про добло і зло

Днями я вирішив розважитись і почитати якусь хорошу дитячу книжку… Таку хорошу книжку написала тьотя Ілена Калпа, тоісь Ірена Карпа, і називається вона «Добро і зло», тоісь «Добло і зло»!

Книжка тьоті Карпи дуже цікава і висвітлює надзвичайно важливі моменти нашого з вами сьогодення та нашої з вами історії. У першій частині книжки «Привиди моєї школи» тьотя Карпа розповідає про становлення контркультури в західноукраїнському місті Яремчі: наприклад, коли авторка описує, як вона намагалася зробити своїй подружці Надьці модну «прічу» – «боб‑каре на ножкє, лєсінку». Хоча Надьку прийшлося побрити наголо, зато вона була першим панком у Яремчі!

Тьотя Карпа дуже гарно ілюструє популярну нині тезу «Схід і Захід разом», наприклад, коли описує, як вона гуляла зі своїм песиком ердельтер’єром Діком, а місцеві баби плювали в їхній бік:

« - О, диви‑диви! Телє ведеш, чи шо? Зара як тобі вклену!

Ну і шось там кляла навздогін. Я, правда, могла зупинитися і крикнути бабі:

- В свою пазуху!!! – так мене навчила Юлька з Черкас»

Так я зрозумів, що існує ще одна шпіонська мова – гуцульський діалект, який «дуже може пригодитися, якщо хочеш послати комусь таку шифрограму, щоби оточуючі ні чорта не вдуплили»!!! Я б хотів також вивчити цю мову, але ще не зовсім досконало опанував матюки і суржик…

Також мені дуже сподобалось, як собачка тьоті Карпи викачалась на вулиці у гівні і вона мусила її вимити трьома літрами води, позиченими у сусідки, бо в західноукраїнському місті Яремчі в 1990‑х роках відключали воду! Я навіть сказав мамі, що хочу завести невеличкого песика, але мама шось невнятно пробурмотіла про труп…

Крім зіткнення ментальностей та соціальних колізій, тьотя Карпа майстерно показує у своїй книжці гендерний конфлікт, а часом вони в неї тісно переплітаються! Так, наприклад, вона розповідає про свого колишнього бойфренда Васю, який виявився повним підаром і рагулем. «Як ті київські тьолачькі велися на наших ковбоїв, я по сей день не розумію. В любистку хлопці коси мили, чи що? Або не коси…», – запитує тьотя Карпа. Ще в неї був бойфренд росіянин, який, зізнається тьотя, «бив свою жену, але не мене, бо я йому пообіцяла сірчаної кислоти в очі. В нас, західних українців, свої традиції».

Тьотя Карпа поїхала до Києва, і там вона зустріла своїх подруг тьолок з «Планети тьолок», дядю Алігарха і дядю Антона Фрідлянда. Дядя Алігарх любив тьотю Карпу, а вона його не любила, тіки не знала, як йому це пояснити, тому постійно ригала в нього в квартирі, портила йому нерви і морочила голову. Мама сказала, що це тому, що дядя Алігарх був не достатньо крутий, і навіть не купив тьоті Карпі такого ноутбука, який вона хотіла. Нарешті тьотя Карпа зустріла Рибочку – письменника Фріндлянда, і відразу відмовила в стосунках Аліграхові. Мама сказала, що це справжнє безсрібництво і великий жіночий подвиг, бо ж «пісатєль... це асоціюється з поетами, а поети асоціюються з бідністю і смертю під сходами від туберкульозу і недоїдання».

Найбільше нам сподобалися тьолки – подружки тьоті Карпи, вони дуже схожі на маминих подружок, хоча мамині подружки і не лесбіянки, а тьотіні Карпині вроді лесбіянки, але з маминими теж може всяке статись… Головне, що мама чогось-то не записує їхні тьорки на диктофон, а тому ніколи не зможе написати таку талановиту книжку, як тьотя Карпа! :(

Крім цих важливих питань, тьотя Карпа заторкує проблеми взаємин батьків і дітей («а як батьки люблять накурених дітей – іііі! – бо ж діти в цей час раді поспілкуватися і з гарним апетитом, багато їдять»), проблему соціальної адаптації («взагалі, жити з вегетаріанцем дуже круто: ніхто не зжере твою банку червоної ікри чи відварений телячий язик»), проблему спілкування в Інтернеті («…я сиджу і думаю, що спонукає цілком здорових людей писати «блять» замість «блядь») тощо. Я думаю, що книжку тьоті Ірени Карпи недаремно видав «Клуб сімейного дозвілля», адже це хороша дитяча книжка, котра прищеплює підростаючому поколінню почуття гумору, добрий смак, відповідальність, щирість у стосунках, цілеспрямованість та високу самооцінку :).