Вільна проза вільної людини: книжки Сергія Жадана

«...Насправді ніхто не помирає від нестачі кисню, помирають саме від нестачі любові або нестачі бабок».
(С. Жадан. «Власник найкращого клубу для геїв»)

Проза Сергія Жадана – з присмаком «пролетарськості» (але, звісно, не того штибу, як, наприклад, «Кляса» Павла Вольвача). Соцартівська естетика деяких його книжок (щойно виданої «Гімн демократичної молоді», поетичної збірки «Пепсі») та їх демократичне наповнення переконливо свідчать про те, що в новітній українській літературі існує феноменально талановитий та відвертий письменник. Він майже нічого не вигадує, через цю відвертість читаєш його на одному подиху. Він – справжній письменник сьогодення, його емоційно-насичена мова де-не-де пересипана міцним слівцем – це мова нашої сучасної країни. Його гумор трохи «чорнуватий», але це гумор нашіх часів. Хто він: анархіст, пророк чи просто співець нашого часу?..

Його анархізм – це образ мислення насправді вільної людини, яка свідомо живе за законами, записаними в «Декларації прав людини», якій не треба комусь щось доводити. У подорожніх замітках «Anarсhy in the UKR» Сергій Жадан мимохіть подає цілий зріз епохи пострадянської крізь призму спогадів свого дитинства за радянських часів, як він їздив по Луганській області разом з татом-шофером та як вертався до цих маршрутів зараз вже не просто з метою, як колись, втішити свою дитячу зацікавленість до навколишнього світу, а з метою проїхатися по місцях колишньої бойової слави анархістських угрупувань за часів громадянської війни. Але, на жаль, більшість цих місць, навіть пам'ятні знаки та меморіальні дошки, залишаються пройняті радянською естетикою, яку вже не переб'єш.

За аналогією з анархістським минулим в Україні часів Громадянської війни, Жадан ескізно, фрагментарно вимальовує події періоду «Помаранчевої революції» – жодних аналогій , але ці фрагменти є карнавалізованими, звісно, ми таки мали великий український помаранчевий карнавал, після якого завжди важко просинатися та вертатися до буденного життя. А Жадан і не спонукає нас вертатися, місцями він філософствує, але його філософія не занудна, вона не стільки пояснює життя, скільки допомагає жити, бо є оптимістичною.

В романі «Депеш Мод» та розділі «Мої вісімдесяті» у книжці «Аnarсhy in the UKR» відчувається «пролетарське» походження його прози не в естетичному сенсі. До речі, зовсім не обов'язково задаватися питанням, хто він, Сергій Жадан – романтик чи анархіст, це не є головним, на відміну від того, що його проза це насправді романтични й анархізм, на який може бути здатна лише абсолютно вільна людина.

Кажуть, що роман «Депеш Мод» навіть заборонили до видання та розповсюдження у Росії, тому що там перелічено рецепти приготування «Коктейля Молотова» та інших вибухових речовин. Але хіба це розумно? Хіба хтось з читачів Жадана почне їх готувати просто «по приколу» чи з іншою метою, наприклад, підірвати, врешті-решт, набридлу школу?.. Хіба не зрозуміло, що справжні терористи вже давно самі вивчили ці рецепти, то до чого ж тут книжка молодого українського письменника, чиї твори зараз постійно презентуються на Франкфуртському та Лейпцігському книжковому ярмарках, який по півроку мешкає то в Польші, то в Австрії, то в Німеччині, не відволікаючись на глобальні проблеми неглобального масштабу, що супроводжують щодня нас в нашій Україні.

І ось, перед очима з являється остання, щойно видана, як і дві попередні, харківським видавництвом Folio у серії «графіті» книжка Сергія Жадана «Гімн демократичної молоді». Це «шість ліричних історій про розвиток середнього бізнесу в умовах формування відкриттого суспільства. Сюжет книги поєднує в собі ліричну оповідь із фаховими публіцистичними розвідками, присвяченими легалізації тіньового сектору економіки...» Можливо, проблема, якої торкається ця книга, криється в тому, що Україна, на жаль, не Італія, тут ніколи не існувало сицілійської мафії на чолі з хрещеним батьком (все-таки італійські мафіозі мали власний «кодекс честі», хоча рідний брат міг вбити брата, але, керуючись такими високими принципами як «рятувати гідність сім'ї»). А от українські мафіозі поводяться стихійно, в який бік вітер віє – це вже справжня анархія.

Перша історія розповідає про існування «найкращого клубу для геїв», згодом – про «сорок вагонів узбецьких наркотиків» та про «особливості контрабанди внутрішніх органів...»
Але про що б не писав Жадан – це буде з присмаком «чорного гумору», це буде відверто, це буде змальована картина нашого буденного життя саме таким, яким воно є і яким ви хочете його бачити, я вдивляюся в цю картину з надією на поліпшення умов для існування в нашій країні. Сподіваюся, ви також.