«Мілленіум»: Похмура трилогія про дорослу Пеппі

У містах Західної Європи люди звикли читати. Читати у громадському транспорті, у кав’ярнях, у парку на лавочках. Однак велика кількість читачів незалежно від віку і статі читає книгу у чорно-червоній обкладинці. Це – «Мілленіум» покійного шведського журналіста Стіга Ларссона.

Шведська література відома українському читачу, передусім, казками Астрід Ліндгрен, Сельми Лагерлеф тощо. У 2002 році видавництво «Кальварія» подарувало українцям чудову нагоду пірнути у шведську літературу завдяки книгам Торгні Ліндгрена.

Стіг Ларссон – шведський журналіст, який писав про економічні злочини й фінансові махінації і виступав проти расизму, ксенофобії та ультра-правих. У листопаді 2004 одразу після того, як Ларссон передав рукопис трилогії «Мілленіум» до редакції, у нього стався серцевий напад. Виданий посмертно «Мілленіум» став одним з найбільших бестселлерів, по першій книзі вже відзнято фільм, а батько і брат Стіга Ларссона судяться за авторські права з його дівчиною (вони проживали у громадянському шлюбі понад 20 років), у якої зберігається майже закінчений рукопис четвертого тому.

Герої і події «Мілленіуму» вигадані, проте мають своїх прототипів у реальному житті.

Том І: Чоловіки, котрі ненавидять жінок (Män som hatar kvinnоr)

«Мілленіум» – це назва щомісячного журналу, котрий висвітлює економічні злочини та корупцію у Швеції. Журналіст Мікаель Блюмквіст потрапляє на три місяці за ґрати, адже йому не вдалося виправдатися за надруковану статтю про шведського магната-олігарха Карла-Еріка Веннерстрьома. За хорошу суму грошей і додатковий матеріал про Веннерстрьома, Блюмвісту пропонують зайнятися розслідуванням сорокарічної давнини. З острова відомого шведського діяча Вагнера зникла племінниця, але щороку він отримує квітку на день народження. На допомогу Блюмквісту приходить хакер Лізбет Саландер. Сюжет розвивається настільки швидко і неочікувано, що невдовзі герої разом з читачем (глядачем) потрапляють у світ кілерів-психопатів.

Прототип талановитого і відважного журналіста та бабія Мікаеля Блюмквіста – це сам автор та майже однойменний казковий герой Астрід Ліндгрен. Прототип Лізбет Саландер – це Пеппі Довга Панчоха, адже Стіг Ларссон зізнавався, що саме Пеппі надихнула його створити образ Лізбет. Проте, на відміну від Пеппі, Лізбет – це чорнява анорексична бісексуалка, яка носить пірсинг, татуювання, одягається у стилі панк, достеменно розуміється на хакерських штучках і ненавидить чоловіків, котрі ненавидять жінок.

За мотивами першої частини відзнято жорстокий фільм, де роль Лізбет виконала Нумі Рапас, яка стала символом соціальної непокори і холоднокровного інтелекту серед шведських дівчаток.

Том ІІ: Дівчина, що гралася з вогнем (Flickan som lekte med elden)

«Мілленіум» збирається опублікувати статтю молодого дослідника Дага Свенсона про трафік й експлуатацію повій зі Східної Європи у Швеції. Але Свенсона і його подругу вбивають, а всі звинувачення падають на Лізбет, котра веде своє, паралельне Блюмквістовому, розслідування. Невдовзі проясниться історія дитинства Лізбет і виявиться, що повій використовують шведські чиновники і поліція. До того ж, може розгорітися скандал щодо переховування колишнього радянського шпигуна, що народився у Сталінграді в... Україні (це так в книзі написано).

Том ІІІ: Повітряні замки руйнуються (Luftslottet som sprängdes)

Спершу здається нудним продовження другої частини, однак невдовзі читач (і скоро глядач) потрапляє у світ скандалів на найвищому рівні, де відбувається кульмінація, коли добро протиставляє два зла між собою.   

Дуже би хотілося, щоб український читач міг ознайомитися з книгою, а глядач з фільмом. Було б приємно гортати видання «Кальварії» з перекладом Ольги Сенюк й редагуванням Ігоря Римарука. Але, нажаль, Ігоря Римарука вже немає серед нас, а видати книгу зараз дуже дорого...