Любов і політика під молочним соусом по-Курковськи

Читаючи найновішу книгу Андрія Куркова «Нічний молочник», не переставав дивуватися, чому твори цього письменника такі популярні в Європі. Я ще можу допустити, що для європейців актуальним є винайдений одним з персонажів роману таємничий препарат, який посилює у людини почуття справедливості...

Але чи є близькими і зрозумілими західному читачу такі по-фантастичному абсурдні та, зрештою, загрозливо ймовірні події «Нічного молочника», як , наприклад, прийняття вітчизняними парламентарями закону про видання разом з депутатським посвідченням золотого натільного хрестика, аби, мовляв, Україна була ближчою до Бога. Чи чому пересічних мешканців середньостатистичних українських містечок так вабить обітована земля Саратова.

Не знаю щодо Європи, але в Росії, де роман вийшов раніше, він отримав досить прохолодні рецензії, принаймні в Інтернеті. Закидають насамперед обірваність деяких, щоправда, вторинних сюжетних ліній. Зрештою, автор буквально на другій сторінці попереджає, що бувають «історії, які починаються одного разу і ніколи не закінчуються. Просто не можуть закінчитися. Тому що своїм початком вони породжують десятки окремих історії, і у кожної своє продовження. Це як удар камінця об вітрове скло автомобіля... і від кожної ями на дорозі то одна тріщинка подовжується, то інша».

Власне, така метафора цілком пасує до «Нічного молочника», де Курков використовує випробуваний ним в «Останній любові президента» прийом потрійної сюжетної лінії. Проте, якщо у попередній книзі вони замикалися навколо одного і того самого персонажа, але у різні періоди його життя, то у новому романі усі три сюжетні лінії відбуваються в один і той самий час, але кожна з них - у окремому просторі і, відповідно, зі своїми персонажами. Можна сказати навіть, що це - три доволі різні світи.

Перший світ – сільський. Світ Ірини – юної матері-одиначки, котра живе у такому собі селі з промовистою назвою Липівка, що загубилось в одному з районів Київської області. Дівчина щоранку має залишати свою тримісячну доньку та їхати до Києва здавати своє грудне молоко, яке збирають в одному з будинків у центрі столиці, нібито для вигодовування малих діточок багатіїв, а насправді, як з’ясовується згодом, для омолоджувальних процедур леді та джентльменів з вищого світу. Це - найбільш мелодраматична лінія.

Другий світ – столичний. Це - світ Семена, охоронця одного з депутатів Верховної Ради. Ця лінія найбільш гротескна. Тут можна зустріти людей, у яких, наприклад, не прийнято дарувати нехрещених цуценят, або вдів, котрі за певну суму грошей бальзамують (чи точніше пластилізують) померлих чоловіків, щоб їхні тіла завжди були з ними в улюбленому домашньому кріслі; ну і тільки у такому світі може діяти загадкова організація «Посольство Місяця» тощо.

Третій світ – світ невеликого містечка. Це - лінія Діми Коваленка, митника-кінолога, який, працюючи у Бориспільському аеропорту, на свою голову вирішує викрасти валізку з ампулками, в яких міститься невідома молокоподібна рідина. Я б ризикнув назвати саме цю сюжетну лінію найбільш трилеровою, бо саме тут проллється найбільше крові і з’явиться найбільше (не лякайтеся, всього п’ятеро) трупів: як «у кадрі», так і «поза кадром», як homo sapiens, так і друзів наших менших.

Ці світи практично не перетинаються, а якщо і перетинаються, то не стикуються. Прикметно, що при зіткненні світ села все ж таки змінює світ міста. Також не можна не звернути увагу на те, що у «Нічному молочнику» кожен з трьох провідних персонажів прагне вибудувати свій маленький світ, свою маленьку фортецю, свою сім’ю. Хоча фінал у романі відкритий, але для родини кожного з головних героїв він, безумовно, щасливий. Але, всупереч Льву Толстому, у кожного по-своєму.

Отже, попри певну обірваність вторинних сюжетних ліній, можна констатувати, що в Андрія Куркова вийшла чергова успішна і рідкісна як для сучукрліту спроба цілісного кількасотсторінкового роману. І хай, як зізнається сам автор, він хотів написати про любов, а вийшло знов про політику, на виході ми отримали справжній літературний делікатес. Його можна умовно назвати «Літературний мікс із любові і політики під молочним соусом по-Курковськи».