Українські письменники знову перемагають в «Русской премии»

8 квітня відбулася ІІІ Церемонія нагородження лауреатів «Русской премии». Дійство гламурненько відсвяткували в Центральному Будинку літераторів, де назвали імена 9 переможців в трьох номінаціях: «Мала проза», «Поезія» та «Велика проза». На конкурс надсилали твори з 13 країн СНГ (окрім самої Росії та країн Прибалтики). Але українські письменники отримали 4 премії з 9, що вже не є  чимось дивним для організаторів конкурсу.

У залі нагородження в червоній сукні із зачіскою а-ля «Юля» жартувала з Андрієм Курковим та московськими письменниками Яна Дубинянська, яка виборола друге місце в номінації «Велика» проза з романом «Гаугразский пленник». Вона поділилася з нами враженнями про цю премію.

- Що для Вас означає отримання «Русской премии»? Адже річ, у першу чергу, не тільки в грошовій винагороді?
У першу чергу, звичайно ж, у ній. Поїду на море. Взагалі, будь-яка літературна премія - це приємно, це ще один доказ на користь того, що ти усе робиш правильно. Але, за великим рахунком, це тільки епізод, не більше.

- Ви здобули друге місце у номінації «Велика проза». Ваш жанр тяжіє до фантастики. А які жанри творів першого та третього місць цієї ж номінації? І чи не здається Вам, що на конкурсі має бути хоч якась жанрова диференціація для того, щоб не обирати, наприклад між романом психологічним і детективним романом чи щось подібне.
Цікаво, що цього року всі три романи-переможці тяжіють до фантастики. При тому, що премія не має жанрової диференціації і, як на мене, це правильно. Поділ на жанри - це вимога ринку. А тут журі оцінює літературний рівень твору. І те, що саме фантастичні романи («Там город золотой» молдаванина Володимира Лорченкова, мій «Гаугразский пленник» та «Нюрка по имени Анна» Людмили Ляшової з Донецької області) виявилися найкращими у літературному сенсі - як на мене, невипадково, це тенденція. Зараз практично все, що робиться найцікавішого у світовій літературі, так чи інакше дотичне до фантастики. Бо сам світ стає дедалі фантастичнішим.

- Ви вже неодноразово вигравали в українських конкурсах і в російських. Як учасниця чи відчуваєте якусь суттєву різницю: атмосфера проведення самого конкурсу, учасники?...
По-перше, є різниця між літературним конкурсом і премією. У конкурси я давно вже не бавлюся. Колись це було цікаво і потрібно: моя перша книжка вийшла у «Смолоскипі» за результатами конкурсу, а то був 1999 рік, коли молодому письменнику видати книжку не за власний кошт було майже нереально. А премія - це вже по-дорослому, для професіоналів - «Букер» там, Нобелівка. Хоча «Русская премия» перебуває десь на межі власне премії і конкурсу. У номінації «Мала проза» перемогла Гульчехра Пулатова з Таджикістану, абсолютно надзвичайна маленька жінка за п’ятдесят, вчителька іноземних мов, яка десь рік тому сіла і вперше написала художню прозу, теж, до речі, фантастичні казки. І перемогла!

А церемонія нагородження була гламурною, з дрес-кодом, візажистами і смаженими креветками з ананасами на фуршеті. Урочиста частина, на щастя, виявилася не такою офіціозною, як я боялася, а досить-таки динамічною, а перед нею була така собі великосвітська тусовка у вестибюлі ЦДЛ. До речі, зустріла знайомих: Андрія Куркова (він був членом журі), а також Марію Галіну і Аркадія Штипеля - московських письменників, які часто бувають у Києві. А всі фотографи були біля моїх ніг, бо я прийшла у червоній вечірній сукні і з зачіскою «юля». Курков познайомив мене з одним французьким дипломатом, і той сказав з чарівним прононсом: «У вас прическа, как у Тимошенко!» - «Это прическа-провокация», - пояснив, підморгуючи, Андрій. Отже, весело було.

- Як зазвичай відбуваються такі конкурси для Вас - надсилаєте твір і очікуєте чи просто забуваєте про нього?
Я не роблю це регулярно. Востаннє це було майже десять років тому. А цього разу я дізналася про премію випадково і майже не сумнівалася, що матиму її. Адже за умовами - поєднано мовний і географічний принципи - відсівається купа конкурентів, усі україно-(і не тільки)мовні та усі російські письменники. Я відправила текст і не хвилювалася. Хоча, останніми днями, перед оголошенням лауреатів, досить-таки часто зазирала на сайт.

- Як допомагає участь у подібних конкурсах у літературному житті, зокрема в українському?
Ну, в Україні взагалі вже є ціла каста письменників, які живуть «від Коронації до Коронації». Не знаю, добре це чи погано. Для літературної індустрії, певно, що добре - видається більше книжок, відкриваються нові імена. А як для творчості самого письменника? Мені трохи дивно чути, коли хтось каже, що «зібгав» фінал чи не вичитав текст, бо не встигав до термінів «Коронації». Однак імена Ірен Роздобудько чи Лариси Денисенко будь-які зауваження перекреслюють повністю.


- Чи перекладатимуться твори переможців мовами країн СНД, щоб, відповідно, і розповсюджувати їх там?
Наскільки мені відомо, у рамках цієї програми видають книжки переможців і все. Не впевнена, що хтось по-справжньому опікується їхнім розповсюдженням.

- Як Ви гадаєте, чи варто нам запроваджувати якомога більше конкурсів, подібних до «Русской премии» з метою збереження української мови?
Не варто. Як на мене, і в цієї премії оця ідеологічна надбудова - зберегти російськомовний простір - геть зайва. Вона існує для приваблення грошодавців, як і будь-які слогани з мовного приводу. І російській, і українській мові нічого не загрожує. А ось віднаходити цікавих письменників, які з різних причин не можуть пробитися ринковими методами, - справа корисна.

- Ви друкуєтесь в московському видавництві. Цікаво, якими тиражами там видаються Ваші книжки і наскільки там читацька аудиторія зацікавлена в сучасній художній літературі.
Наклади - не сказала б, що казково великі. Російський книжковий ринок має купу власних проблем, які нас поки що не торкнулися: це монополізація великими видавництвами, диктат «формату», тобто серійної літератури, яка відповідає певним жанровим стандартам. А найбільше нарікають, як і в нас, на розповсюдження. Поставити на полицю в книгарні хорошу книжку, випущену невеликим російським видавництвом, так само важко, як у нас - поставити українську книжку. Заважають ті самі «донцови». І купити, скажімо, мою книжку в російському обласному центрі не менш важко, ніж у нашому райцентрі.
А з читачами все добре. По-справжньому зацікавлені люди все одно десь віднаходять цікаві їм книжки, читають, обговорюють. Читачі - це завжди цікаві і розумні люди. І в нас, і в Росії.

- Як складаються стосунки між письменниками з одного боку і між видавцями, організаторами та журі конкурсу - з іншого у Росії? А в Україні?
Мабуть, існують різні схеми. Не скажу за всю Росію і за всю Україну. З моїми українськими видавцями ми добрі друзі, але так не скрізь. Російський видавець для мене майже абстракція, рядок імейлом, але так теж не скрізь.

- Премія заснована у 2005 р. і цього року було надіслано 375 творів з 13 країн. Для прикладу, на український конкурс «Коронація слова» надходить понад тисячу творів щороку. Отже, премія порівняно непопулярна?
«Коронація» існує довше. Будуть премію краще рекламувати – розкрутяться. Але боюся, що «масу» і тут, і там роблять все ж таки не хороші письменники з цікавими текстами, а графомани. Тобто більше рукописів – більше роботи для рідерів, а зовсім не гарантія успіху. Як на мене, головне - не зібрати побільше рукописів, а не пропустити вартісний.

- Як про премію дізнавалися письменники, тобто як вона рекламувалась?
Я особисто дізналася випадково, з ЖЖ: серед фантастів пройшла інформація про те, що у «довгий список» минулого року увійшла Далія Трускиновська, дуже відома письменниця з Риги, в якої видано десятки книжок. І я подумала: якщо так, то це, напевно, не просто якийсь літературний конкурс, а справді-таки престижна премія. І вирішила взяти участь.

Фото: Марина Соколян