«Щось соус згірк у данськім Королівстві...»

У заньківчан прем'єра — “Гамлет у гострому соусі”

«А соус? Як йому соус?», — цікавиться кухар Фроггі в прем’єрі театру імені Марії Заньковецької «Гамлет у гострому соусі» в постановці Вадима Сікорського за п’єсою італійського драматурга Альдо Ніколаї. З’ясувалося, що принц Гамлет спершу сумнівався: «лити чи не лити», але коли все-таки скуштував страву, то промовив: «Щось соус згірк у данськім Королівстві...», «Протухло щось у Королівстві данськім».

Такі й інші алюзії до Шекспірового «Гамлета» в спектаклі творять тонку філософсько-гумористичну пародію — комедію ситуацій, вишукану й естетичну, дотепну і життєствердну, без надміру «низького» і без пафосу «високого».

Зв’язок кулінарії зі станом справ у державі виявився значно глибшим, ніж гостра оцінка страв, що їх готує кухар королівської кухні в Ельсінорі. Зі смакових уподобань Гамлета Фроггі робить висновки про фізичний і психологічний стан нащадка трону: тішиться, коли принц відмовляється від солодкого на користь біфштексу з кров'ю: «Не шоколаду я бажаю — крові» й сумує, коли той знову береться за старе.

Варіацій на тему класичного «Гамлета» у світовій літературі чимало, зокрема «Розенкранц і Гільденстерн мертві» Тома Стоппарда, «Фортінбрас спився» Януша Гловацкого, «Гамлет-машина» Хайнера Мюллера, «Гамлєт, або Феномен датського кацапізму» Леся Подерв’янського, «Гамлет. Версія» Бориса Акуніна. А в п’єсі Альдо Ніколаї несподіваним є погляд на класичний гамлетівський сюжет з такого ракурсу, коли образа й помста кухаря керують перебігом подій на королівській кухні в Ельсінорі, а відповідно, й у всьому Королівстві данському.

З кухні все почалося і кухнею завершилося: «Кухня — це дипломатія, втілення миру і вогнище війни». Вадим Сікорський додає аналогію із закуліссям нашого життя: «Кухня — те місце, де всі знають усе і навіть значно більше. Дивлячись на життя як на офіціоз, ми дуже часто забуваємо, що більшість важливих справ ми вирішували за обідами, вечерями, у ресторанах, кав’ярнях тощо».

Кухонний гедонізм Фроггі — тло для розвитку сюжетних перипетій і трактування одвічних гамлетівських питань. Адже образа й помста як спонука до дії не є притаманними суто «кухарській» свиті королів, найменше в цьому контексті можна говорити про владу саме кухарів і кулінарії, у спектаклі і п'єсі це творчий прийом для реалізації ідеї. Фроггі, головний персонаж у виставі, «вивернув» гамлетівський сюжет (задля поцінування своїх кулінарних шедеврів і з помсти за зраду дружини). Він зіграв перед Гамлетом роль привида його батька і в такий спосіб продемонстрував, що все у світі відносно, не абсолютно, іноді дуже гротескно й не таке, яким видається на перший погляд. Тим часом щуряча отрута, яка впродовж цілої вистави фігурує в одній із пляшок і таки вистрілює (як класична рушниця), додає ситуації гротеску й парадоксальності. А соус зі страв, серед яких є печінка «Закльований Прометей» та салат «Дієта Афродіти» – пікантна приправа в спектаклі.

Парафрази на сакраментальне і цілком серйозне «бути чи не бути» не нові, до них вдавалися і вдаватимуться. У постановці їхнє нанизування цілком доречне й вони не менш важливі, ніж прототип: «знати чи не знати?», «ким бути чи не бути?», «постало питання: плисти чи не плисти?», «я готовий. Чи ні?», «бронхіт чи дуель?», «пити чи не пити?».

За перебігом подій спектаклю цікаво спостерігати, актори (першого прем'єрного дня – Степан Глова, Альбіна Сотникова, Марія Шумейко, Андрій Снічарчук, Юрій Хвостенко, Лідія Остринська, Олег Сікиринський та інші) творять на сцені переконливий окремий світ людських взаємин, уповні занурившись у запропонований гедонізм і не «заграючи» з публікою.

Окремим персонажем вистави є креативні сконструйовані декорації (художник-постановник — Наталія Тарасенко): страви кухар подає, крутячи педалі великого дерев’яного велосипеда, а приймають кулінарні шедеври на млинарському колесі. Розмаїття кухонного начиння, посуду — пляшечок, склянок, тарілок — формально «знижує» дійство, однак ця деталізація спонукає повірити, що саме тут — життя як воно є. Стильний простір сцени доповнюють костюми, відтворені за данською «модою» того часу.

Варто зазначити, що глядацькі відгуки на виставу значною мірою залежали від того, чи до смаку припав кожному зокрема матеріал (його філософські алюзії, ремінісценції на тему «Гамлета», пародійність і комедійність, апелювання радше до раціонального, ніж до емоційного начала), який узяв до опрацювання режисер. Вадим Сікорський дуже ретельно добирає твори до постановки й акторам не доводиться промовляти зі сцени «нешекспірівську драматургію», як у попередній прем’єрі заньківчан.

Також спектакль укотре підтвердив, що в контексті протиставлення театрів різних шкіл і методик, «експериментальних» і «академічних репертуарних» важливішим є розрізнення театру, який розвивається і спонукає до розвитку глядача, і театру, який думає насамперед про наповненість залу й потурання смакам глядачів. Якщо репертуарний театр пропонує якісну і творчу постановку, як-от «Гамлет у гострому соусі», то зникає потреба в такому протиставленні.

Фото з сайту zankovetska.com.ua

2012-03-12
Наталя ДУДКО, Львівська ратуша