- Олександре, з чого, взагалі, розпочалася твоя співпраця з гуртом? Ти його знайшов, чи він знайшов тебе?
О. - Не було гурту, спочатку була лише Янка. У 2000-му році я побачив її на фестивалі "Перлини Сезону", тоді вона перемогла у номінації "Поп-музика", але було абсолютно ясно, що це не поп-музика. Був класний стьоб, от, до речі, якраз Віка лунає (грає пісня Віки Врадій "То моє море") і я побачив, що це спадкоємиця нашої Віки, але яка пішла іще далі. Це було щось абсолютно нове. Тонна гриму на обличчі, якісь бантики-рюшики, щось таке дивне, але подача, енергетика - суперова. Ось тоді я і запропонував їй співпрацю і ми почали шукати музикантів, шукали їх будь-де. Гітариста в гаражі якомусь знайшли, скрипаля - у підземному переході. Кінець травня-початок червня 2001 року вважається днем народження гурту. В листопаді 2001 року ми отримали першу фестивальну перемогу. Знову ж таки, на "Перлинах сезону", тоді якраз лунала пісня "Мати", за яку нас усі почали ганити, мовляв, "дияволізм", негативна енергетика і т.д. і т.п., був великий скандал, тим не менше, ми виступили, але після цього усі стосунки з "Перлинами" було розірвано. Ось так і починалось, в лютому 2002-го року був розпад гурту, половина музикантів пішла - в кабак переманили грати. Розпочалися пошуки нового складу, у 2003 році взяли "Гран-прі" на фестивалі "Тарас Бульба".

- До речі, на скільки я знаю, грошовий приз "Тарас Бульба" вам так і не виплатив?
О. - Так у тому то вся справа, вони мали записати нам альбом і не записали. Зайвим буде казати, що ми дуже сподівалися на це, проте, як бачите, не склалося, а був би і їм якийсь плюс від того... Знову ж таки, "український шоу-бізнес", на який не хочеться звертати увагу, аби це ще не зашкодило чомусь більшому... Потім у 2004 році ми стали кращим українським гуртом, переможцями всеукраїнського фестивалю "Велика рок-н-рольна битва" і потрапили на світовий фінал цього музичного дійства "The Global Battle Of The Bands" у Лондон. Майже усі прості глядачі цього фестивалю дивилися на нас як на переможців, тобто ми були у ранзі фаворитів. Але ж 2004 рік, листопад, дирекція нас відразу попередили, мовляв, будь-яка політична акція і ми вас знімаємо з конкурсу, тому що росіяни тоді подали протест, вони побачили, що ми скрізь ходили з помаранчевими стрічками і т.д. Ну і що, нічого, перша наша дія була, коли ми виходили на сцену - пов'язуємо стрічки на мікрофони, звичайно, нас не викинули відразу, але такий ось факт, коли почали оголошувати перше місце - Іспанія, на сцену полетіли бляшанки з-під пива, сміття якесь і свист, гул такий серед глядачів "у-у-у". У 2005 році нас запросили в Італію, три дні ми повинні були виступати, закривати італійський "Woodstock".

- Нічого собі, італійський "Woodstock"?
О.- До речі, дуже престижний фестиваль. Один американець організував 15 років тому. Викупив ціле село для цього. Якраз мав бути ювілейний фестиваль Але у той час відбувалися якісь терористичні акції в Англії, вибухи. Через це італійське посольство заборонило в'їзд нашому гурту.

- От не пощастило...
О.- Тим не менше, зацікавленість іноземців нами, їх різноманітних громадських організацій досить пристойна. У цьому році я вже підписував дві чи три угоди з американцями про дозвіл використання наших пісень на радіо, безкоштовно, безгонорарно, тобто. В одній із тих передач нашу Янку порівнювали з Nina Hagen, було, дуже класно. На австралійських радіо наша музика є в ротації. Одна португальська хвиля фольклорної музики хоче присвятити Янці кілька окремих радіопередач. В цьому році відкрився фанклуб і десь на початку травня з'явилася його філія у Польщі.

- Я знаю, що поляки вас дуже шанують, і там по радіо також крутять пісні "ОЯК".
О.-Так, ось якраз пісня "Мати" вперше у них там на радіо з'явилася, я навіть сам про це не знав. Знайомі почули, кажуть: "Стоїмо на Варшавському ринку, а по радіо крутять вашу пісню".

- У нас так завжди, якщо цінують закордоном, то на Батьківщині не дуже...
О.- Повір, якби ми приїхали з Росії, нас би дуже цінували.

- Ясна річ, ще й дивлячись на те, які ви колоритні і яскраві. Для мене особисто, дуже знаковим є висловлення одного журналіста у вас на сайті про те, що музика "ОЯК" є настільки авангардовою, що файно піде у Європі. Але, ось бачите, для України воно "не йде", не доріс слухач ще, певно.
О.- До речі, якраз про авангардовість хотів би сказати. У українському відбірковому конкурсі на цьогорічне Євробачення ми увійшли до півфіналу. Ти бачила, хто цього року виграв? "Lordi"- гурт, що також пропагує театралізованість і монументальність на сцені, ті ж самі маски, костюми і т.д., але тільки воно здемонізоване усе, чи як правильніше висловитись. Просто це...

- Вибачаюсь, що переб'ю тебе, але, просто це були не українці, а фіни. Чистісінька політика. Упереджене ставлення до якісної і нової музики у нас.
О.- Правильно, бо 99 % усіх мас-медіа куплено росіянами, невже українські гурти можуть якось конкурувати з цим. Наш гурт весь час весь час з кимсь порівнюють. Визнати, що це щось самобутнє ніхто не хоче. Я вдома спеціально величезний список склав усіх порівнянь, а потім шукаю, хто ж це такий. Цікаво. Одні знайомі музиканти з Пітера кажуть: "Україна з їхнім божевільним Гоголем і Вієм, це щось, в Росії такий гурт просто б не народився".

- Ага, є трохи у Янці відьомської сили, у хорошому контексті магічності, звичайно. Зізнаюсь чесно, я натура трохи емоційна, сьогодні під кінець пісні "Мати", думала, заплачу, настільки пробирає ця музика, чуттєвість виконання.
О.- Так ти знаєш, у нас, саме під час цієї пісні плакали і мужні чоловіки. На фестивалі "Рок-Січ" я на власні очі бачив як байкери, які поприїжджали на таких потужних сталевих конях, пускали сльозу.

- Серед тих фестивалів, на яких ви побували, траплялися з вами якісь курйозні випадки?
О. - Бувало всякого. Ніколи не забуду в Шешорах (2005р.). Ми мали виступ, останньою піснею повинна була бути "Трави Нема". Організатори ж, чомусь не попередивши раніше, а саме під час концерту, попросили мене зняти останню пісню. Янка почала із слова "Трави..." побачила, що я показую закінчити - повернулась до глядачів із словами дякую та покинула сцену. Наступного дня чую розмову двох дівчат. Одна каже: "Все це фігня (про виступи колективів). От вчора одна вилізла на сцену, співала і співала, а потім почала кричати "Трави мені", "Дайте мені трави" її зі сцени стягують, а вона все трави просить."... (сміємося)

До нашої балачки приєднується Янка, вона вже встигла роздати автографи та перевдягнутися. Чесно кажучи, мені дуже сподобалося її вбрання під час концерту. Тому мова пішла саме про нього.

- Яна, розкажи, будь-ласка, оці сценічні костюми, які були сьогодні на тобі і на решті музикантів, ти сама їх шиєш? Звідки такий талант, потяг до шиття?
Я. - Від бабусі, татової мами, вона все життя цим займалася. Взагалі то, шиття та проектування одягу моє величезне захоплення. Цього року от, наприклад, в купі з Юлією Сопільник на фестивалі "Перлини Сезону", де окрім музичного був ще й конкурс молодих дизайнерів, ми взяли друге призове місце. Колекція мала назву "Нова Україна".

- Я сьогодні на тебе дивилася, слухала. І ти знаєш, дійсно, побачила співачку. Співачку, яка вміє співати, володіє своїм голосом, вміє поводитись на сцені, якось акторськи себе проявити. До нас приїжджали гурти з дівчатами-вокалістами, але це зовсім не те. Не було тої енергетики, подачі чи що...
О.- Свого часу, є у нас такий Гримолюк Тарас, який займався "Рок-Екзистенцією" та іншими фестивалями завжди надавав перевагу Лесі Герасимчук перед Янкою, мовляв, Янка не вміє співати. Але працювати вживу і працювати у студії - зовсім різні речі. На мою думку, саме в живому виконанні рівних Янці мало знайдеться. Телебачення чи cd-записи не можуть у повній мірі передати її енергетику.

- Янко, я так розумію, ти не дуже любиш спілкуватися з журналістами? Повністю віддаєшся на сцені, а опісля вже не має натхнення про щось теревенити зі сторонніми людьми?
Я. - Але ж я не знаю... (ред. Янчина фраза-паразит.). (Сміємося) Щось є таке і не те, щоб не люблю, просто вже все казано сьогодні, що ж додати ще...Все класно, клуб гарний, хороші слухачі, обмаль простору трохи, як на мене, але у цьому і позитивний момент є, камерність якась чи що, хоча, наш гурт по суті своїй аж ніяк не камерний, більш орієнтований на великі майданчики.

- А в Луцьку вперше? Ти ж народилася у Нововолинську, це Волинська область.
Я.- Так у Луцьку вперше, але рік тому ми брали участь у фестивалі "Володимир", що проходив у місті Володимир-Волинський. Як на мене, то був один з найкращих наших виступів, принаймні той, який мені дуже запам'ятався.

- Сьогодні під час вашого концерту у колі глядачів-слухачів я чула таку думку, що ти, напевно, в дитинстві "Kiss" та Alice Cooper слухала, мовляв, присутня аналогічна акторська подача музичного матеріалу.
Я. - Та ні, в дитинстві я слухала Русю (пам'ятаєте, була така українська співачка) і Наталку Корольову.

- Трохи дивні уподобання, як для дівчини, яка зараз рок-музикою займається, ти абсолютно не соромишся того? Дуже імпонує така твоя відвертість.
Я. - А чого мені соромитись? Звичайна відповідь на звичайне запитання. Я б не заганяла нашу музику у якісь стильові рамки

- Погоджуюсь, що це, насправді, важко зробити. Хоча у вас на сайті таки є визначення "радісне театралізоване арт-готік-фолк-класик-рок-шоу". Я б ще додала блюз-рок, бо мені, особисто, твоя манера виконання у деяких аспектах чимось блюзову нагадує, чи то пак, навіть, джазову манеру. Особливо, коли ти імпровізуєш з голосовими партіями, закриваєш очі. Це прерогатива джазових виконавиць. Тих, хто душею співає, не фальшивить, так би мовити.
Я. - Ми усі намагаємося якомога щиріше з публікою себе поводити, але і не опускати слухача до рівня носіїв масової культури. Завжди хочеться мати свого глядача, хай навіть їх буде у залі не 1000, не 100, а 20 чоловік, але, щоб їм наша музика подобалась, щоб вони свідомо приходили на наші виступи. Заради такої мети готові багато і плідно працювати.

О. - Якщо ми будемо брехати глядачам, нам ніколи не повірять. Завдання Янки віддати енергетику, яка у неї накопичилась і отримати таку ж саму енергетику натомість - тоді це і називатиметься мистецтвом, музикою. Для нас дуже важливий такий контакт і позитивний енергетичний обмін. Якщо чесно, з усіх українських клубів, які є, "Майдан" на даний момент для мене найкращий. Це справжній рок-клуб, в Києві я не бачив таких. Тут усе - звук, аура, стиль. На заході є такі заклади, але тут, я вперше бачу аналогічно високій рівень. Будемо розповідати про вас де тільки можна, нехай і інші люди приїдуть подивитися і відпочити по-рок-н-рольному.

- "По-майданівськи", тобто. Що ж, будемо раді усім гостям. Файної музики і пива вистачить усім. Дякую вам за прекрасний виступ і цікаву розмову. Творчих успіхів!
Ось так. Протягом вечора стався і зі мною курйозний випадок, не маючи особливої любові до усіляких там журналюг та телевізійників, через що й сама взялася за цю вельми невдячну справу, "воювати" у спаскудженому інформаційному просторі, я почула як один хлопчина домовляється, тобто погоджує з Олександром права на відзнятий матеріал. Наших "штатних операторів", які фільмували dvd я знаю, і хлопчина був чужий, проте мав знайоме обличчя. Я згадала, що влітку він виступав на "розігріві" у Сергія Жадана під час літературних читань у луцькій Науковій бібліотеці. Жадан кльовий, але "Майдан" для мене усе, вже будучи на доброму підпитку, я вирішила осадити папарацці і явно не по-дружньому поцікавилася чи має пан-поет дозвіл на фільмування в "Майдані". Адже концерт приватний. Бідолаха злякався, але знаючи, що правда на його боці процідив крізь зуби, так щоб не крепко викривати мою необізнаність з ситуацією перед гостями: "Зйомку дірєктор замовляв". Виявилося, що це наше місцеве телебачення нарешті зацікавилося нормальною музикою, та й мистецьким життям Луцька загалом. Обійшлося без жертв, розійшлися тихо та спокійно. Оркестранти перевдягнулися і невимушено-природно поповнили ряди любителів пива за нашими довгими столами. Слухали музику, спілкувалися з людьми. За цей вечір, після якогось чергового халявного свята на площі, до нас завітали ще одні зірки - музиканти гурту "Mad Heads"...Але це вже зовсім інша історія. А сьогодні вся наша увага, розмови і висловлювання були зосереджені на "ОЯК"

Луцький "Майдан"