Медики розводять руками. Але порятунок є…

Понад 50 років він вивчає, розтлумачує, відроджує українську народну медицину, завдяки якій ставить на ноги, здавалося б, приречених людей. Коли медики розводять руками, хворі поспішають до містечка Яготина, що на Київщині, де живе й працює 78-річний Євген Товстуха – славетний лікар, науковець, а в народі – травник і цілитель. Саме він уперше у світовій практиці відкрив амбулаторію, де лікують засобами фітотерапії. «Фітоцентр Євгена Товстухи» вважають Меккою світового травознавства, адже українському «лікареві-селянину», як він себе називає, вдалося здійснити немислиме – об’єднати офіційну медицину з тисячолітніми знаннями народних методів лікування. 

– Я, мабуть, один із отих ста чи п’ятисот тисяч вдячних пацієнтів, які не перестають казати Євгенові Товстусі: «Дякую!» – зізнався відомий український письменник Михайло Слабошпицький, який нещодавно презентував у Києві нову книгу Євгена Товстухи «Чари зела чудодійного». У ній зібрано все те, що «має знати кожна українська людина, яка хоче бути здоровою і жити довго». – Євген Товстуха – видатний українець, який давно має стати героєм роману про несамовиті шляхи української людини у другій половині ХХ століття, – додає Михайло Федотович. – Адже перед нами не лише дипломований лікар, а й талановитий письменник, художник, травознай, що походить із роду, в якому понад триста (!) літ лікують цілющими травами. 

«ТА НІ, ВОНИ НЕ ВИЖИВУТЬ!»

– Я народився на світ від нещастя, – повідує історію життя Євген Товстуха, уродженець села Макіївки Чернігівської області. – Того дня бригадир погнав мою матір на поле докопувати буряки. Там, просто на сирій землі, селянки прийняли у неї пологи. Це було 20 вересня 1934 року, – конкретизує чоловік, бо з датою народження у нього пов’язане дещо незвичне. – Оскільки температура надворі була низькою, ми з матір’ю вельми занедужали. Ненька впала в прострацію. Місцевий фельдшер сказав: «Та ні, вони не виживуть!» Тим часом селянки стали готувати материнку, калган, листки берези, цикорій – заповзялися нас лікувати. А тітка Катерина Баклан, яка рік тому народила свого Феодосія, дала мені циці, й поки ненька лежала непритомна, годувала мене своїм молоком. Коли ми вижили, в документах записали, що я народився 7 жовтня 1934 року. 
Пан Євген згадує, що ріс допитливим хлопчиком. Коли щось запитував у батька, то він казав: «Ото сiдай на коника, їдь у село Галицю до того-то, у Терешківку до того-то, вони розкажуть, що тебе цікавить». 
– І я їхав, записував, що чув… – пригадує травникар. – Мати й батько лікували народними методами. Мої пращури впродовж 350 чи навіть 400 років мали справу з фітотерапією! Село мене плекало, сільські бабусі все повторювали: «Сину, як виростеш, маєш стати лікарем, письменником та художником». 
Так і сталося… Адже Євген Товстуха знаний і як поет, і як маляр. 
– Мати багато ткала, пряла, а я дивився на ті орнаменти й згодом сам став вигадувати-малювати. Батьки привчили мене до українства. У ньому – неповторна філософія, глибинна мудрість! Але радянська влада усе це знищила, – скрушно зітхає. 

«ВИ ГАНЬБИТЕ СТАТУС РАДЯНСЬКОГО ЛІКАРЯ!»

Пану Євгенові довелося чимало стерпіти, багато викликів він прийняв та сміливо вистояв у часи наклепів та заборон. 
– Йому не давали бути собою, – роз’яснює Михайло Слабошпицький. – Оту національну стурбованість, показну українськість багато хто сприймав як виклик, демонстрацію, хоча сам Євген Товстуха так не вважав. Урешті він став дисидентом у медицині. Це перекрило йому дороги й до читача: усі рукописи, подані до видавництв, поверталися з безапеляційними присудами, мовляв, ваші твори ідейно незрілі. 
Навчаючись у медінституті, із семи тисяч студентів лише Товстуха відповідав на екзаменах українською. Коли розпочав «нетрадиційну» медичну діяльність, йому закидали: «Ваша фітотерапія – це чаклунство!», «Ви ганьбите статус радянського лікаря!». Але він не зважав на ті слова, бо бачив, як трави піднімали на ноги хворих із безнадійними з точки зору офіційної медицини діагнозами. 
– Після навчання я працював у Гощівській районній лікарні на Рівненщині. Уже за рік зрозумів, що ми не можемо вилікувати виразку шлунка, гепатити, нирки, дихальні шляхи лише тими препаратами, які маємо, – згадує лікар. – Я завжди вірив, що немає таких хвороб, яким природа не могла б дати гідну відсіч. Недарма ж Господь розсипав довкола стільки цілющих рослин. 
Пан Євген, працюючи у Гощі, отримав лист від друга-журналіста Івана, що проживав у Сарнах: «Євгене, приїдь, хочу попрощатися: у мене виявили три каверни (кавернозний туберкульоз)». 
– Друг лежав на ліжку, простирадло – як у шахтаря, каже: «Не підходь, бо я заразний», – розповідає пан Євген. – Та я поцілував його, обійняв, мовлячи, його сухота до мене не пристане. У палаті лежали хворі, яких уже й перестали лікувати! А я взявся допомагати. Попросив піонерів назбирати лікарських трав, нарвати журавлини, малини, яблук, учителів біології прохав про поміч… А коли хтось доніс про це начальнику міліції, і він прийшов до мене з поганими новинами, я й у нього попросив: «Дістаньте мені літрів десять спирту», – посміхається травник. – Той майор виявився симпатичною людиною. Я запропонував йому прийти через місяць і подивитися, чи хворі не видужуватимуть. Тоді взяв відпустку за власний рахунок. А через три місяці всеньке містечко зібралося мене проводжати! Вийшли й ті недужі. Кричали мені: «Слава! Слава!», а я плакав… Мій друг вижив, згодом закінчив вищу міліцейську школу й дослужився до підполковника. 
Євген Товстуха підняв на ноги й людей, які постраждали після чорнобильської аварії. Травник добре пам’ятає ті страхітливі для українців часи. 
– Тоді зустрівся з міліціонерами, які через опромінення втратили голос, – пригадує. –Кажу їм: «Приїздіть до мене в Яготин, я розроблю для вас цілу лікувальну систему!» А майор: «Вот у меня перцовка – это основные лекарства». А я йому: «Ні, це обман». Лише молодший лейтенант приїхав до мене, років три лікувався… І от іду якось у Києві біля оперного театру, чую, хтось мене кличе. Такий собі гігант підходить, обнімає, цілує, бачу – полковник. «Хто ти?» – запитую. «Та я – той лейтенант, якого ви лікували!» Розповів, що одружений, має трьох діток. «А як же те відділення, що з майором було»? – запитую. «Їх уже давно нема на цьому світі», – відповів. Ото щоб ви розуміли, що таке фітотерапія, коли її знати й використовувати, як ліки, стимулятори й запобігання онкологічним захворюванням. 
За часів незалежності України Євгена Товстуху нагородили орденом «За заслуги» III ступеня, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. За видатний внесок у розвиток світової фітоетнологічної науки Американський біографічний інститут визнав ученого «Людиною 2000 року». Однак головна його заслуга у тому, що повертає рідному народові прадавню мудрість і знання.

P.S. Друзі про нього кажуть: «Він і лікар, і травник, і художник, і поет, і фольклорист. Але найголовніше сказав у своїх віршах: він – «Євген із українським «ге». Ота українськість, все те найкраще, чим може бути наділений українець, властиве Товстусі…»