Український інтелігентний панк-рок у кожну хату!

Свого часу четвірка амбіційних хлопців з Івано-Франківська чи то пак, Станіславова (як кому подобається), нахабно й раптово увірвавшись до вітчизняної музичної когорти, зарекомендувала себе як одна з найцікавіших та найоригінальніших рок-банд України.


Вони співають ТАК, як… до цього в нас не співав ще, мабуть, ніхто. Нестандартно. Цікаво. Нескладно. Доступно. Ненарочито. Стьобно. Не знайти розмазаних «сльозами й соплями» пісень про любовні переживання чи романтичного оспівування статевого акту і таке інше, про що співають більшість наших співаків і банд та й не лише наших. І ймення цьому – як хлопці самі визначають свій стиль - «Інтелігент-панк-рок».

На початку квітня відбулось презентаційне турне Флітів по містах України. «Винуватцем» цих знакових імпрез був другий за ліком альбом хлопців під екзотичною назвою (а особливо, якщо наголос неправильно поставити) «Zаникай».

Звісно, напрошуються аналоги та порівняння з першим альбомом – «Світ такий». (Слід відзначити, що в свідомості абсолютної більшості «небайдужих і співчуваючих» ще живе й процвітає незабутній «Їжачок», себто на концертах затребуваними є переважно старі пісні, «новий» Фліт народом ще не сприймається як належне, дехто з фанів взагалі не чув новий альбом. Мабуть, варто погодитися, що головний хіт хлопців, який виспівують у пластунських таборах і веселих студентських компаніях (мабуть, «природничників» серед них найбільше), навряд чи перевершила бодай одна нова композиція.) Кидається у вічі досить відчутна відмінність між двома роботами. У «Zаникай» дитячо-розбишацький імідж поступово зникає, поступаючись більш серйозним і професійним віянням: четвірка значно подорослішала професійно. Деяка хаотичність і спонтанність пісень першого альбому змінилась на емоційну впорядкованість другого. Якщо під «Світ такий» хочеться згадати дитинство і просто подуріти (мабуть, виняток лише «Ореста вбили»), то речі другої платівки все більше змушують задуматись над «сенсом життя». Тут вже менше безтурботної гри ( «На сіновалі/на файній кралі/а може й навіть через далі/ чи на вокзалі/ чи у шпиталі/або в підвалі може знайдеш ти/може ти знайдеш мене…), але більше якихось соціальних текстів, маркованих зрілими людськими переживаннями. Може, десь музиканти вилили те, що багато хто відчуває, але не може чітко висловити. Слухаючи флітівську лірику, відчуваєш якусь власну причетність до неї, мимовільну «інтегрованість» у тексти. Коли, наприклад, мені було погано через особисті причини, я одразу згадав пісню «Згаяний час»: «Це непросто забути, якщо хтось наплював тобі в душу/ – від цього він кращим не став.// Залишайся собою і не падай в очах, / ціль ніщо – лиш головне до неї шлях!». А от деякі пісні просто уявляєш з позицій власного перебування «тут і тепер», «при ситуації»: думки висловлені надзвичайно влучно і просто: «А у небі гонорово гелікоптер летить/а я хочу, щоб мені в колеса палиці не пхали/ті хто поруч тут сидить і чорно заздрить кожну мить/а я хочу просто так, щоб уночі я добре спав!!!» Яскраво сатиричні «Не ми», «Критик», «Заникай», досить іронічна «Всі в пошуках», безтурботний стьоб першого альбому нагадує «Таблетка».

Загалом, вимальовується картина такого собі Ліричного Героя: це толерантна людина, що нікому не хоче зла, весь час тягнучись до «розумного, доброго, вічного»; її мрія - просто щоб ніхто не заважав нормально жити. І є ще «Не ми», себто «хворі ментально» чуваки, але не «інородці», яких треба «мочити в сортирі», а просто нещасні у своїй недолугості люди.

Найголовніше те, що «Фліти» вміють це все подавати, навіть штовхати мораль якось не напружуючи, адже «всі шляхи є схвалені», а «зірочки запалені і по-іншому не ляжуть». Просто дуже важливо сказати недоказане і тут хлопці, даруйте чи то за тавтологію чи то за оксиморон, на правильному шляху. На цьому й закінчимо!