Наталія Пуряєва про… Любов, яку часто не вміємо пояснити

Коли тобі тридцять з гаком літ, то, певна річ, ти й гадки не маєш, що саме дитяча книжка може відповісти на ті запитання, якими досі боліла твоя голова, тривожилося серце. Мало того, ти й уявити не міг, що ця дитяча книжка зможе переінакшити твої законсервовані погляди про віру у Бога, стереотипні судження щодо «правильної-неправильної» релігії, більше того – відповість, що воно таке – справжня любов. Та, якою часто величають самого Бога, якою наділена маленька купка земних людей, але до якої слід прагнути кожному. Одним словом, – любові, якої так часто ми не вміємо пояснити своїм дітям. А вони не раз запитують у нас і про Бога, і про добро, справедливість, любов… Книжка «Наталія Пуряєва про дитинство Омеляна Ковча, Івана Павла ІІ, Олександра Меня, Далай-ламу XIV та Валерія Марченка» дає прості рецепти пояснення цих складних і не вельми частих поміж батьків-дітей тем.

 Цю книгу приємно взяти до рук, вона гарно оформлена, папір цупкий, літери на ньому не дрібні. Отже – призначена для дітей, дорослих і навіть стареньких. Але передусім – для батьків. У цілому її найкраще читати у сімейному гурті, щоб одразу обговорювати найцікавіше з прочитаного, повторювати найважливіше, роз’яснювати найскладніше. Бо книга ця не розважальна, не легка. Вона пізнавальна й помічна, як от найперша настільна порадниця у сім’ї, де виховують дітей розумниками, всебічно розвиненими особистостями. До речі, книгу можна читати частинами. Сьогодні – про одного героя, завтра – про другого. А в очікуванні діти й заохочуються до читання.  

У розповіді про греко-католицького священика Омеляна Ковча Наталія Пуряєва, наче на килимі-літаку, переносить нас у гуцульське село Космач столітньої давнини! Завдяки колоритному самобутньому говору в надзвичайно захопливій формі повідує про тамтешній устрій, від кого пішли гуцули, розкриває таємниці вівчарів, відповідає просто на складні філософські, нехай і дитячі, запитання: де саме гніздяться ангели, і чому так важливо, щоби вони не покинули своїх гнізд. Себто це розповідь про те, як зародити і плекати паростки побожності в людській душі.

«Хлопчиком, який подолав страх» назвала Наталя Пуряєва Папу Римського Івана Павла ІІ, якого в дитинстві кликали Льолеком. Він ріс звичайною дитиною, яка любила грати у футбол, смішити пародіями на різних відомих людей, втрапляти у всілякі смішні та небезпечні історії. Але завдяки прикладу батька, «який виховував не нотаціями і примусом, а власним прикладом, послідовністю і чесністю», уже дитиною дійшов висновку, що ми – «діти одного Бога», незалежно від національності та віросповідання. Адже головне, що закарбував: «Ти завжди перебуваєш у присутності Божій… І нехай твої вчинки будуть гідними цієї присутності».

Чому важливо відвідувати зоопарк і читати Біблію у дитинстві, зрозуміємо із захопливої та складної долі православного російського священика, богослова Олександра Меня. Як пронести крізь роки «величезний тягар» божества, який ліг на плечі Далай-Лами XIV, коли йому було лише п’ять років, і отримати найвищу у світі нагороду – Нобелівську премію миру, повідає історія про духовного лідера буддистів. Про наділених безмежною любов’ю до життя українців, про те, як важливо усвідомлювати себе у своїй країні не просто хлопчиком, а Нащадком або Спадкоємцем, а, головне, про те, хто вони – справжні герої, розповість героїчна історія долі українського дисидента-правозахисника Валерія Марченка. Він лишень «бажав гідних прав своїй рідній мові і своєму народові», за що вже у 25 років опинився за гратами, звідки йому судилося відійти у вищі світи.

Читання цієї книги мимоволі супроводжується цілющим спокоєм, небайдужістю, поміркованістю. Головні постулати, що ними просочена життєва місія кожного з героїв, звучать практично однаково: «Головне для буддиста – не завдавати нікому зла», «Чим ближче людина до Бога, тим помітніша для неї її недосконалість», «Всяка любов рано чи пізно неодмінно приносить плоди». Ці маленькі діти, які «не боялися бути гарними, вихованими, слухняними, привітними», і згодом стали величними особистостями, доводять, що Бог – один, а божими людьми керує лише Любов. І кожен з них закликає «поважати релігійні відмінності між людьми, і наполегливо шукати те, що здатне примирити, зблизити, об’єднати». Це те, що на часі, й чого так бракує поміж нас.