«Планета С.К.А.Й.»: з чистим обличчям у попсі

«До сих пір я не можу взнати, ким я став, що я можу, хочу, маю, з ким і як живу, скажи всі бажання замкнулися в собі, замкнулися в мені – спробуй їх дістань…» Ці відверті пронизливі рядки, з яких починається остання пісня «Планети С.К.А.Й.» запам’ятовуються найбільше – адже вони найпромовистіше свідчать, що хлопці з «файного міста Тернопіль» – нетипового й таємничого міста – поринувши з головою у шоубіз (чому просто не було альтернативи), зуміли, даруйте за банальність, зберегти своє обличчя, зокрема й у порівнянні з собою дворічної давнини. Власне, вони свідчать також і про те, яким воно є, це обличчя.

Вихід другого альбому – то момент істини для кожної рок-банди, котра так чи інакше вже встигла заявити про себе і має непоганий потенціал. Під час презентації диску і у коротеньких Мережевих відгуках хлопцям виписано безліч авансів – «Найуспішніший прорив в українському шоу-бізнесі останніх років», «Найкращий роковий альбом України-2007», «Один з найкращих українських рокових колективів» тощо. Одне зрозуміло – ці аванси не позбавлені підґрунтя: на сьогодні Скаї (як групу називають у себе на малій батьківщині) – це те, що вже обговорюють, кого впізнають і чиї обличчя все частіше визирають з-під моніторів та глянцевих обкладинок. Те, що вже навіть критично оцінюють, прискіпливо аналізуючи: чому ж, мовляв, хлопці ще не реалізували свою «здатність на більше»?

Безпосередність – головний ключ до музики «Планети С.К.А.Й.», вона часом розхристана, часом розтікається мислію по древу так, що докупи годі зібрати. Мало відверто пустих і банальних фраз з одного боку (хоча дехто з рецензентів вбачає таку банальність у «констатації очевидних істин») і обмаль лаконічно-викристалізованих - з іншого. Несподівані аналогії, влучне схоплення чуттєвої реальності «тут-і-тепер» («Як тебе звати»), драматичні психологічні замальовки під враженням перегляду голівудського трилера («Йде війна»), чергування динамічних і спокійних пісень, панківські запальні ритми, вибухи лібідо і медитативні самозаглиблення. Важко сказати, чим ця музика за два роки змінилась, скоріше, це ще той самий період у своєму продовженні, видозміні. Олег каже, що відійшов від лінійності вокальних партій і поводився в цьому плані «більш різнобарвно». Не хочеться говорити банальності про дорослішання чи покращення звукорежисури з аранжуванням, це й так зрозуміло. Головне, повторимось, - це те, що, перейшовши на контрактний конвеєр імені «Лавіни Мьюзік» та Едуарда Кліма, музиканти, схоже, не збираються втрачати свою родзинку, яка їх завжди вигідно вирізняла і вирізняє з-поміж інших рок-команд Тернополя та України загалом.

Хоча те, що цю «частку себе» можна було подати якісніше та яскравіше, сумнівів не виникає: є за що покритикувати одне з найпомітніших і найживіших явищ сучасної української рок-сцени. Вже згадували ми і надмірну медитативність, і нерівну, розхристану структуру деяких композицій (таких, як та ж «Будь зі мною»), замкненість у колі розмитих натяків власних переживань. «Любую из ролей он играет искренне и до конца, жаль только сами роли - не шекспировского накала», - такий висновок робить автор однієї з рецензій. Не беремось коментувати слушність чи доцільність такого твердження, але тут є над чим задуматись - лірика подекуди є справді сильною, але інколи вона відходить водянистістю – те, що пробачається на провінційному рівні, активно дає про себе знати на рівні більш високому. Можливо, частково це можна пояснити тим, що більшість пісень – це свіжий, а отже, набагато менш відстояний матеріал, ніж матеріал попереднього альбому, коли просто було підведено музичні підсумки чотирирічного існування групи, щоправда, з присмаком нового аранжування.

Найцікавіші композиції – «Як тебе звати», «Повернення», «Ваніль» і «Хто ти мені», хоча за хітовістю вони все-таки поступаються «Тебе це може вбити» чи «Зникаю» у його первинному, «доальбомному» виконанні. А от той же «Бест друг» дуже важко відокремити від кон’юнктурного кліпу, що створює певну проблему.

Тож хлопцям є над чим працювати, куди рухатися і до чого тягнутися. Альбом важко назвати проривом далеко вперед, але без «Божої іскри» та натхнення не обійшлося. Бажаємо Олегові, «Папі», двом Юркам та Сергію цю іскру перетворити на фейєрверк яскравих наступних робіт.

Трек-лист:
1. Best друг
2. Як мене звати
3. Восени
4. Я здатен на більше
5. Поки не пізно
6. Повернення
7. Дівчина в білому
8. Ваніль
9. Тетяночка
10. ОК
11. Планета
12. Хто ти мені
13. Будь зі мною