми, навіть якщо їх знімають у співробітництві з Голлівудом? Своїм специфічним поглядом на те, що голлівудські бізнесмени зі своїм меркантильним підходом давно перетворили на обридлі штампи. В результаті виходять геніальні в своїй простоті, але приємні для перегляду картини - якщо це поліцейська комедія, то вийде «Крутий фараон», де одна хвилина з Саймоном Пеґґом та його серйозною фізіономією буде варта десятка «Годин пік» з сотнею Крісів Такерів. А якщо романтична мелодрама, то це буде такий чудовий сплав драми та комедії, як «Реальне кохання», а не якась там «Втікаюча наречена» чи, прости господи, «Трішки вагітна». І якщо продовжити аналогії з урахуванням нещодавніх здобутків, якщо це буде комедія з використанням тематики нетрадиційних стосунків, то вийде не «Чак та Ларрі», де два псевдогея будуть показувати сюжети з анекдотів, а «Кохання та інші неприємності», де навіть справжні геї будуть не лише об’єктом сатири, а й звичайнісінькими людьми зі своїми проблемами та радостями.
Дитя глобалізації, американець вірменського походження, що народився в Бейруті, а навчався в США, Алек Кешиш’ян створив фільм-спектакль, де сцени змінюються майже зримо, текст являє собою добре продумані діалоги, нафаршировані досить дотепними жартами, а декорації - сатирично висміюють сучасний світ моди, художнього мистецтва, кінематографу та інших сфер життя. І все це загорнуте у форму «фільм у фільмі» - від початкових титрів до останніх хвилин фільму, коли герої обговорюють сценарій.

На роль головної героїні, довкола якої обертається сюжетний всесвіт, як кажуть, режисером планувалась колись Ґвінет Пелтроу, але вона занадто виросла з цієї ролі, тому розкуту і безладну Емілі відмінно зобразила Бріттані Мерфі, для якої цей образ був не новим - вона вже грала подібну дівчину з передгір’я Олімпу у «Міських дівчатах». Втім Ґвінет, напару з Орландо Блумом, не відмовилась познущатись над голлівудським кінематографом маленькими камео наприкінці фільму, котрі виступили заключним акордом іронії Кешиш’яна над сучасним мистецьким «бомондом».

Тож хай навіть у фільмі забагато нетрадиційних стосунків і замало романтики, зате єхидна посмішка режисера, що проступає в кожному кадрі, дорожча за кілька заштампованих мелодрам.