Піккардійська Терція: «Перед концертом ми потискаєм всі разом руки, розходимся й молимся»

Концерт вокальної формації «Піккардійська терція» закінчився близько 21-ої години. Але з палацу «Україна», де, власне, й відбулося це (священно)дійство, я пішла набагато пізніше – коли всі «парадні виходи» були зачинені, гардероб не працював, а у приміщенні залишалися тільки піккардійці, журналюги, котрі полювали на їхні слова та світлини, фанати з авторучками й листівками для автографів та суворі, мало не похмурі, охоронці.


Чекати на інтерв’ю довелося довгенько. Виконавці були справді «нарасхват»: в холі проходив сеанс паралельних інтерв’ю (коли в кожному кутку стояло по піккардійцю, а перед кожним піккардійцем – по диктофону).
Мені пощастило урвати хвилин двадцять у двох Андріїв – Андрія Капраля й Андрія Шавали. І ось про що ми говорили...

- Як вам київська публіка?

Андрій Капраль: Як завжди, класно.

- А чим відрізняється публіка у Києві, Львові, Варшаві, в інших містах, де ви давали концерти?

Андрій Шавала: Ви знаєте, нічим не відрізняється. Якщо до публіки щиро з душею вийти, віддати всю, душу подарувати цим людям, вони завжди віддадуть тобі сторицею. І в будь-якому місті, де б ми не виступали, ми завжди чесно й правильно робимо свою роботу, і завжди тішимося від слухачів, з якими ми спілкуємося в кожному місті. У нас нещодавно був концерт у Вінниці прекрасний. Ми у Вінниці були взагалі вперше, і дуже хвилювалися, не знали як нас люди взагалі сприймуть.

А.К.: У нас був аншлаг. У Житомирі був концерт власне з цією ж прогамою.

А.Ш.: Так що для нас немає різниці – Київ, Житомир, Вінниця...

А.К.: Я ж кажу, люди, які приходять до нас на концерт, вони знають, на кого вони йдуть, тому чекати реакції якоїсь інакшої, напевно, не доводиться, тому що якби людей загнали на наш концерт, і вони би не знали, що то таке...

А.Ш.: ...то й ми б не знали, що робити.

А.К.: Напевно і у людей все було б інакше, а так – це є знайомі люди.

- А перед концертом у вас є особливі ритуали, ну, крім того, що ви маєте розспіватися?

А.Ш.: Ми не забобонні співаки, ми просто молимся перед концертом, і все.

А.К.: Ми потискаєм всі разом руки, розходимся й молимся.

- А чому ви так рідко приїжджаєте в Київ? Фактично раз на рік. Минулого року – 24 грудня ви дали два концерти...

А.К.: Ну, я скажу так. Якщо вам будуть подавати рис кожен день, то за тиждень ви його не схочете. Тому, розумієте, я знаю, що люди прийдуть послухати пісні, що їм подобаються. Але зловживати, приїджати, співати фактично одну й ту ж саму програму десять разів, це не по-чесному з нашого боку. І тому ми, звичайно, ті пісні, про які знаємо, що люди їх люблять, ми завжди їх включаємо в будь-які програми. Тому що без цього не існує, напевно, жодного виконавця у світі. А так ми стараємося нову програму привезти щоразу. Дійсно, в серйозному залі – великий сольний концерт. Ми в Києві буваєм, але ми маєм не тільки такі сольні виступи. Приїжджаєм і на маленькі виступи, концерти. Так, звичайно, як їздять всі музиканти – різними країнами, різними містами. Ну, так, напевно, склалося. Так ми працюєм. Ми їздим кожен рік фактично у всі міста, ну, не у всі, але в ті, у які їздимо, представляємо нову програму...

- А в які міста ви їздите найчастіше?

А.Ш.: Практично всі об’їздили...

А.К.: Ну, Івано-Франківськ, Тернопіль, Житомир, Київ, Львів, Дніпрпетровськ, Харків, Донецьк, в Ялті виступали. Стараємось просуватися далі.

- А за яким принципом формується програма?

А.К.: Це залежить, яка програма саме представляється. Сьогодні в концерті був...

А.Ш.: Основа – альбом «Антологія. Том ІІ».

А.К.: Так, фолк. Потім були пісні, які записані в інших альбомах, але рідко виконуються. Були прем’єри, які увійдуть у наступний альбом. І були пісні, які всі люблять-знають, от... А формування програми залежить від того, що саме ми представляємо. Якщо ми робим збірний концерт, тобто антологію, то вибираємо пісні, щоб вони тримали концерт в певному настрої. А якщо це – концептулаьні концерти, наприклад, різдвяний...

А.Ш.: Кияни мали можливість його бачити.

А.К.: ...Колись ми робили духовну музику. То це були концерти концептуального спрямування.

- Розкажіть трішечки більше про новий альбом.

А.Ш.: Не можу сказати... (сміється)

А.К.: Можемо сказати точно, що він буде приурочений до нашого 15-річчя, яке відбудеться 24 вересня наступного року. І до цієї дати ми, звичайно, будемо готувати новий альбом.

- В нього увійдуть нові пісні чи старі в новій обробці?

А.К.: Ні, там, скоріше...

А.Ш.: (перебиває) Там будуть нові.

А.К.: Там може бути кілька старих пісень. Туди, напевно ввійдуть «Ой, летіли дикі гуси» в нашій еротичній обробці (ця пісня була виконана під час кинцерту 10 листопада).

А.Ш.: Також пісні, які не входять до жодного з альбомів, але є на носіях у нас.

А.К.: Так. Але в основному то будуть нові пісні.

- А якого спрямування? Теж фолк?

Андрій Капраль і Андрій Шавала хором: Ні-ні-ні-ні!

А.К.: Це буде типовий естрадний проект.

- Ну, знаєте, слово «типовий» – це антонім для «Піккардійської терції».

А.К.: Типовий для «Піккардійської Терції». Але, можливо... Не хочу конкретно заявляти, але він буде, можливо, трішки з таким .. латинським забарвленням.

А.Ш.: Латиноамериканським.

А.К.: У концерті були пісні в подібному ритмі. Ми не знаєм ще...

А.Ш.: Це для нас також нове...

- Колись в одному з інтерв’ю ви сказли, що потрібно було дорости до фолку, так само, як деякі люди доростають до класичної музики. Ви могли б пояснити цю думку?

А.К.: Я вам скажу так. Розумієте, фольклор, який є на Західній Україні, він є досить специфічний. Тому що в нас народна пісня, вона десь вже є перемішана з класичною музикою, оскільки вплив на Західну Україну мала Західна Європа. У нас дуже багато музикантів і композиторів вчилися у Відні.

А.Ш.: Празі, Варшаві, Кракові...

А.К.: І деколи ми не знаємо до кінця, чи це є фолк. Люди колись зробили аранжування, і ніхто навіть до кінця не знав, хто його зробив. А воно пішло по людях. І вже навіть деколи ми думали, що воно – народна пісня, а виявляється, вона знаходила автора. І складно зробити.. У нас є лемківські пісні, правильно. Але лемківських багато хто виконує. І тому ми старалися зробити альбом із піснями багаторегіональними.

А.Ш.: Вихопивши з різних регіонів.

А.К.: І Західна Україна, і Центр, і Схід. Це непросто. Тому що ми, зрештою, не є фольклорним колективом. Якщо би ми з початку свого існування почали займатися суто фольклором, то, можливо, для нас би було таким довершенням записати естрадний альбом. А ми по своїй природі народні пісні з дитинства співаєм. З бабцями, дідусями, з батьками. Ми так виховані в тому, так. Колись дехто з нас і на весіллях грав. Ми знаємо цей репертуар добре. І ми просто... Напевно, мозок настільки акумулював це, щоб видати такий продукт. І тому саме після 13 років естрадної діяльності ми прийшли до того, що ми зробили альбом із тих пісень, із яких ми починали. Напевно, лінія якась така пройшла, і ми доросли до того, щоб зробити фолк.

- А як ви підбирали пісні?

А.К.: Було багато пісень, які ми виконували просто для себе.

А.Ш.: У вузькому колі.

А. К.: Є пісні, які просто нам потрапили на слух. Ми знали, що вони є, але десь чи хтось заспівав. І тоді кажем: «А давайте зробим». Чи банально там Володя щось почув, зробив аранжування, чи я послухав одну пісню, зробив її, бо мені так захотілося, потім приніс, заспівав. І вона вийшла. Так що це все настрій.

- Ви говорили про родичів. Як ставляться ваші родини до того, що ви робите?

А.Ш.: Як терплять? Ну вони знали... особливо дружини. Вони знали, за кого виходили заміж, їх було попереджено наперед. Так що вони просто нам нічого не можуть сказати. Вони нами пишаються, нами тішаться. Навіть діти вже тішаться й пишаються.

А.Ш.: Дітям наша музика подобається. А батьки, в свою чергу і в свій час, зробили багато, тому що вони нас терпіли, наші науки, вони нас заганяли деколи до музики, для батьків це таке саме життя, як для нас.

А.К.: Але так як ми вже є батьками, то ми можем заявити так категорично, що всі батьки люблять своїх дітей. І вони завжди тішаться з того, що їхні діти роблять.

А.Ш.: Їхніми успіхами...

А.К.: А ми вважаємо, що робимо добру справу, тому наші батьки напевно раді за нас вдвічі більше, ніж, можливо, інші батьки за своїх дітей. Але просто вони розуміють, що ми робимо, вони це цінують і люблять нас як своїх дітей.

- А хто вас привів у музичну школу?

А.Ш.: В кожного по-різному. В мене особисто батько музикантом був, тобто таким аматором, котрий грав у свій час на весіллях. І музика в хаті звучала практично від мого народження. І я, і мій брат – в мене брат теж музикант, тільки в духовому оркестрі військовому. Тобто музика лунала з дитинства. І просто вже не було... само собою якось вийшло, що я пішов у музичну школу. Потім мені це набридло, я хотів кидати. Вони мене трошки підігнали до цього. Воно якось так хвильками йшло.

- А на чому грали?

А.Ш.: На баяні, на кларнеті, на нервах, у батьків переважно (сміється).

- А найбільше що сподобалося?

А.Ш.: Співати.

А.К.: Я з дитинства, скільки себе пам’ятаю, стільки хотів бути артистом. З садочку. Кажуть, що я вже з яслів концерти давав. Просто, банально. Я, напевно, вродився імітатором. З дитинства постійно слухав музику... Я зараз дивлюся: моя дитина, можливо, то я її так . Старша моя донечка – менша ще дуже маленька, ще місяця немає. А старша, я дивлюся, вона слухає так само, як і я. От я з дитинства пам’ятаю... Тільки зараз, побачивши, як вона реагує на музику, я згадав, що і я слухав, як труби грають, барабани, баси. Оце просто так... я просто стояв, імітував у саду під віник. Три мушкетери чи щось таке. І просто взнав, що в мого діда є дуже класний італійскьий акордеон. Я його взяв і пішов у школу сам. І, зрештою, сам провчившись у школі, училищі, консерваторії.

- А у вас є улюблені пісні з репертуару «Піккардійської Терції»?

А.Ш.: Є.

- Які?

А.Ш.: Як я скажу, які в мене улюблені – на мене образяться інші пісні. А як я скажу, які не люблю, про це будуть знати слухачі. Весь репертуар нам подобається...

А.К.: Він проходить серйозний процес сортування. Відбір.

А.Ш.: Він проходить через серце кожного виконавця. Якщо ми його не пропустимо через серце, ми його не можемо винести на суд слухачів. Тому що на суд слухачів виносимо твори, що подобаються нам.

- А у вас є якесь життєве кредо чи девіз?

А.К.: Девіз, ви знаєте, напевно не девіз. Просто..

А.Ш.: Головне кредо – це чесно робити свою роботу і все. Бути чесним перед людьми.

- Часто запитують, що за чарівну паличку Дональд (Володимир Якимець – художній керівник вокальної формації) дістає з кишені?..

А.Ш.: Камертон. Який дає звук, з котрого будується...

А.К.: Це 440 герц, здається.

А.Ш.: Від якого будуються всі звуки, всі акорди, всі тональності.

- ...а потім змушує налаштовуватися і не каже, яка пісня?

А.К.: То вже такий жарт.

А.Ш.: Ми й так знаємо. По тональності знаємо, яка пісня...