«Перехідні стани», або Що ховається за поглядом дитини?..

В «Мистецькому арсеналі» (вул. Івана Мазепи, 30) з 13.06.09 по 26.06.09 проходитиме фотовиставка Ірини Рузіної, яка присвячена дітям, а точніше, як говорить назва експозиції, їх «Перехідним станам».

Що ми побачимо, зазирнувши в очі дитині? Що ми здатні зрозуміти, в них зазирнувши? Які потойбічні світи там приховані, і чому такими далекими вони нам іноді здаються?

Саме це і прагнула розгадати фотограф Ірина Рузіна у своєму проекті «Перехідні стани», експозиція якого відкрилась 13 червня в «Мистецькому арсеналі». Надихнуло автора на створення проекту постійне спостереження за дітьми, за їх поведінкою, станами, сприйняттям цього світу і адаптуванням в ньому. Найбільшим захопленням в житті пані Ірина вважає саме дітей, бо вони дають їй неймовірний заряд енергії і життєвої снаги. Багато працюючи з малечею і виховуючи власну дочку, намагаючись якнайглибше зрозуміти дитячу психологію, вона помітила за ними часом «дивне» поводження: несподіваний сум, іноді занадто глибокий і серйозний погляд, неначе він приховує в собі щось важливе і зрозуміле лише цьому безневинному, безтурботному створінню, щось таке незвичайне, що аж ніяк не властиве дітям. Найбільш потужний матеріал для роздумів і творчих ідей давала дочка автора, яка, до речі, є героїнею багатьох творів. Роботи для експозиції збирались поступово, і якщо початкові кадри зроблені випадково, більше на інтуїтивному рівні, то пізніше це було вже цілеспрямоване бажання передати власне бачення дитячого світу.                                                                                   

Всі роботи виконані ручним срібно-желатиновим друком. І це наче додає фотографіям своєрідної таємничості, чи, якщо хочете, навіть потойбічності. Обґрунтовуючи вибір саме такого способу друку, пані Ірина стверджує, що поки що плівка цілком задовольняє всі творчі потреби і дозволяє реалізовувати мистецькі задуми. Та, якби там не було, вже важко уявити, щоб цей проект з його концепцією був створений іншим способом. Форма цілком гармоніює зі змістом – вагома ознака, погодьтеся. 

Автор впевнена, що діти переживають перехідний стан від світу чи світів, з якого вони прийшли до моменту повної адаптації у світі нашому. Ідея реінкарнації цілком переконливо пояснює стан дитини, яка все ще неначе таїть в собі пам'ять і досвід минулих життів. Вони досі не можуть позбавитися цього минулого, немовби несуть в собі тягар і мудрість того, що ми ніколи не зможемо пізнати.                                 

Діти в цьому проекті такі живі, справжні у своїй щирості і безпосередності, але й водночас щось на диву глибоке, неземне, не по-дитячому серйозне в їх очах.       

Це не світ дитинства, це світ дитини, таємничий, прихований і нам незрозумілий. Світ, в який нам давно заказана дорога, світ, в який ми не здатні проникнути і зазирнути. Нам лишається лише спостерігати за ними, такими рідними, чарівними, але й, водночас, далекими і недосяжними. Нам лишається лише любити їх наскільки спроможні і не дати загубитися в хаосі нашого дорослого і занадто «серйозного» та «складного» життя.