Жіль Ґрануйє показав виставу про ЧАЕС

Французький режисер Жіль Ґрануйє показав у Києві, Одесі, Луганську та Донецьку виставу про аварію на Чорнобильській АЕС «Весна». У ній ідеться про жінку з міста Прип’ять, яка одружилася 26 квітня 1986-го. Її чоловіка-військового з-за святкового столу забирають гасити пожежу на атомній станції. Невдовзі він помирає.

— У французькій газеті «Ле Монд» я прочитав, що в Україні влаштовують екскурсії до Прип’яті, — згадує Жіль Ґрануйє. — Мене вразило, що люди на такій трагедії заробляють гроші.

2006-го Ґрануйє на два тижні прилетів до Києва. До Прип’яті їхати не наважився.

— Чому маю комусь платити за своє ж отруєння там радіацією? — обурюється. — Інформацію про аварію шукав в Інтернеті, читав свідчення очевидців, документи. Про наслідки трагедії французи знають. А от про ліквідаторів аварії, про те, що і як людям довелося пережити, — ні. Я розповів про це Франції.

На сцені стоїть екран із дощок, схожий на рекламний щит. На ньому за допомогою проектора показують то вулички Славутича, то реактор у полум’ї, то головну героїню Олю. На підлозі килим кольору зеленої трави, декілька стільців і стіл.

П’ятеро героїв вистави розмовляють французькою. Над сценою висить монітор, де показують титри російською. Написано з помилками.

— Переклад зробили російською через технічні та фінансові проблеми, — пояснює перед показом режисер. У залі чути смішки.

Дія вистави відбувається в сьогоденні та 26 квітня 1986-го, у день весілля Олі й аварії на ЧАЕС. Нині, щоб прогодувати доньку, жінка мусить працювати екскурсоводом у Прип’яті. Про це вона розказує на початку спектаклю. Невдовзі зізнається, що заміж вийшла цнотливою й встигла побути дружиною всього декілька годин.

— А звідки тоді у неї дитина взялася? — питає якась дівчина у хлопця.

З’ясовується, що Оля провідала чоловіка в лікарні незадовго до його смерті. Там вони встигли зачати дитину. Наступні 20 років жінка береже йому вірність.

— Драматургія вистави смішить своєю недолугістю, — коментує сюжет Марися Нікітюк, яка навчається на театрального критика в університеті ім. Карпенка-Карого. — Якби Шекспір писав сценарії для мексиканських серіалів, могло б вийти щось подібне. У постановці повно всіляких стереотипів щодо України. Герої постійно згадують Маркса, Енгельса, Леніна, Блохіна. За задумом автора, це мало б надавати п’єсі українського колориту.

Фото: Андрій Божок