Юркеш: «Дякую Богу за те, що я є»

Музика гурту «Юркеш» говорить сама за себе. Коли справді є що сказати, не звертаєш уваги на те, що почують тебе далеко не всі. Хочеш бачити те, що «для всіх» - вмикай телевізор. А хочеш справжнього – слухай щиру музику і знаходь «своїх» та «зри в корень». «Я сім’янин», - говорить Юркеш. Його маленька доця тільки починає вивчати світ, її все цікавить і спостерігати за її відкриттями – це теж щастя людини, що «знайшла».

Хто був для тебе авторитетом в родині? Здається, бабуся дуже на тебе вплинула?

Бабуся вплинула. В мене навіть пісня є про неї. Я дуже любив бабусю і у 18 років дізнався, що вона не є рідною – мама була сиротою. Але коли мені сказали, я це сприйняв взагалі без емоцій, і що б ви мені не говорили, вона – найрідніша людина. Я її люблю до цих пір більше, ніж батьків. Я це казав колись мамі. Мама і батько для мне не авторитети. Вони дуже заперечують мій останній проект. Для них авторитет – мої пісні, які я пишу Білоножку, які я можу писати і для Данилка, і для «Red Hot Chilly Peppers». Хоча останнім часом не пишу на замовлення. «Зробіть мені під це, зробіть мені під те...», а я так не можу. Я завжди кажу: всі пісні вже готові десь там в картотеці, я тільки відчуваю, що приходить якась муза, так названа, беру ручку і сідаю записую. В написанні пісень я не застосовую свій мозок. Це мені приходить. Я такий маленький «провідничок». На сьогоднішній день, принаймні.

Твій друг Мирослав Кувалдін в одному з інтерв’ю представлявся так: «Батько. Музикант. Телеведучий». А потім розповідав про любов до дітей та власні плани щодо розвитку української дитячої книжки. Що власна сім’я значить для тебе?

Ми взагалі з Джоном друзі ще з тих часів. Ми в одному дитячому садку були («Територія А» - авт.), звідки багато повиходило талановитих людей. Він сім’янин, і на Джона, як раз, ніхто не ставив як на сім’янина. Він був розгільдос розгільдосом, такий собі free mаn, нікуди собі не поспішає. І він був першийм з нас, у кого двоє дітей. Я взагалі так ставлю у своєму житті, якщо рейтинг зробити, чи хіт-парад: перше – Бог, друге − сім’я. А там далі вже як воно буде. Тобто кар’єра – це не головне. «Своє «Я» є вище над усім» – це головний принцип шоу-бізнесу. Людина ж з якимось мисленням і з правильним світосприйняттям стає скромною і тримається осторонь від всього цього процесу. Вона займається музикою, але їй соромно вип’ячувати себе. У мене був період, коли я сказав «я вам покажу, я досягну», і якби в мене було бажання, я б спокійно на сьогоднішній день досяг комерційного успіху. Але, на щастя, є багато принципів, яких я не можу порушувати.

Юрко Юрченко – «Юркеш». Між ними проміжок. Ходили чутки, що в цей час ти жив у Москві. Чим ти там займався?

Так, я був там трішки. В Москві, якщо чесно, хотів всім довести, що «ви мене не правильно зрозуміли, я геніальний хлопець, а ви мені вішаєте ярлики якогось полудурка». Але коли я приїхав у Москву, то зрозумів, що гіршого немає місця, ніж те, що я там побачив. Я шукав там, співав, грав. Навіть написав альбом, російськомовний. Це була музика непроста для сприйняття. Сольну кар’єру хотів зробити. Були зародки якогось такого «Юркеша» сьогоднішнього. Але гроші, все гроші. Мені метри, такі як Ігор Крутой, просто сказали, що ми не займаємося продюсуванням, ми займаємося шоу-бізнесом.

А як з’явився «Юркеш»?

Він у Москві з’явився. При тому в один день я йшов з якогось корпоративу і став в одну секунду зовсім іншою людиною. Таке враження, що я скинув якийсь груз. І я сказав: «Все! Я їду додому!», як Вакарчук співав. І я в той же час зібрав всі речі і повернувся сюди іншою людиною. Всі ці мої поїздки переконали мене в тому, що я є патріотом справжнім, патріотом країни, цієї землі, де я народився, але не патріотом держави. Я завжди розділяю ці речі. Люди, які хочуть гроші заробити на виборах, співають «одна єдина Україна» і таке інше – це до патріотизму ніякого стосунку не має.

Чому дійсно так важко жити за кордоном? Відчувається тяжкий сум за домом, за людьми?

За собою. Я зрозумів одну єдину річ, що «мені добре там, де я є, дякую Богу за те, що я є», в мене є така пісня. Це просто ти тікаєш сам від себе, як кіт, який хоче спіймати свій хвіст, це така якась тупість людська. Проблема не в тому, де ти знаходишся, скільки ти отримуєш грошей, в якому часі ти живеш, - чи за часів вікінгів, чи зараз. Ти розберись сам з собою, а потім починай жити.

Чи є в тебе якась стратегія просування творчості гурту?

Ніякої. Більше, ніж на дві години я нічого не планую, тому що я вже переконався багато разів: «Хочеш розсмішити бога, розкажи йому про свої плани». Я бачу, що все таки цей шоу-бізнес хоче нас «прогнути» за своїми принципами. Коли я видав перший альбом, в мене знову з’явилось якесь таке відчуття пустоти. І знову дивлюсь на цю країну, на це все, що відбувається. І мені чогось не зрозуміло, тому що… Тому що не зрозуміло. Все зрозуміло, а що конкретно – нічого не зрозуміло.

Боротьба за виживання існувала не тільки у первісні часи. Вона триває. І якщо це не фізичне винищення одне одного за соціальні блага, за владу, то моральна, психологічна боротьба. Якою сьогодні повинна бути людина, щоб мати шанси перемогти у цій боротьбі?

Ви піднімаєте глобальні питання, на які я щодня сам шукаю відповіді. Як? Як вижити, коли навколо таке? Для мене принцип: «Страшно не то, что входит, а то, что выходит», тобто «жити і бути нормальним пацаном». Людину кожен раз ставлять в якісь складні ситуації, і ми повинні вигідно з цього виходити. Ми повинні слідкувати за собою: «Следи за собой и будь осторожен». «Зри в корень». Світ, він перевернутий, але перевернутий не тільки зараз. Він завжди був перевернутий. В пісні «Кока-кола» я відповів на це. Все тому, що у свій час хтось щось зробив не так. Це нормально, що людині, якій Бог дає якесь мислення, якісь думки, складно у цьому світі. Її плющить від всього. Біля дерева сядеш, посидиш п’ять днів і тобі добре. То чому не сидіти під деревом, якщо тобі добре під деревом?

Тобі не здається, що багато людей любить самостійно ускладнювати собі життя? Їм не вистачає адреналіну чи саме це життя не цікаве?

Сам від себе тікаєш, сам створюєш якісь проблеми, сам виплутуєшся... Кожному своє. Як казав Мамонов: «Все молодцы». А «последний будет первым». Не нам судити і я за людей взагалі не кажу, намагаюсь не називати імен. Невідомо, можливо, це якийсь його шлях. Тобто якщо я беру своє життя, то я бачу: от тобі на - Юрко Юрченко, ось тобі на - от таке. Це не тому, що я приколювався: «Ось я був попсовіком, я відстоював свою попсовість у всьому». Це життя. Ніхто не знає. Ми комахи. Розуміти, що стоїть компресор, ліміт, і будь ти Ейнштейном, будь ти хоч найрозумнішою людиною, ти є людина, і завжди є ліміт, до якого тебе не допустять. І все. Ти не докопаєшся, тому що Бог так хоче.

Як у «Юркеша» з концертами?

Дивно. Минулого року ми зателефонували на фестиваль «Чайка» і подали заявку, що хочемо виступати, тому що немає майданчиків, де можна грати живу музику, рок-фестивалів небагато. А нам відповідають, що ми не можемо вас взяти – ви є метри, ви вже відома група! І мене це дуже здивувало. Тому що я, в принципі, живу дуже повільно, мені здається, що я тільки вчора створив групу, а мені кажуть: «Чому так довго випускали перший альбом?» Як довго? Два роки всього-на-всього! Спокійно так. Я дуже тихий. Я живу зараз якимось дивним життям і воно мені подобається. Я такий собі «мисливець». Тобто я приїжджаю туди, куди я хочу, я виступаю там, де я хочу, я можу не брати участь в якійсь передачі, я можу виступати безкоштовно, а можу сказати: «30 тисяч доларів гурт коштує» - «Ні, платим 10». Я кажу: «Ні, 30!». Тобто мені прикольно від цього, я можу робити те, що вважаю за потрібне – на хліб насущний мені вистачає. Звичайно, в мене немає своєї квартири і таке інше, але це не сама ціль. Я не пишу комусь, тому що є принципи, через які я не переступаю, хоча в мене легко виходять хіти якісь попсові. Не хочу. Останнє, що я продав – це оптом Данилку шість пісень, яких я не чув ні разу. Ще до його участі у «Євробаченні». До речі, я не знаю, чому така метушня навколо цього конкурсу. Це відстій, вибачте. Взагалі - такий собі політичний конкурс, сусіди за сусідів голосують. Це дуже смішно. Це не цікаво. Я не бачу взагалі у цьому конкурсі такого, що б нормальних, мислячих людей туди вабило.

Ти буваєш на концертах, якихось музичних вечірках?

Я не знаю, я дивний чувачок щодо цього. В мене був безкоштовний квиток на Стінга, а я не пішов. Хоча все життя мріяв. Я потім сидів, аналізував сам що це є, до чого це. Може до психіатра піти, я не знаю. Часом здається, я таке переживаю, таке цікаве, насичене життя, а потім дивлюся, який я нудний і який нецікавий. І розказати нема про що. Ось такі перепади, плюс-мінус. Буває таке, що бажання немає, а все відбувається від бажання. Є в тебе бажання щось творити, писати, чи необхідність якась – ти пишеш. Моя мама не пише, за своє життя не написала жодного вірша, тільки пише час від часу Президенту і таке інше. А я пишу. Не тому, що мені нема що робити, а тому що так сталося. Це є така необхідність, відчуття.

У вас чудовий кліп на пісню «Ой» про сходження на могилу Тараса. Знаємо, що робили не для ротацій – надто альтернативний...

Він знятий дуже просто, однією камерою, там головне – ідея, ніяких приколів. Відчувалося постійне втручання «хвостатого» в цей процес. Нечиста сила не спить, і в мене таке враження, що їм хтось платить зарплатню, цим пацикам, і вони постійно втручаються. Навіть коли була презентація альбому «Ой» і ми грали першою однойменну пісню. На місці молитви там вступають клавішні, я ж тільки беру перший акорд – все зависає. І все. І нічого не грало, тобто молитви не було.

У деяких музикантів трапляється етап, коли у житті з’являється Бог, і це дуже серйозно впливає на їхню подальшу творчість. З тобою теж відбувалося щось подібне?

Ну це смішно. Це як прикол. Віра – це не прикол. Бог – це найвища точка всього, коли людина від чогось маленького приходить до вічного, або від вічного починає розбирати маленьке. Тобто, спочатку було Слово, Слово було у Бога і Слово було Бог. Не можна - тут вірю, тут не вірю. Мене підняв Бог, а потів кинув у яму – і повзи. Я прийшов не знаннями до віри, а душею, почуттями, тому сподіваюсь, що ця віра справжня.

У чому, на твою думку, цінність мистецтва?

В його первісності, в його справжності. Якщо воно запалене десь зверху. Я розділяю шоу-бізнес і музику, відео і пісні. Я сам дивлюсь деякі канали, але я вимикаю звук – гарні дівчата, і є, на що подивитися, але слухати це, наприклад, не раджу. Раніше творили заради творчості, зараз – заради бабла. Мистецтва мало в мистецтві. Я дивлюсь на наших реперів сьогоднішніх – вони застосовують дуже багато чорноти. Мистецтво тільки тоді мистецтво, коли воно у чистому вигляді.