Максима: «На негатив уваги не звертаю»

Клубний тур містами західної України триває у співачки Максими. Зі своїм концертом минулого тижня Юля Донченко, яка у колись співала у складі «Лесик Band», «Гавайських гітар», легендарних «Братів Гадюкіних», вона ж Максима, відвідала Тернопіль. У клубі «Хмільне щастя» слухачі чули пісні з нового альбому «Ми взірвемо світ любов'ю».

У Львові надихає енергетика

Останній раз Юлія Донченко була в Тернополі з «Братами Гадюкіними» років 10 тому.
– Тоді я запам'ятала Тернопіль як надзвичайно романтичне затишне місто, – каже співачка. – І після того давно хотіла сюди приїхати, але ніяк не складалось.
Юля – зі Львова. Але вже 8 років живе у Києві. Каже, що найважче у столиці було звикнути до того, що кожні півроку змінювалося житло.
– Взагалі Київ – це зовсім інше місто. Немає тієї тусовки, яка вже склалася у Львові, немає друзів, рідних, – каже Максима. – Але людина до всього звикає. І я у такі моменти завжди думала про своїх найближчих подруг, з якими ми починали музичну кар'єру у групі «Леді». Вони взагалі роз'їхалися по цілому світу – одна в Штатах, інша в Німеччині, а третя у Москві. То я завжди собі думала: «Юля, то ти ще зі Львова до Києва перебралася, то хоч у своїй країні».
Коли Юля приїздить до Львова, то за кожні 50 метрів на вулиці зупиняється, бо зустрічає знайомих. Там як у селі, каже вона.
– У Львові хочеться походити містом, посидіти у кав'ярнях. За вісім років там багато чого змінилося, з'явилися нові прикольні кав'ярні, – розповідає. – У Львові я ходжу, п'ю каву, дихаю повітрям і вдихаю дуже позитивну енергетику міста.

Схожа на принцесу

Псевдонім Максима, каже Юля, виник досить спонтанно. Якось жінка зустрілась з голландцями і першу фразу, яку вони сказали, це: «О, ви так подібна на нашу принцесу Максиму!»
– А в мене тоді ще такий капелюшок прикольний був. І ми якраз шукали якесь псевдо для мене, – пригадує співачка. – І тоді всі сказали: «Класно, ти у нас точно Максима». Максима – це взагалі термін для пояснення найвищого признаку, яким керується автор у своїй творчості.
Деякі друзі Юлі, котрі не знали, що вона співає, спочатку не зрозуміли, хто така Максима. Вони дивилися по телебаченню і все думали, що це якийсь знайомий для них голос. Лише потім здогадалися, що це – Юля.
— Інша цікава історія, пов'язана з голосом, трапилася, коли ми з однією коліжанкою були на підспівках в групі «Лесик-бенд». Я співаю першим голосом, а вона – другим. А подруга – маленького росту, а я – висока, – посміхається Максима. – І ми прийшли на запис, а режисер питає, дивлячись на неї: «Хто співає першим голосом?» Відповідаю: «Я!» Він дивиться на мене і питає: «А другим?» І подруга: «Я!» Було кумедно.

У шоу-бізнесі немає себелюбства

Максима колись засвітилася у складі «Лесик Band», а потім і легендарних «Братів Гадюкіних», співаючи на бек-вокалі. На початку 1995-го року вона залишила «Братів» разом із їхнім гітаристом Андрієм Партикою для того, щоб заспівати у власному гурті «Гавайські Гітари».
– У «Братах Гадюкіних» не було моєї творчості. Вже далі, «Гавайські гітари» були дуже професійними, – згадує співачка. – Але ми там грали непросту музику – блюз, рок-н-рол. І зараз музиканти, які переграють «Гавайські гітари», трохи порпаються.  Адже зараз вже взагалі інші технології й інша музика розвивається. Час іде і все звучить інакше. Зараз воно звучить крутіше, серйозніше. Звичайно, і я змінююсь. В мене з'являється якась зрілість, свідомість і все це відображається на творчості.
За ротацію своїх пісень чи на телебачення Максима не платить. Каже, що її музику «крутять» із задоволенням.

– Я думаю, все це залежить від формату тієї чи іншої радіостанції. Кліпи, які були, теж добре «крутилися» на телебаченні, – каже. – Але загалом в українському шоу-бізнесі немає себелюбства в національному масштабі. Наприклад, на польських радіо відсотків на 90 крутиться своя, польська музика. У нас такого немає. Але з іншого боку, у нас країна більша за Польщу і тут є більше мов. Можливо, тому так і стається.
Виступати Юлі Донченко більше подобається не на великій сцені, а у клубах. Адже таким чином, каже співачка, є більше спілкування зі слухачами.
До негативних відгуків про свою творчість Максима ставиться спокійно. Каже, що це нормальна річ.
– Я ж все одно маю свою думку і не перестану займатись тим, чим займаюсь. Спеціально відгуків про нашу творчість в Інтернеті не читаю, – посміхається Юля. – Взагалі мінімально користуюсь Інтернетом, бо це такий великий бруд і прірва, на яку не хочеться витрачати час. Мене немає у соціальних мережах – ні в «Однокласниках», ні в «Вконтакті». З тим, з ким я хочу спілкуватися, я спілкуюся особисто. Моя творчість – це позитив. Це лірика, оптимізм. Тому на негатив уваги не звертаю. Життя насправді дуже коротке і не треба концентрувати увагу на поганому. Треба активізувати свій власний позитив.